ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
УХВАЛА
Іменем України
22.09.2015 № К/800/21970/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Август і Ко» на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2015 Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 у справі№826/15278/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Август і Ко» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Август і Ко» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.04.2013 №00002222260, №00002202260, №00002212260, та від 25.10.2013 №00008812220.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2014 у задоволенні позову було відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2014, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків і зборів по взаємовідносинах із ТОВ «Рекламно-маркетингове агентство «Монамі» за період із 01.05.2010 по 30.09.2010, ТОВ «Шляховик-Авто» за період із 01.12.2009 по 31.05.2010, ТОВ «Віасат» за період із 01.06.2011 по 30.06.2011, ПП «Клер Шато Фіорд» за період із 01.12.2010 по 31.12.2010, ТОВ «Різано Трейд» за період із 01.11.2009 по 31.03.2011, ТОВ «Компанія «Вайліс» за період із 01.02.2011 по 28.02.2011, ТОВ «Дженіт Флай» за період із 01.09.2011 по 30.09.2011 та ТОВ «Дормашавто» за період із 01.06.2010 по 30.11.2011, за результатами якої 27.02.2013 складено акт №199/22-6/36630046.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальному розмірі 388925,00 грн., а також та п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 264233,00 грн. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 60243,00 грн.
Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з контрагентами та порушення кримінальних справ за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «РМА "Монамі», ТОВ «Шляховик-Авто», ТОВ «Агентство «Віасат», ТОВ «Клер Шато Фіорд», ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Дженіт Флай», а також відносно директора ТОВ «Євтроклас трейд» за фактом умисного ухилення від сплати податків.
На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.04.2013 :
- №00002222260, яким зменшено на 60243,00 грн. суму бюджетного відшкодування (в рахунок наступних платежів) з податку на додану вартість;
- №00002202260, яким збільшено на 297578,00 грн. суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у тому числі на 264233,00 грн. за основним платежем та на 33345,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- №00002212260, яким збільшено на 430060,00 грн. суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у тому числі на 388925,00 грн. за основним платежем та на 41135,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), копії яких також наявні в матеріалах справи.
Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, податкові повідомлення-рішення від 02.04.2013 №00002202260 та №00002222260 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 02.04.2013 №00002212260 скасовано в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 29792 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 7448 грн. у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.10.2013 №00008812220, яким збільшено на 392820,00 грн. суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у тому числі на 359133 грн. за основним платежем та на 33687 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту та складу витрат, з чим встановивши господарських операцій безтоварність.
Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, реальність фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Рекламно-маркетингове агентство «Монамі» при виконанні договору від 01.05.2010 №0501/10 про надання рекламних послуг, з ТОВ «Шляховик-Авто» при виконанні договору постачання від 01.12.2009 №011209, з ТОВ «Віасат» при виконанні договору від 01.06.2011 №0601/11 на проведення маркетингових досліджень, з ПП «Клер Шато Фіорд» при виконанні договору про надання послуг фасування від 22.11.2010, з ТОВ «Різано Трейд» при виконанні договорів поставки товарів від 12.11.2009 №1211/09 та від 01.12.2009 №0112/09 та надання послуг фасування від 01.01.2010 №123, з ТОВ «Дженіт Флай» при виконанні договору про надання рекламних послуг від 01.09.2011, з ТОВ «Дормашавто» при виконанні договорів поставки товару 07.06.2010 та з вантажно-розвантажувальних робіт від 04.01.2011 №0104/11, з ТОВ «Компанія «Вайліс» при проведенні бездоговірних господарських операцій з постачання товарів, не підтверджується належними та допустимими доказами
Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на недостатність доказів підтверджуючих фактичне придбання товарів та послуг у спірних контрагентів, та які підлягали складенню під час виконання договорів, законної мети її здійснення, дійсний рух активів між учасниками вищенаведених операцій та господарську мету їх здійснення.
Податкові зобов'язання з ПДВ, у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
З метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого виконання робіт або надання послуг тощо повинні підтверджуватись первинними документами, які властиві для цих операцій.
Проте, як правильно відзначили суди попередніх інстанцій, сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування складу витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З цього приводу також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця робіт та послуг, позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що підлягають перерахуванню до бюджету.
Між тим, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Зважаючи на викладене суди, надаючи оцінку наявним у справі доказам, об'єктивно звернули увагу на не доведення позивачем зв'язку його діяльності із отриманими послугами та їх подальшого використання у власній діяльності, а також на відсутність доказів підтвердження перевезення та зберігання придбаних товарів, у зв'язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку - позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та складу витрат.
Окрім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованою відмову судами попередніх інстанцій з посиланням на підпункт 60.1.2 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України у визнанні протиправним відкликаного податкового повідомлення-рішення від 02.04.2013 №00002212260.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Август і Ко» залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2015 та Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін М.В.Сірош
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 22.09.2015 |
Оприлюднено | 15.10.2015 |
Номер документу | 52261684 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Юрченко В.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні