Рішення

від 05.10.2015 по справі 906/1144/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" жовтня 2015 р. Справа № 906/1144/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, договір-доручення № 17/15 від 28.07.2015;

від відповідача: ОСОБА_2 - директор, НОМЕР_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Русичі" (смт. Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрвуд" (смт. Лугини, Житомирська область)

про стягнення 127935,19 грн

У відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на п'ятнадцять днів.

Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача на свою користь 127935,19 грн заборгованості за договором поставки № 7 від 07.12.2013, з яких: 61793,00 грн сума основного боргу, 25805,76 грн пеня, 2148,36 грн 3 % річних та 38188,07 грн інфляційних втрат.

01.10.2015 на адресу суду від відповідача надійшла відповідь на ухвалу, в якій повідомляється про таке: відповідач не надсилав заявки позивачу щодо поставки товару; підприємством відповідача не ведеться журнал реєстрації довіреностей; відповідач ніколи не видавав довіреності на отримання продукції від позивача; ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Таргонський на підприємстві відповідача не працювали та не були уповноважені ним від імені підприємства; відповідач здійснював лише передоплату за продукцію по її готовності, але не забирав її у позивача; всі платежі відповідач здійснював згідно з одним і тим же рахунком № 18, за одну і ту саму партію товару як передоплату; неодноразовість здійснених відповідачем оплат, не може бути свідченням відвантаження продукції (а. с. 128).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві, письмових та усних поясненнях (а. с. 131, 132), згідно з якими, зокрема, повідомила, що у зв'язку з довірительними відносинами між сторонами протягом січня-лютого 2014 року позивачем неодноразово виконувалися телефонні заявки керівника відповідача про відпуск пиломатеріалів обрізних уповноваженим відповідачем особам із подальшим їх транспортуванням на склад відповідача. Як доказ факту поставки товарно-матеріальних цінностей, окрім накладних та договору поставки № 7 від 07.12.2013, представник позивача надала протоколи допиту свідків від 03.10.2015 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 134 - 139). Представник позивача вказала, що згідно пояснень зазначених осіб, ними неодноразово за розпорядженням відповідача отримано та доставлено на його склад товарно-матеріальні цінності за договором поставки та згідно з накладними, які ними підписані. Крім того, як зазначила представник позивача в судовому засіданні, із вказаних протоколів допиту їй стало відомо, що особи, підписи яких стоять на видаткових накладних та які здійснювали перевезення товару на склад відповідача, працювали у ФОП ОСОБА_5 на посаді водіїв вантажних автомобілів марки "DAF" та здійснювали перевезення вантажів на внутрішньому ринку України. Оскільки між ФОП ОСОБА_5 та відповідачем було укладено договір про надання транспортних послуг щодо перевезення пиломатеріалів обрізних, вони виконували вказівку про необхідність прибуття на склад позивача з метою завантаження там пиломатеріалів обрізних із подальшим їх транспортуванням на склад відповідача, де їх зустрічали завідуючий складом чи директор підприємства відповідача, які приймали привезену продукцію, після чого вона завантажувалася до сушильного відділення, а інколи на прохання відповідача продукція транспортувалася до залізничного вокзалу м. Борисполя Київської області, де її завантажували на вагони і відправляли; при цьому, ніяких документів прийому-передачі пило продукції від водіїв до представників відповідача не оформлялось. Таким чином, заперечення відповідача щодо факту поставки йому товарно-матеріальних цінностей позивач вважає безпідставним, такими, що свідчать про небажання відповідача провести повний розрахунок за отримані товари та вести чесну підприємницьку діяльність.

Представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву (а. с. 41, 42). Зокрема, зазначив, що відповідач продукцію не отримував, накладні представник відповідача не підписував, довіреності на отримання продукції не видавав, оплату продукції здійснював на умовах її передоплати, а не оплати по факту поставки. Крім того, представник відповідача заперечив обставини, зазначені в протоколах допиту свідків.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський

ВСТАНОВИВ:

07.12.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Русичі" (позивач/постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрвуд" (відповідач/покупець) був укладений договір поставки № 7 (далі - договір, а. с. 9, 10), згідно з п. п. 1.1, 4.1 якого постачальник зобов'язався поставити (передати у власність) покупця, а покупець зобов'язався прийняти пиломатеріали, а саме: дошку обрізну хвойних порід (сосну), природною вологістю орієнтовною кількістю 200 м3 за ціною 1140 грн/м3.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник поставляє товар покупцю на основі заявки, яку подає покупець. В заявці вказується точна кількість та розміри товару кожної окремої партії.

Товар поставляється на склад покупця у повному обсязі протягом десяти днів з моменту подання заявки покупцем (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 2.3 договору перевезення товару здійснюється за рахунок покупця.

Крім того, сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем за безготівковою формою розрахунку в розмірі 50 % передплати, та інші 50 % в момент готовності товару до відправки (п. 4.2 договору).

З пояснень покупця вбачається, що останній заперечує факт надіслання заявки постачальнику щодо поставки товару, однак слід зазначити, що в матеріалах справи міститься специфікація № 2 до договору поставки № 7 від 07.12.2013, підписана представниками обох сторін, засвідчена їх печатками, про визначення загальних умов поставки товару дошки обрізної (сосни), як-то: вологість, товщина, ширина, довжина, кількість, ціна, сума та умови поставки, що може розцінюватись судом як погодження на поставку продукції покупцю у кількості та розмірах, що в ній зазначено, та бути точкою відліку часу для виконання обов'язку постачальника щодо поставки товару.

09.12.2013 постачальником було виписано покупцю рахунок № 18 від 09.12.2013 на поставку 270 м3 пиломатеріалів обрізних хвойних порід (сосна) за ціною 1140 грн/м3 на загальну суму 307800,00 грн (а. с. 158).

Матеріалам справи підтверджено, що на виконання умов договору № 7 від 07.12.2013, на підставі вказаного рахунку, покупцем було перераховано на рахунок постачальника з 10.12.2013 по 29.01.2014 включно 197000,00 грн передоплати за товар, що вбачається з банківських виписок (а. с. 35, 36) та не заперечується представником відповідача.

В свою чергу, постачальник, з метою виконання обов'язку щодо поставки товару, в період з січня по лютий 2014 року завантажив пиломатеріали обрізні у вантажні автомобілі марки "DAF", водіями яких були ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Таргонський, з наступним транспортуванням їх на склад покупця, доказом чого є накладні № 02 від 29.01.2014, № 03 від 30.01.2014, № 04 від 30.01.2014, № 05 від 30.01.2014 та № 06 від 01.02.2014 (а. с. 12 - 14). Загальна вартість поставлених пиломатеріалів склала 179212,56 грн об'ємом 157,204 м3.

13.02.2014 покупцем було здійснено дві оплати на рахунок постачальника за відвантажений товар: безготівково у розмірі 45000,00 грн та через касу у розмірі 12302,36 грн (а. с. 36, 37).

Остання проплата була проведена постачальником на підставі чинного законодавства згідно з прибутково касовим ордером № 12 від 13.02.2014 з призначенням платежу "транспортні послуги". Однак зважаючи, що згідно пояснень представника позивача відпуск товару здійснювався на складі позивача, в судовому засіданні не було надано доказів в підтвердження понесення позивачем витрат, пов'язаних з транспортуванням товару на склад покупця, тому підстава оплати внесених покупцем в касу постачальника коштів визначена невірно та згідно позовної заяви позивачем було здійснено зарахування вказаних коштів в рахунок оплати поставленого товару.

В подальшому, оскільки погоджена сторонами в договорі поставки кількість пиломатеріалів була визначена у розмірі орієнтовно 200 м3, а поставлено фактично 157,204 м3, 10.03.2014 постачальником було відпущено покупцю ще товару в об'ємі 56,31 м3 на суму 64193,40 грн, доказом чого є накладні № 07 від 10.03.2014 та № 8 від 10.03.2014 (а. с. 14, 15).

Таким чином, станом на 10.03.2014 загальна сума відпущеного покупцю згідно з умовам договору поставки № 7 товару склала 243405,96 грн в об'ємі 213,514 м3, проти оплачених постачальником 254302,36 грн коштів, що свідчить про наявність у покупця переплати за товар на суму 10896,40 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що у квітні місяці 2014 року на підставі накладних № 09 від 28.04.2014 та № 10 від 29.04.2015 покупцем через ОСОБА_4 було додатково прийнято від постачальника пиломатеріалів обрізних на суму 72689,40 грн (а. с. 15, 16) в об'ємі 53,46 м.3, однак вже за ціною 1430,00 грн/м3 та 850,00 грн/м3.

Оскільки між сторонами не було укладено додаткових угод про внесення змін до договору поставки № 7 від 07.12.2013 в частині збільшення кількості та ціни поставки товару, суд дійшов висновку, що поставка по накладним № 9 та № 10 була здійснена сторонами поза межами укладеного між ними договору № 7, за усною домовленістю між ними.

З приписів статті 692 ЦК України випливає, що покупець зобов'яний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що покупець повністю оплатив поставку пиломатеріалів, отриманих на підставі накладних за № № 01 - 08. Що стосується накладних № 09 та № 10, то їх покупцем було оплачено частково на суму здійсненої покупцем на рахунок постачальника переплати за товар у розмірі 10896,40 грн, внаслідок чого розмір заборгованості покупця перед постачальником станом на момент подачі позову до суду склав 61793,00 грн (72689,40 - 10896,40).

Слід зазначити, що з моменту здійснення покупцем останньої проплати за товар (13.02.2014) до цього часу, ним не було заявлено до постачальника жодної вимоги щодо повернення грошових коштів за не поставку товару, що свідчить про прийняття останнього від постачальника в повному обсязі на суму вказану згідно з виписаних накладних. Відсутність вимог представник позивача в судовому засіданні пояснив необхідністю понесення додаткових витрат по сплаті судового збору, однак підтвердив відсутність вимог до позивача й в порядку досудового врегулювання спору.

