Рішення

від 11.09.2015 по справі 917/1261/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2015 р. Справа №917/1261/15

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033

до Товариства з обмеженою відповідальністю "В'ятичі",

вул. Серьогіна, 17, офіс 205, м. Полтава, 36008

про стягнення 5 996 368,96 грн., -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова про стягнення 5 996 369,96 грн., з яких 2 409 228,00грн. - основної заборгованості, 1 080 000,00 грн. - пені, 1 500 000,00 грн. - штрафу, 1 007 140,96грн. - 24% річних, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору поставки зерна майбутнього врожаю №138-К, укладеного між сторонами 28.05.2014р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч умовам укладеного Договору поставки зерна майбутнього врожаю №138-К від 28.05.2014р., взяті на себе зобов’язання виконав не в повному обсязі.

Від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких останній суму основного боргу, що заявлена до стягнення визнає в повному обсязі, що стосується нарахованих штрафних санкцій зауважив, що 24% річних за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, яка передбачена п. 6.3 Договору у розмірі 0,2 %. В іншій частині штрафних санкцій (пені - 0,2% та штрафу) вважає їх завищеними та просить суд зменшити їх до 70%.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом встановлено не було, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив що, 28 травня 2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "В'ятичі" (надалі відповідач, ОСОБА_3) було укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю №138-К (надалі - Договір), відповідно до умов якого ОСОБА_3 у визначений Сторонами строк поставляє Покупцю наступну сільськогосподарську продукцію українського походження (надалі Товар): найменування Товару - зерно кукурудзи 3 класу; одиниця виміру Товару - метрична тонна; кількість Товару - 5 000,000 (п'ять тисяч); а Покупець зобов'язується прийняти Товар (поставлений насипом) та оплатити його.

Згідно з п. 1.2 Договору термін поставки: по 01 листопада 2014 року включно.

Даний термін поставки змінювався відповідно до укладених додаткових угод. Так, згідно з Додатковою угодою до Договору від 24 грудня 2014 року №3 термін поставки: до 31 січня 2015 року включно (а. с. 25).

В п. 1.2 .1 Договору вказано, що поставка відповідної партії Товару вважається здійсненою в момент підписання між Покупцем та ОСОБА_3 акту приймання-передачі відповідної партії Товару на умовах поставки передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору попередня оплата Товару здійснюється із розрахунку ціни одиниці виміру Товару (станом на момент укладення договору), яка складає 1 000,00 грн. за одиницю виміру товару.

Згідно з п. 3.1.1 Договору узгоджено, що сума попередньої оплати за Товар становить 5 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору Покупець зобов'язується перерахувати кошти (попередня оплата Товару), передбачені п. 3.1.1 цього Договору.

Згідно з п. 4.1.1 Договору ОСОБА_3 доручає Покупцю сплатити грошову суму, яку Покупець утримує із коштів, які належні до виплати ОСОБА_3 у відповідності до п. 4.1 цього Договору, у розмірі, зазначеному в Договорі комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, що є невід'ємною частиною цього Договору, як страховий платіж. Грошові кошти, визначені п. 4.1.1 Договору, вважаються сплаченими Покупцем на користь ОСОБА_3 з моменту оплати Покупцем за ОСОБА_3 страхового платежу за Договором комплексного страхування.

Згідно з п. 4.2 Договору остаточний розрахунок (за мінусом суми попередньої оплати за Товар, що визначена п. 3.1.1. Договору) за поставлений Покупцю Товар, здійснюється Покупцем (на підставі рахунку-фактури ОСОБА_3) протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання Покупцем усіх документів (належним чином оформлених), передбачених у п. п. 2.3., 2.4 цього Договору, із розрахунку ціни за одиницю виміру Товару з ПДВ (грн.), що визначена на підставі п. 3.2. Договору.

Пунктом 5.4. Договору встановлено, що у разі невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань, або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов'язань у встановлений термін (строк) або виконає їх неналежним чином (у т.ч. з підстав, у настанні яких відсутня вина ОСОБА_3), або у разі отримання Покупцем інформації, що ОСОБА_3 не вживає/неналежним чином вживає заходів щодо оформлення страхового випадку у відповідності до умов Договору комплексного страхування, передбаченого п. 5.5. Договору, або ОСОБА_3 змінено без погодження з Покупцем вигодонабувача у Договорі комплексного страхування, передбаченого п. 5.5. Договору, або у випадку, якщо інформація, яка надається для укладення/виконання цього Договору виявиться/стане такою, що не відповідає дійсності, Покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому ОСОБА_3 зобов'язаний повернути Покупцю (на підставі письмової вимоги) всі кошти перераховані на користь ОСОБА_3 на виконання умов цього Договору, у т.ч. суму грошових коштів, що визначена згідно п. 4.1.1. Договору (попередня оплата), та проценти у розмірі 24% річних за період з дня одержання попередньої оплати від Покупця до дня її повернення останньому. Сторони погодили, що достатнім доказом наявності обставин, що визначені попереднім реченням, є лист-вимога Покупця.

