Постанова

від 13.10.2015 по справі 902/143/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 902/143/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Сидоришин М.М., відповідача -Кирилюк О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 у справі№902/143/15 за позовомХмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області доВишеньківської сільської ради про стягнення коштів ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.04.2015 (суддя Мельник П.А.) позов задоволено шляхом стягнення з Вишеньківської сільської ради на користь Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області 11600 грн. збитків, завданих втратою переданого на зберігання безхазяйного майна.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 (судді: Демянчук Ю.Г., Крейбух О.Г., Юрчук М.І.) рішення скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Хмільницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Вінницькій області у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст.22,611,623,936,938,942,950,951 ЦК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що відповідачем неналежно було виконано зобов'язання по зберіганню майна, в результаті чого останній повинен відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані нестачею речі, переданої на зберігання.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив того, що:

25.06.2007р. між Хмільницькою об'єднаною державною податковою інспекцією (далі - позивач, замовник) та Вишеньківською сільською радою (далі - відповідач, виконавець) укладено угоду про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави №1/2 (далі - договір), відповідно до умов п.1.1 якої та акту опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного від 25.06.2007, замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок зберігати передане йому за актом опису і попередньої оцінки майно, а саме: плити бетонні ПК - 42.12 б/н в кількості 24 шт. на загальну суму 8400 грн. та незавершене будівництво на суму 11600 грн.

Згідно з п.3.1. договору виконавець зобов'язаний провести зберігання переданого замовником майна в термін, передбачений чинним законодавством, яке діє на дату передачі майна на зберігання. З моменту прийому майна представником виконавця, відповідальність за його цілісність і збереження несе виконавець. У випадку недостачі або псування отриманого майна виконавець сплачує до бюджету в десятиденний термін від дня подання вимоги замовнику суми вартості пошкодженого майна або майна, якого не вистачає, за сумами, зазначеними в акті опису та попередньої оцінки майна (п.5.1 договору).

Пунктом 8.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та припиняє дію після повного виконання сторонами своїх обов'язків.

10.08.2009р. рішенням Вишеньківської сільської ради Хмільницького району №42 було взято на баланс сільської ради незавершене будівництво по вул.Зарічна, буд.15а.

15.11.2011р. за результатами проведених інвентаризацій безхазяйного майна, переданих на відповідальне зберігання Вишеньківській сільській раді, комісією Хмільницької ОДПІ встановлено факт наявності майна та його зберігання.

14.12.2012р. спірний об'єкт нерухомості був проданий на аукціоні філії "Вінницький аукціонний центр" ПАТ Державної акціонерної компанії "Національна мережа аукціонних центрів" жителю с.Вишенька ОСОБА_6 за грошові кошти у розмірі 25628,8 грн.

Таким чином, Вишеньківська сільська рада, вважаючи, що вказаний об'єкт нерухомості є безхазяйним, та таким, що належить до комунальної власності взяла його на свій баланс та продала на аукціоні.

17.01.2014р. Хмільницькою ОДПІ було направлено претензію Вишеньківському сільському голові про сплату вартості проданого майна.

Вимога про повернення переданого на зберігання майна відповідачем виконана не була.

Згідно зі ст.327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Таким чином законодавством встановлена спеціальна процедура переходу безхазяйного майна у комунальну власність.

Повноваження органів податкової служби щодо безхазяйного майна визначені у Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним (постанова КМУ №1340 від 25.08.1998). Відповідно до п.5 ст.1 вказаного Порядку його дія поширюється лише на майно, яке вже визнано безхазяйним відповідно до чинного законодавства.

Однак, спірне майно не визнано безхазяйним у встановленому порядку, не було взято на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, як це передбачено ч.2. ст.335 ЦК України.

Відповідно до п.п.19 1 .1.23 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують функції щодо організування роботи з виявлення, обліку, зберігання, оцінки та розпорядження безхазяйним майном та іншим майном, що переходить у власність держави, а також з обліку, попередньої оцінки, зберігання майна, вилученого та конфіскованого за порушення митного і податкового законодавства.

Відповідно до п.7 розділу ІІ Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затверджених наказом ДПА України від 19.01.2007 №18, виявлене майно, яке має ознаки безхазяйного, передається на відповідальне зберігання суб'єкту господарювання, включеному до Єдиного реєстру торговельних організацій, або суб'єкту господарювання, а не органу місцевого самоврядування, яким є селищна рада.

Частиною 1 ст.8 та частиною 2 ст.55 ГК України передбачено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з ч.4 ст.43 ГК України здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Відповідно ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відтак, Вишеньківська селищна рада не є суб'єктом господарювання, а, отже, не може бути стороною (зберігачем) за договором про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у позивача були відсутні правові підстави для передання спірного майна на зберігання селищній раді як безхазяйного та покладення на останню відповідальності за його нестачу, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Вишеньківської сільської ради збитків у розмірі 11600 грн.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.14 та ст.629 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В основу оскаржуваної постанови про відмову в позові покладено виключно висновок суду про те, що Вишеньківська селищна рада не є суб'єктом господарювання, а, отже, не може бути стороною (зберігачем) за договором про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави.

Однак, відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, колегія погоджується з твердженнями скаржника про те, що право на стягнення з відповідача збитків виникло у позивача у зв'язку з неналежним виконанням договору зберігання, який підлягає виконанню сторонами. Адже, з матеріалів справи не вбачається визнання недійсними вказаного договору у встановленому порядку.

Разом з тим, згідно з п.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з приписами п.п.7,8 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Як роз'яснено в п.2.3 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11, якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п.1 ч.1 ст.83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Відповідно до ст.ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Наявні висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову суперечить вимогам ст.ст.629,936,938,942 ЦК України, мають непослідовний характер та не відповідають приписам ст.ст.6,203,204,215,627 ЦК України та ст.83 ГПК України.

Адже, дослідивши той факт, що Вишеньківська селищна рада не може бути стороною (зберігачем) за договором про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави, апеляційний суд не скористався правом на вихід за межі позовних вимог, передбаченим п.1 ст.83 ГПК України, та не визнав вказаний договір недійсним, відтак, передчасно дійшов висновку про необґрунтованість задоволення позовних вимог про стягнення збитків, які (вимоги) ґрунтуються на неналежному виконанні наразі дійсного договору зберігання.

При цьому, зважаючи на відсутність заявлення відповідачем зустрічного позову про визнання недійсним договору зберігання та відсутність встановлення його недійсності за результатами розгляду інших господарських спорів, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої ст.204 ЦК України, вказаний договір на даний час є чинним та обов'язковим до виконання його сторонами.

Таким чином, апеляційна інстанція дійшла передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення збитків з наданням належної правової оцінки умовам договору зберігання, на якому ґрунтуються позовні вимоги, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду в зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,83,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування постанови та передачі справи на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 у справі №902/143/15 скасувати з передачею справи на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун