Постанова

від 28.09.2015 по справі 813/1879/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 року № 813/1879/13-а

о 12 год., 55 хв. м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Палюк М.М, розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Приватного підприємства «Яр-Бізнес-Центр», представник - не прибув до Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області, представник - Хомин Л.П. про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

Позивач - Приватне підприємство «Яр-Бізнес-Центр» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області у якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000102210/573 від 11.01.2013 року.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що висновки акту податкового органу, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення - рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до податкових накладних, отриманих від ТОВ «МД Проф» за період з 01.10.2011 року по 31.03.2012 року, цілком обґрунтовано нормами діючого законодавства. Позивач також вказує на те, що первинні бухгалтерські документи згідно договору поставки, укладеного між контрагентами, видані у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Наголошує, що позиція відповідача щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «МД Проф» з підстав непідтвердженості транспортування товару не може свідчити про безтоварний та фіктивний характер договору, адже відсутність таких документів не свідчить про відсутність реальних наслідків укладених договорів. Відповідно, ПП «Яр-Бізнес-Центр» жодним чином не порушувало норм податкового законодавства, в зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягає скасуванню.

Крім цього, позивач зазначає, що згідно ст. 72 КАС України, судовим рішенням (ухвалою ВАС України від 27.07.2015 року), яке набрало законної сили, встановлено обставини щодо протиправності висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства у даній справі.

Позивач прибуття повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак на поданих суду додаткових поясненнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задоволити повністю, справу розглядати без участі його представника.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, що перевіркою позивача правомірно встановлено порушення податкового законодавства. Відповідачем правомірно визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечення підтримала, надала додаткові пояснення та докази, просила суд в задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

В період з 22.11.2012 року по 26.11.2012 року ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Яр-Бізнес-Центр» з питань взаємовідносин з ТОВ «МД Проф» за період з 01.10.2011 року по 31.03.2012 року, за наслідками якої складено акт № 385/22-10/30477682 від 30.11.2012 року.

Перевірку проведено на основі документів, наданих ПП «Яр-Бізнес-Центр» та акту перевірки ТОВ «МД Проф» ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за період жовтень-листопад 2011 року, березень 2012 року від 04.10.2012 року № 4110/22-9/36386512.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 22200,00 грн. в березні 2012 року.

Податковий орган вважає, що операції ПП «Яр-Бізне-Центр» з контрагентом ТОВ «МД Проф» по поставці ТМЦ за березень 2012 року фактично не відбулись, в зв'язку з чим позивачем протиправно занижено об'єкт оподаткування податком на додану вартість, до призвело до несплати вказаного податку до бюджету.

За наслідками проведеної перевірки позивачу винесено податкове повідомлення-рішення на суму 27750,00 грн. за платежем податок на додану вартість (в тому числі: 22200,00 грн. - основний платіж та 5550,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього ж Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.07.2015 року у касаційному провадженні № К/800/56974/13 касаційну скаргу ПП «Яр-Бізнес-Центр» задоволено частково; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року у справі № 813/1879/13-а скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказаною ухвалою встановлено: «Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Надання платником податку всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою отримання податкової вигоди, є передумовою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні і/або суперечливі.

Суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності представлених платником податку документів вимогам Податкового кодексу України, а повинен оцінити всі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку з метою виключення внутрішніх протиріч та розбіжностей.

Натомість судами першої та апеляційної інстанцій, при вирішенні спору не здійснено оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи, у сукупності та взаємозв'язку і при вирішенні спору не виключено внутрішніх протиріч та розбіжностей, які в них містилися.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП «Яр-Бізнес-Центр» укладено договір поставки від 15.03.2012 року № 150312, відповідно до умов якого продавець (ТОВ «МД Проф») зобов'язується на умовах та в порядку, визначених в договорі, передати у власність покупця (ПП «Яр-Бізнес-Центр») товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі, оплатити отриманий товар згідно накладних після оприбуткування товару. На підтвердження фактичної поставки товару ПП «Яр-Бізнес-Центр» подано суду копії видаткової та податкової накладних, згідно яких ТОВ «МД-Проф» поставило пінополіуретан (компонент А та Б) в кількості 2 400, 00 кг. на суму 133 200, 00 грн. Згідно копії журналу реєстрації довіреностей за 2012 рік товар, довіреність на отримання товару від ТОВ «МД-Проф» виписана на директора ПП «Яр-Бізне-Центр». Також в матеріалах справи містяться копії картки рахунку №24 про зберігання на складі товару (пінополіуретану).

Крім того, на підтвердження використання поставленого товару у господарській діяльності позивачем надано докази реалізації труби, яка за твердженням платника податку, виготовлена із пінополіуретану, поставленого ТОВ «МД-Проф».

З метою підтвердження провадження господарської діяльності, пов'язаної з виготовленням труб, позивачем надано наступні докази: протокол сертифікаційних випробувань, сертифікат відповідності, сертифікат управління якістю, листи.

Крім цього, доводи щодо відсутності товарно-транспортної накладної, не є свідченням нездійснення господарської операції з поставки товару, адже за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини нездійснення позивачем оплати товару не є обставиною, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій та відсутність у нього права на отримання податкового кредиту, оскільки за змістом п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, за умови здійснення господарської операції та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджується податковою накладною, у платника виникає право на отримання податкового кредиту.

Посилання податкового органу на результати проведення звірки контрагента позивача не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому податкове законодавство не ставить в залежність право платника на формування податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.»

Згідно ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Відповідачем на новому розгляді справи не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували правомірність спірного рішення, а докази надані відповідачем Расіне судом не враховуються, оскільки повністю спростовані у вищезазначеному судовому рішенні (ухвала ВАС України від 27.07.2015 року).

Відтак відповідачам не підтверджено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення № 0000102210/573 від 11.01.2013 року, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ.

З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача по даній справі, оскільки жодним чином не спростовують вищевказаних встановлених фактичних обставин.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги Приватного підприємства «Яр-Бізнес-Центр» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000102210/573 від 11.01.2013 року, підлягають задоволенню повністю.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області № 0000102210/573 від 11.01.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Яр-Бізнес-Центр» (ЄДРПОУ 30477682, вул. Д. Апостола, 7а, м. Львів) 275,50 грн. судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 05.10.2015 року.

Суддя Гавдик З.В.