Разом з тим, суд критично оцінує твердження покупця щодо неотримання ним товару з огляду на встановлені судом в процесі розгляду справи факти щодо дійсних правовідносин сторін, які виникли між сторонами у питанні перевезення товару на склад покупця третіми особами, та відсутність у зв'язку з цим належним чином оформлених документів, що підтверджують доставку товару на склад покупця.

Також судом при розгляді спору встановлені недоліки у веденні сторонами бухгалтерського обліку при провадженні господарської діяльності, як-то відсутність у покупця журналу реєстрації довіреностей, а в постачальника довіреностей на отримання матеріальних цінностей від покупця та неналежне оформлення ним видаткових накладних, які не містять вказані у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язкові реквізити, а саме: відсутній підпис представника покупця щодо прийняття товару, відсутнє посилання на довіреність повноважної особи покупця на отримання товару, в графі "отримав" стоїть підпис перевізника товару, а не представника покупця, свідчить про порушення сторонами законодавства про бухгалтерський облік і фінансову звітність та договірних відносин (діючих станом на час здійснення господарських відносин між сторонами), що, в свою чергу, негативно впливає на дисципліну платежів, та позбавляє сторін можливості належними та допустимими доказами підтвердити або спростувати обставини поставки товару на склад покупця.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Станом на час прийняття рішення, покупець не надав суду доказів погашення заборгованості перед постачальником за поставку пиломатеріалів на суму 61793,00 грн

Таким чином, вимоги постачальника щодо стягнення основної заборгованості на вище вказану суму є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За порушення строків оплати за поставку товару постачальник, на підставі п. 5.1 договору, нарахував до стягнення з покупця 25805,76 грн пені.

Уточнений розрахунок пені, поданий постачальником до суду 04.08.2015, згідно з яким було перераховано нарахування пені окремо по кожній накладній та зменшено її суму до 18939,70 грн, суд не приймає до уваги, оскільки постачальником не було уточнено позовні вимоги в порядку, передбаченому ст. 22 ГПК України, з огляду на що спір щодо стягнення пені вирішується в межах суми, вказаної ним згідно з прохальною частиною позовної заяви.

Згідно з п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що розрахунок пені проведено постачальником в розрізі кожної поставки товару окремо за накладними, виписаними поза межами дії договору поставки № 7 від 07.12.2013, згідно з усною домовленістю сторін за період з 12.05.2014 по 07.07.2015.

Разом з тим, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня), згідно зі ст. 546 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, а за приписами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки між сторонами не було укладено письмового договору щодо поставок товару за визначений позивачем до стягнення пені період, здійснення поставок на підставі накладних, в яких відсутні умови щодо розміру та бази нарахування штрафної неустойки, виключає можливість застосування до винної сторони у зобов'язанні відповідальності у вигляді пені за неоплату товару, з огляду на необхідність її закріплення в письмовому вигляді чи визначення обов'язку щодо її сплати певним законодавчим актом (пп. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, вимоги про стягнення з покупця 25805,76 грн пені є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Що стосується вимоги про стягнення з покупця 2143,29 грн 3 % річних та 38188,07 грн інфляційних нарахувань, суд зазначає таке.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим суд вказує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто 3 % річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку інфляційних втрат (а. с. 19), постачальник просить стягнути з покупця їх суму у розмірі 38188,07 грн за період з 12.05.2014 до 07.07.2015, а також 2143,29 грн 3 % річних за аналогічний період.

Проаналізувавши наданий постачальником розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявленою до стягнення сума інфляційних становить 36087,11 грн, оскільки, при здійсненні їх нарахування, постачальником було невірно розраховано сукупний індекс інфляції за період з 12.05.2014 до 07.07.2015 - 1,6180, замість правильного 1,584.

Тому у стягненні 2100,96 грн інфляційних втрат слід відмовити, оскільки їх заявлено до стягнення безпідставно.

Що стосується 3 % річних, то при здійсненні їх перерахунку, виходячи з вказаного початку періоду їх нарахування та розрахунку постачальника (а. с. 19), суд вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 2143,29 грн, тому у стягненні 5,07 грн річних відмовляє.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи документи та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами обґрунтував заявлені вимоги, тоді як твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не знайшли свого підтвердження в суді.

Враховуючи вище викладене, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та умовами Договору, у зв'язку з чим підлягають до задоволення частково у розмірі 100023,40 грн, з яких: 61793,00 грн сума основного боргу за поставку товару, 36087,11 грн сума інфляційних втрат та 2143,29 грн сума 3 % річних. У стягненні 25805,76 грн пені, 5,07 грн 3 % річних та 2100,96 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрвуд" (11301, Житомирська обл., Лугинський район, смт. Лугини, комплекс будівель і споруд № 1, код ЄДРПОУ 36315499) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Русичі" (34240, Рівненська обл., Рокитнівський район, смт. Томашгород, вул. Горького, буд. 1, код ЄДРПОУ 22570554):

- 61793,00 грн основного боргу,

- 2143,29 грн 3 % річних,

- 36087,11 грн інфляційних втрат,

- 2000,47 грн судового збору.

3. У іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.10.15

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам