Постанова

від 23.09.2015 по справі 910/10439/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа№ 910/10439/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участі представників:

від прокуратури: Вакулюк Д.С. - посв. № 018332 від 16.07.2015

від позивача-1: Тетерятник О.В. - представник

від позивача-2: Тетерятник О.В. - представник

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Чепурний С.М. - директор;

Щетинін С.М. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року у справі № 910/10439/14 (Суддя: Літвінова М.Є.)

за позовом Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі

1) Київської міської ради

2) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Київської міської державної адміністрації

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-ПФ»

про визнання недійсним розпоряджень та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2015 року у справі № 910/10439/14 було припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.09.2008 № 1334 «Про припинення діяльності комунального підприємства «Кінотеатр «Тампере» та визнання недійсним розпорядження Київської державної адміністрації від 17.04.2009 №433 «Про організаційно-правові заходи пов'язані з реорганізацією шляхом приєднання комунального підприємства «Кінотеатр «Тампере» до ТОВ «Дельта-ПФ».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2015 року у справі № 910/10439/14 та прийняти нове рішення, яким позов прокуратури Солом'янського району м. Києва задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

11.08.2015 від представника відповідача-2 надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких відпвідач-2 зазначає, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

12.08.2015 представником відповідача-1 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому представник просив відхилити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 у зв'язку з виходом з відпустки суддів Іоннікової І.А. та Тищенко О.В., які входять до постійного складу судової колегії, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

Представник відповідача-1 у судове засідання 23.09.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши думку учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-1.

Представник позивача-1 та позивача-2 письмових пояснень не надав, однак у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 року №473/1134 «Про передачу на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісного майнового комплексу комунального підприємства «Кінотеатр «Тампере» доручено Головному управлінню комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), змінено найменування на - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), передати на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісний майновий комплекс Комунального підприємства «Кінотеатр «Тампере» терміном на 5 років.

Відповідно до п. 6 вказаного рішення зобов'язано директора КП «Кінотеатр «Тампере» здійснити організаційно-правові заходи щодо припинення діяльності КП «Кінотеатр «Тампере» шляхом його реорганізації через приєднання до суб'єкта господарювання, якого буде визнано переможцем конкурсу та правонаступником підприємства.

Рішенням спільного засідання постійної комісії Київради з питань власності та Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.01.2008, оформленого протоколом №50, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-ПФ» визнано переможцем конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу КП «Кінотеатр «Тампере» за адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 42.

15.02.2008 між Головним управлінням комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та ТОВ «Дельта-ПФ» (орендар) укладено попередній договір б/н про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.09.2008 за № 1334 вирішено припинити діяльність КП «Кінотеатр «Тампере» шляхом реорганізації через приєднання до ТОВ «Дельта-ПФ», створено комісію з припинення КП «Кінотеатр «Тампере», до повноважень якої, серед іншого, було віднесено за результатами інвентаризації скласти передавальний акт, яким визначити всі права та обов'язки, майно КП «Кінотеатр «Тампере», що переходить до ТОВ «Дельта-ПФ» та подати його на затвердження в установленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, між Комунальним підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта-ПФ» 27.02.2009 був складений передавальний акт, за яким товариству передано все майно комунального підприємства. Вказаний акт підписаний головою комісії та директором ТОВ «Дельта-ПФ», затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №433 від 17.04.2009 року. Згідно додатку № 25 до передавального акту від 27.02.2009 року спірне майно передано ТОВ «Дельта-ПФ».

Позов мотивовано тим, що Київська міська рада, як власник спірного майна - Кінотеатру «Тампере», жодних рішень щодо передачі майна Товариству з обмеженою відповідальністю «Дельта-ПФ» не приймала. При цьому, прокурор зазначив, що об'єкти культури відносяться до об'єктів приватизації групи «Ж», щодо яких визначено певну процедуру приватизації, яка визначена Законом України «Про приватизацію державного майна» та Державною програмою приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженою Законом України «Про Державну програму приватизації» від 18 травня 2000 р. № 1723-ІІІ, чинної на час прийняття спірних розпоряджень. Оскільки вказану процедуру приватизації було порушено, спірне майно було відчужено поза спеціально встановленою процедурою, що призвело до його вибуття з власності територіальної громади міста Києва, тому прокурор просив суд прийняті розпорядження визнати недійсними та витребувати майно з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-ПФ».

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вищий господарський суд України в постанові від 21.04.2015, звернув увагу на те, що: «Розглядаючи спір в частині визнання недійсними розпоряджень Київської міської державної адміністрації, суди попередніх судових інстанцій не перевірили, чи підлягає даний спір розгляду у господарських судах та не звернули уваги на вимоги діючого законодавства щодо питання юрисдикції».

Положеннями ст. 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. За клопотанням сторін або з власної ініціативи суд об'єднує кілька вимог, що випливають з корпоративних відносин і пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту вказаних статей випливає, що для спору, який може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства має бути уповноваження одного суб'єкта владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (суб'єктів), а ці суб'єкти зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. До юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (ч.2 ст.17 КАС України).

Положеннями ч.2 ст.4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (ст.8 Господарського кодексу України)

Крім того, положеннями ч.1 ст.4 Господарського кодексу України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні розпорядження не є актами щодо приватизації комунального майна територіальної громади м. Києва, а лише стосуються діяльності кінотеатру, як юридичної особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.09.2008 №1334 «Про припинення діяльності комунального підприємства «Кінотеатр «Тампере» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.04.2009 №433 «Про організаційно-правові заходи пов'язані з реорганізацією шляхом приєднання комунального підприємства «Кінотеатр «Тампере» до ТОВ «Дельта -ПФ», є публічно-правовим спором, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що оскарження зазначених актів має здійснюватись у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, провадження в частині зазначених позовних вимог в порядку п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, слід припинити.

Позовні вимоги про витребування у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-ПФ» цілісного майнового комплексу по вул. Героїв Севастополя, 42 у м. Києві загальною вартістю 18 857 779,00 грн. та площею 2 052,1 кв.м., мотивовані тим, що майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, а тому власник право витребувати його від добросовісного набувача на підставі положень ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України.

За твердження позивачів, спірне майно є комунальною власністю, яка незаконно вибула з володіння Київської міської ради поза її волею, оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації №1331 та №433 не відповідають вимогам приватизаційного законодавства.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

З наведеного вбачається, що для застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України необхідно довести, що майно набуте від особи, яка не мала права його відчужувати, а також, що особа яка вимагає повернення майна є його власником.

Разом з тим, за приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої, що в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Відповідно до ст.331 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає у особи з моменту його державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2009 Комунальне підприємство «Кінотеатр «Тампере» було ліквідоване шляхом реорганізації через приєднання до ТОВ «Дельта-ПФ», про що свідчить відповідний запис про включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців №10731120005011061.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Дельта-ПФ» здійснило реєстрацію права власності на спірне майно, що підтверджується свідоцтвом (індексний номер) №12346174 про право власності від 06.11.2013р. та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців №16599694 від 06.11.2013р. Державний реєстратор, перевіривши подані документи на відповідність вимогам закону, здійснив державну реєстрацію права власності за відповідачем 2.

Як правильно відзначив у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, вказане свідоцтво про право власності ніким не скасоване і є дійсним, питання про його скасування не ставилося.

Отже, на час розгляду справи відповідач є власником спірного майна. У відповідності до ст. 386 Цивільного кодексу України виключно власник може звернутися до суду з вимогою про захист свого права власності, зокрема у спосіб, передбачений ст. 388 ЦК України.

Крім цього, відповідач зазначив, що ТОВ «Дельта-ПФ» згідно платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи, сплатив на користь Київської міської ради кошти у розмірі 2 539 209, 67 грн. за оренду майна, що також взято до уваги судом, при вирішенні спору.

Оскільки відповідач підтвердив своє право власності свідоцтвом про право власності, не визнає право власності на спірний кінотеатр за територіальною громадою міста Києва, позовні вимоги прокурора в частині витребування майна у відповідача у комунальну власність, є необґрунтованими та безпідставними з урахуванням вищенаведеного, з урахуванням положень ст. 387 Цивільного кодексу України, які передбачають, що саме власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Прокурором належним чином не доведено того, що власником спірного майна є територіальна громада м. Києва, адже матеріали справи свідчать протилежне.

За таких обставин, у задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

Щодо застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу передбачено, що України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки на підставі повного дослідження обставин справи суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог прокурора, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин, про що правомірно зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року по справі № 910/10439/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/10439/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко