Ухвала

від 13.10.2015 по справі 826/9848/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/61417/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряТитенко М.П. та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаСтеценко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Мідлайн» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014 у справі № 826/9848/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мідлайн» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мідлайн» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №18126552208, №18226552208 від 06.02.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Вега-Сервіс 2009» та ТОВ «УБК Будпромінвест» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №863/26-55-22-08/35921298 від 30.12.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 30 576 грн., п.198.1, п.198.6 ст.198, ст.185 Податкового кодексу України , в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 29 120 грн.,

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 18226552208 від 06.02.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 29 120 грн. за основним платежем та на суму 7 280 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

2) податкове повідомлення-рішення № 18126552208 від 06.02.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 30 576 грн. за основним платежем та на суму 7 644 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій за встановлених обставин справи дійшли висновку, що реальності (товарності) здійснення спірних операцій позивача з контрагентами ПП «Вега-Сервіс 2009», ТОВ «УБК Будпромінвест» не підтверджено.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову зроблені, зокрема, з врахуванням ухвали Подільського районного суду міста Києва від 02.08.2013 по справі №758/8076/13-к (яка набрала законної сили), за змістом якої ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачені у фіктивному підприємництві (створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ПП «Вега-сервіс 2009», ТОВ «УБК Будпромінвест»), визнали вину у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.205 КК України ч.3 ст.358 КК України.

Згідно ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента цього підприємства, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства тією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказали на недоліки первинних документів, з огляду на що судова колегія зазначає, що наявний у платника податку неналежним чином оформлений первинний документ не може бути підставою для віднесення сплачених сум до валових витрат та сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність здійснення спірних господарських операцій.

При цьому, лише факт наявності недоліків первинного документа сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту та валових витрат платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору було досліджено обставини фактичного здійснення господарських операцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій та законності формування позивачем сум витрат по податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам слід з'ясувати зміст проведених позивачем господарських операцій, їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх надання, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мідлайн» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний