Ухвала

від 15.09.2015 по справі 826/6108/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6108/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

15 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Техно» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «РМ-Техно» (далі - Позивач, ТОВ «РМ-Техно») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.11.2013 року №80726552207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.03.2015 року частково задоволено касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі - постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судом не встановлювався змін операцій, факт наявності товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання та відвантаження товару, книг обліку довіреностей, складських накладних (для обліку товару), відповідних сертифікатів, тощо. Крім того, не досліджувалися обставини про наявність власних чи орендованих виробничих потужностей контрагентів позивача щодо можливості виконання господарських операцій, не надавалася оцінки оплати за договорами суборенди, оскільки їх підписання не є беззаперечним доказом використання нежитлових приміщень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2015 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а тому позовні вимоги є повністю обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів безтоварності господарських операцій Позивача з ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека», на підставі яких ТОВ «РМ-Техно» було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити вимоги останньої у повному обсязі.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представника Апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у жовтні 2013 року працівниками ДПІ у Печерському районі на підставі направлення на перевірку від 10.06.2013 року згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «РМ-Техно» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Магреб Україна» за період липень 2012 року, ТОВ «Соло-25» за період травень 2012 року, ТОВ «Авто Безпека» за період вересень - грудень 2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 2 348 834,00 грн., у тому числі за травень 2012 року - 815 743,00 грн., за липень 2012 року - 119 045,00 грн., за вересень 2012 року - 788 027,00 грн., за жовтень 2012 року - 81 250,00 грн., за листопад 2012 року - 27 071,00 грн., за грудень 2012 року - 517 698,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 10.10.2013 року №499/26-55-22-07/36591039. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 06.11.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №80726552207, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 523 251,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2 348 834,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 174 417,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаний акт індивідуальної дії залишений без змін.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, Позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ було включено, зокрема, 2 348 834,00 грн., сформованого за наслідками господарських відносин з ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека»

Вирішуючи питання про реальність виконання господарських зобов'язань між Позивачем та вказаними контрагентами, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «Соло-25» (Постачальник) та ТОВ «РМ-Техно» (Покупець) укладено договір постачання від 03.05.2012 року №030512 (далі - Договір №030512) (т. 2 а.с. 31-36), за умовами якого Постачальник бере на себе зобов'язання поставити впродовж строку дії цього договору та передати у власність Покупця товар, а Покупець бере на себе зобов'язання прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Пунктом 3.2 Договору №030512 передбачено, що найменування, асортимент, ціна та кількість товару, що поставляється, вказуються у супроводжувальних документах на товар, а саме: рахунках-фактурах, товарних накладних та/або актах приймання-передачі товарів (виконаних робіт), які є невід'ємною часиною договору.

Згідно п. 4.1 Договору №030512 Постачальник зобов'язується поставити товар Покупцеві на умовах СРТ Київ, склад Покупця за адресою: м. Київ, пр-т. Відрадний, 95-Є.

Відповідно до п. 4.3 вказаного Договору при відвантаженні товару Постачальник надає Покупцю наступні документи: видаткова накладна, інші документи, які не складають комерційної таємниці Постачальника.

Про виконання договірних зобов'язань, на думку суду першої інстанції, свідчать наявні у матеріалах справи копії: рахунків-фактур (т. 2 а.с. 37-39, 46-48, 55-57, 64-66, 75-76, 81-83, 90-92, 99-100, 105-106, 113-114, 119-120, 125-126, 131-133, 140, 143-145, 146, 153-156); видаткових накладних (т. 2 а.с. 40-42, 52-54, 58-60, 67-70, 77-78, 84-86, 93-95, 101-102, 107-109, 115-116, 121-122, 127-128, 134-136, 141, 147-149, 157-160); податкових накладних (т. 2 а.с. 43-45, 49-51, 61-63, 71-74, 79-80, 87-89, 96-98, 103-104, 110-112, 117-118, 123-124, 129-130, 137-139, 142, 150-152, 161-164); журналу реєстрації довіреностей (т. 4 а.с. 202-204); платіжних доручень (т. 9 а.с. 63-64).

Крім того, між ТОВ «Авто Безпека» (Постачальник) та Позивачем (Покупець) укладено договір постачання №17091 від 17.09.2012 року (далі - Договір №17091) (т. 3 а.с. 22-26), за умовами якого Постачальник бере на себе зобов'язання поставити впродовж строку дії цього договору та передати у власність Покупця товар, а Покупець бере на себе зобов'язання прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Пунктом 3.2 Договору №17091 передбачено, що найменування, асортимент, ціна та кількість товару, що поставляється, вказуються у супроводжувальних документах на товар, а саме: рахунках-фактурах, товарних накладних та/або актах приймання-передачі товарів (виконаних робіт), які є невід'ємною часиною договору.

Згідно п. 4.1 Договору №17091 Постачальник зобов'язується поставити товар Покупцеві на умовах СРТ Київ, склад Покупця за адресою: м. Київ, пр-т. Відрадний, 95-Є.

Відповідно до п. 4.4 вказаного Договору при відвантаженні товару Постачальник надає Покупцю наступні документи: видаткова накладна, інші документи, які не складають комерційної таємниці Постачальника.

Згідно специфікацій до Договору №17091 (т. 3 а.с. 27-41) визначено перелік товарів та послуг, які реалізуються (надаються) Позивачу.

Про факт товарності господарських відносин, на думку суду першої інстанції, свідчать наявні у матеріалах справи копії: акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 3 а.с. 42-44); рахунків-фактур (т. 3 а.с. 45-51, 61, 64, 67, 69, 72-73, 77); видаткових накладних (т. 3 а.с. 52-56, 62, 65, 67а, 70, 78); податкових накладних (т. 3 а.с. 57-60, 63, 66, 68, 71, 74-76, 79-80); журналу реєстрації довіреностей (т. 4 а.с. 210, 211); платіжних доручень (т. 9 а.с. 54-62).

Крім іншого, між ТОВ «Магреб Україна» (Постачальник) та Позивачем (Покупець) укладено договір постачання №25061 від 25.06.2012 року (далі - Договір №25061) (т. 9 а.с. 25-30), за умовами якого Постачальник бере на себе зобов'язання поставити впродовж строку дії цього договору та передати у власність Покупця товар, а Покупець бере на себе зобов'язання прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Пунктом 3.2 Договору №25061 передбачено, що найменування, асортимент, ціна та кількість товару, що поставляється, вказуються у супроводжувальних документах на товар, а саме: рахунках-фактурах, товарних накладних та/або актах приймання-передачі товарів (виконаних робіт), які є невід'ємною часиною договору.

Згідно п. 4.1 Договору №25061 Постачальник зобов'язується поставити товар Покупцеві на умовах СРТ Київ, склад Покупця за адресою: м. Київ, пр-т. Відрадний, 95-Є.

Відповідно до п. 4.3 вказаного Договору при відвантаженні товару Постачальник надає Покупцю наступні документи: видаткова накладна, інші документи, які не складають комерційної таємниці Постачальника.

Про факт реальності господарських відносин, на думку суду першої інстанції, свідчать наявні у матеріалах справи копії: рахунків-фактур (т. 4 а.с. 29-32, 41-43, 50-51, 56-57); видаткових накладних (т. 4 а.с. 33-36, 44-46, 52-53, 58-59); податкових накладних (т. 4 а.с. 37-40, 47-49, 54-55, 60-61); журналу реєстрації довіреностей (т. 4 а.с. 204, 205); платіжних доручень (т. 9 а.с. 53).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що придбані за вказаними договорами товари були належним чином відображені у бухгалтерському обліку на рахунках №281 (облік товару), 631 (розрахунок з постачальниками), 361 (розрахунок з покупцями) (т. 5 а.с. 171-249; т. 6 а.с. 1-118), а факт оплати підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками (т. 4 а.с. 177-196).

Крім того, як встановлено судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи копій договорів, видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей, подорожніх листів вантажного автомобіля, банківських виписок, придбані у ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека» товари були в подальшому реалізовані Позивачем, зокрема, ПП «Екко Інформ», ТОВ «Нетлінк Сервіс», ТОВ «Астерос Україна», ТОВ «Інтегратор Телеком», ТОВ «Конзьюмер Експрес», ТОВ «Форател», ТОВ «ДС -Альтернатива», ТОВ «Дирекс-Телеком», ТОВ «Українська сервісна компанія», ТОВ «Дніпрозв'язокбуд», ТОВ «Компанія «Ікс Компані», ТОВ «Муніципальний розрахунковий центр», ТОВ «Одеон 2010», ТОВ «Сучасний проект», ПрАТ «Інтер Телеком», ПП «Емір», ТОВ «Українська інженерна компанія», ТОВ «Техномир-Николаев», ТОВ «Екомтех», ТОВ «Енсайн ЛТД», ТОВ «Ігуана Вей Групп», ТОВ СПД ОСОБА_4, ТОВ «Кримофістехмервіс», ПАТ «КБ «Правекс-Банк», ТОВ «Три тел», ТОВ «Фірма «Трименс ЛТД», ТОВ «Корпоративні телекомунікації», ТОВ «Анек», ТОВ «Рамтях», ТОВ «Крок Україна», ПП «Трінітек», ТОВ «СЗ-Холдинг», ПАТ «КОТС».

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин Позивача з ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека» немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

При цьому судова колегія критично оцінює посилання Апелянта на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2013 року у справі №2604/26239/12 (т. 9 а.с. 84-88) за обвинуваченням ОСОБА_2 - власника ТОВ «Соло-25» в якості підстави для визнання безтоварними операцій за Договором №030512, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, дане рішення суду не містить жодних посилань на взаємовідносини з ТОВ «РМ-Техно». Крім того, предметом дослідження вироку є господарська діяльність ТОВ «Соло-25» у період - грудень 2011 року, у той час як спірні правовідносини виникли у травні 2012 року.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, оскільки висновки останнього ґрунтуються виключно на матеріалах акту ДПІ у Шевченківському районі від 29.08.2012 року за № 1228/22-40/30399950 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Соло-25» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за період з 01.05.2012 року по 31.07.2012 року; акту ДПІ у Шевченківському районі 17.06.2013 року № 93/22-20/36800937 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Авто Безпека» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за податкові періоди з 01.07.2010 року по 17.06.2013 року; акту ДПІ у Шевченківському районі від 21.06.2013 року № 164/2240/36282249 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Магреб Україна» з питань взаємовідносин з платниками податків за період з 01.03.2012 року по 31.08.2012 року.

Поряд з іншим, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Як вбачається зі змісту видаткових накладних (т. 2 а.с. 40-42, 52-54, 58-60, 67-70, 77-78, 84-86, 93-95, 101-102, 107-109, 115-116, 121-122, 127-128, 134-136, 141, 147-149, 157-160; т. 3 а.с. 52-56, 62, 65, 67а, 70, 78; т. 4 а.с. 33-36, 44-46, 52-53, 58-59), отримання товару здійснювалося уповноваженою особою Позивача на підставі довіреностей (т. 4 а.с. 202-204; 204-205; 210-211) що, на думку колегії суддів, також підтверджує факт руху придбаних у ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека» товарів.

Крім іншого, як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Однак, як вірно було встановлено судом першої інстанції, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, зокрема, використання у господарській діяльності ТОВ «РМ-Техно» придбаних у ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека» товарів.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність господарських операцій між контрагентами.

Крім того, посилання Апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних як підставу для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. При цьому, матеріали справи свідчать, що договору перевезення між сторонами не укладалося, а відтак приписи затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.02.1998 року №128/2568 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють відносини між перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами, до спірних правовідносин застосовуються не обов'язково.

Тобто, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року у справі №К/800/10421/14.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених Позивачем договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача або його контрагентів з фіктивним суб'єктам господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «РМ-Техно», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, посилання Апелянта на використання у ході перевірки Позивача актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Соло-25», ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Авто Безпека» колегія суддів оцінює критично, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Техно» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.