Постанова

від 29.08.2016 по справі 826/2215/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 серпня 2016 року № 826/2215/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2015 року № 0000412207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 березня 2016 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як вбачається зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016, підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд стало те, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2016 прийнято справу до свого провадження суддею Федорчуком А.Б. та призначено до розгляду в судовому засідання.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Згідно письмових заперечень, які наявні в матеріалах справи, відповідач посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту. За таких обставин, податковий орган просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

23 січня 2015 відповідачем на підставі акта перевірки № 1/26-59-22-07/36856859 від 05.01.2014, прийнято наступне оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а саме:

- 0000412207, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 188.1, 198.1, 198.2, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 390375 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 312300 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 78 075 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «БК «Теко Моноліт», ТОВ «Пром-Тех-Снаб».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим з огляду на те, що: 1) до перевірки позивачем не надано копій платіжних доручень, що підтверджують факт оплати робіт (послуг), що виконані вказаними контрагентами; 2) згідно акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Теко Моноліт» та акта невиїзної документальної перевірки ТОВ «Пром-Тех-Снаб», встановлено відсутність будь-якої інформації про складські приміщення, наявність транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення діяльності даними суб'єктами господарювання.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки ТОВ «Пром-Тех-Снаб», акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Теко Моноліт», не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з акта перевірки (а.с. 81-84 Том І), відповідачем під час проведення контрольного заходу детально здійснено аналіз договорів, актів виконаних робіт та податкових накладних за наслідками господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «БК «Теко Моноліт» і ТОВ «Пром-Тех-Снаб».

Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що жодних зауважень до наданих до перевірки документів, змісту та обсягу господарських операцій, що зазначені в таких документах, акт перевірки в собі не містить.

Разом тим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин по справі, судом встановлено, що між ТОВ «Житлолюкс плюс» (замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» (виконавець) укладено договір підряду № 16/05-14СП від 16.05.2014 року на виконання будівельно-монтажних робіт з влаштування монолітного залізобетонного каркасу, монтажу збірних залізобетонних конструкцій та супутніх робіт на будівництві житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: бульв. І. Лепсе, 7-г (літера «А») у Солом'янському районі м. Києва.

Згідно п. 2.1.1 даного Договору, передбачено, що замовник зобов'язаний передати підряднику затверджену проектну документацію у двох примірниках із штампом «До виконання робіт», відповідну дозвільну та погоджувальну документацію. Замовник забезпечує доступ працівників підрядника на об'єкт. В свою чергу, відповідно до п. 2.3 даного договору, підрядник зобов'язаний передати замовнику для затвердження договірні ціни, локальні кошториси та відомості ресурсів на кожен вид робіт згідно проектної документації. Розробити ПВР і технологічні карти на виконання робіт та погодити їх із замовником до початку робіт.

Виконання робіт за вказаним договором підтверджує акт виконаних робіт на суму 238 100 грн. (у т.ч. ПДВ 39 683,33 грн.). ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» виписано на адресу позивача податкову накладну від 29.08.2014 року № 2911 на суму 238 100 грн. (у т.ч. ПДВ 39 683,33 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Між зазначеними особами також укладено договір підряду № 27/06-14СП від 27.06.2014 року на виконання будівельно-монтажних робіт на будівництві багатоповерхового житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями при будівництві багатоквартирної житлової забудови на території 3-го мікрорайону IV житлового району у м. Бровари Київської області, друга черга будівництва. Договір має аналогічні умови, що і наведений вище.

Виконання робіт за вказаним договором підтверджує акт виконаних робіт на суму 1 112 000 грн. (у т.ч. ПДВ 185 333,33 грн.). ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» виписано на адресу позивача податкову накладну від 29.08.2014 року № 2909 на суму 1 112 000 грн. (у т.ч. ПДВ 185 333,33 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Також, між зазначеними особами укладено договір підряду № 03/08-ЗК0 від 03.08.2014 року на виконання комплексу опоряджувальних робіт з супутніми роботами при будівництві житлових будинків № 1(ЗК15), № 2 (ЗК9) та № 3 (ЗК11) житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та надземним і підземним паркінгами по вул. В'ячеслава Чорновола, м. Бровари Київської області. Договір має аналогічні умови, що і попередні.

За наслідками виконання вказаного договору складено акти виконаних робіт на загальну суму 273 700 грн. (у т.ч. ПДВ 45 616,67 грн.). ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт» виписано на адресу позивача податкову накладну від 29.08.2014 року № 2910 на суму 273 700 грн. (у т.ч. ПДВ 45 616,67 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Житлолюкс плюс» (замовник) та ПП «Пром-Тех-Снаб» (виконавець) укладено договір підряду № 28/07-14СП від 28.07.2014 року на виконання будівельно-монтажних робіт з влаштування монолітних залізобетонних конструкцій, монтаж збірних з/б конструкцій будівлі з супутніми роботами на будівництві житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: бульв. І. Лепсе, 7-г (літера «А») у Солом'янському районі м. Києва.

Договір має аналогічні умови, що і попередні договори з ТОВ «Будівельна компанія «Теко Моноліт».

За наслідками виконання вказаного договору складено акт виконаних робіт на суму 250 000 грн. (у т.ч. ПДВ 41 666,67 грн.). ПП «Пром-Тех-Снаб» виписано на адресу позивача податкову накладну від 12.08.2014 року № 92 на суму 250 000 грн. (у т.ч. ПДВ 41 666,67 грн.), суми ПДВ за якою включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року.

Як вже зазначалось, підставою для не прийняття вказаних документів до уваги з боку контролюючого органу стало те, що до перевірки позивачем не надано копій платіжних доручень, що підтверджують факт оплати робіт (послуг), що виконані вказаними контрагентами; згідно акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Теко Моноліт» та акта невиїзної документальної перевірки ТОВ «Пром-Тех-Снаб», встановлено відсутність будь-якої інформації про складські приміщення, наявність транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення діяльності даними суб'єктами господарювання.

Суд відхиляє доводи контролюючого органу з приводу не надання до перевірки платіжних доручень, оскільки наявними в матеріалах справи належним чином оформленими платіжними дорученнями (а.с. 40-54 Том ІІ) підтверджується факти оплати отриманих позивачем робіт (послуг), а суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

До того ж, відсутність на час проведення перевірки платіжних документів жодним чином не може свідчити про відсутність об'єктів оподаткування по господарським операціям, натомість може свідчити лише про наявність між сторонами договірних взаємовідносин кредиторської/дебіторської заборгованості.

Посилання контролюючого органу на відсутність у контрагентів позивача трудових та виробничих ресурсів для провадження господарської діяльності, що є предметом дослідження в рамках спірних правовідносин, судом відхиляються, адже дані контрагенти мають відповідні ліцензії, видані ДАБІ.

Стосовно неподання позивачем документів на підтвердження погодження підприємствами-замовниками питання про залучення до виконання будівельно-монтажних та опоряджувальних робіт субпідрядних організацій (ТОВ «БК «Теко Моноліт» та ПП «ПРОМ-ТЕХ-СНАБ»), суд зазначає, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватись з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства, зокрема цивільного. Тобто, порушення інших законодавчих вимог, дотримання яких не контролюється органами державної податкової служби, не може бути підставою для визначення грошових, у тому числі податкових зобов'язань за нормами ПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача та третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 № 0000412207 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві.

3. Стягнути судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлолюкс плюс» (код ЄДРПОУ 36856859) шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Б. Федорчук