В п. 6.3 Договору зазначено, що у разі невиконання/неналежного виконання ОСОБА_3 зобов'язань щодо поставки Товару, ОСОБА_3 зобов'язаний сплатити Покупцю неустойку у розмірі 0,2% від суми, що визначена п. З.1.1. цього Договору, за кожен день прострочення зобов'язання, а за прострочення зобов'язання щодо поставки Товару понад 15 днів, ОСОБА_3, окрім неустойки, сплачує також штраф у розмірі 3 0 % від суми, що визначена п. 3.1.1. цього Договору.

У відповідності до вимог п. 5.5 Договору між відповідачем (Страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (Страховик) було укладено Договір комплексного страхування посівів майбутнього врожаю сільськогосподарських культур від 28 травня 2014р. №220.994015202.0086 (копія в матеріалах справи).

На виконання умов Договору позивач здійснив передоплату у сумі 5 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 17.06.2014 №245 про перерахування 4 823 527,58 грн. на рахунок відповідача та платіжним дорученням від 17.06.2014 року №255 про перерахування Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "ПЗУ Україна" 176 472,42 грн. (а. с. 55-56).

Як вбачається з матеріалів справи Покупець виконав обов'язок щодо попередньої оплати Товару, передбачений Договором, однак, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання за Договором частково та з простроченням, а саме здійснив поставку Товару в кількості:

- 517,983 тонн на суму 1 279 418,00 грн., що підтверджується Специфікацією до Договору від 30.12.2014 №1;

- 130,500 тонн на суму 443 700,00 грн., що підтверджується Специфікацією до Договору від 20.03.2015 № 2 (копія додається);

- 245,100 тонн на суму 867 654,00 грн., що підтверджується Специфікацією до Договору від 11.04.2015 № 3 (копія додається).

Таким чином, ОСОБА_3 не здійснено поставку Товару в кількості 4 106,417 тонн. на загальну суму 2 409 228,00 грн. (5 000 000,00 грн. (сума попередньої оплати) - 2 590 772,00 грн. (сума частково поставленого Товару) = 2 409 228,00 грн.)

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують права і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За даних обставин (відповідач у запереченнях та представник у судовому засіданні визнав позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу) позов в частині стягнення 2 409 228,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 1 080 000,00 грн. - пені, 1 500 000,00 грн. - штрафу, 1 007 140,96грн. - 24% річних, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору поставки зерна майбутнього врожаю №138-К, укладеного між сторонами 28.05.2014р.

На підставі п. 2 ст. 231 ГК України та п. 6.3 Договору та п. 2 ст. 231 ГК України позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 080 000,00 грн. за період з 01.02.2015 р. по 19.05.2015 р. та 1 500 000,00 грн. штрафу у розмірі 30% від суми попередньої оплати.

Відповідач проти самого розрахунку пені та штрафу не заперечував, однак вважає вказані нарахування надмірно великими та просив суд зменшити їх розмір на 70%. В обґрунтування вказаного відповідач зазначив, що порушення умов договору з його боку виникло враховуючи низьку врожайність кукурудзи, а також те, що Надзвичайною протиепізоотичною комісією було зобов'язано відповідача терміново зібрати решту врожаю, так як на території району було виявлено спалах Африканської чуми свиней (протокол комісії а. с. 169-171). Крім того, відповідач зауважив, що станом на початок 2015 року підприємство перебуває в дуже скрутному матеріальному становищі, має від'ємний баланс (звіт а. с. 143-145).

Відповідно до статті 610, статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 2 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі невиконання/неналежного виконання ОСОБА_3 зобов'язань щодо поставки Товару, ОСОБА_3 зобов'язаний сплатити Покупцю неустойку у розмірі 0,2% від суми, що визначена п. З.1.1. цього Договору, за кожен день прострочення зобов'язання, а за прострочення зобов'язання щодо поставки Товару понад 15 днів, ОСОБА_3, окрім неустойки, сплачує також штраф у розмірі 3 0 % від суми, що визначена п. 3.1.1. цього Договору.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахування пені і штрафу та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені та штрафу у відповідності до статті 233 Господарського кодексу України та на підставі п. 3 статті 83 господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені суд приймає до уваги наступне.

Частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Разом з тим, пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Як встановлено судом, відповідач частково здійснив поставку Товару. Крім того, судом береться до уваги посилання відповідача у відзиві на те, що порушення умов договору виникло через те, що Надзвичайною протиепізоотичною комісією було зобов'язано відповідача терміново зібрати решту врожаю, так як на території району було виявлено спалах Африканської чуми свиней (протокол комісії а.с. 169-171). Також суд приймає до уваги скрутне фінансове становище відповідача та низьку врожайність кукурудзи, що підтверджується довідкою управління агропромислового розвитку району (а.с. 159-168).

Враховуючи викладене та керуючись п. 3 статті 83 ГПК України, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені та штрафу на 70% до 774 000,00 грн. (324 000,00 грн. - пеня, 450 000,00 грн. - штраф).

Щодо заявлених вимог у вигляді 24% річних за період з дня одержання попередньої оплати від Покупця до дня її повернення останньому в сумі 1 007 140,96 грн. суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продажу.

Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2014 року №11/5026/1925/2012 та постанові Верховного Суду України від 24.12.2013 року № 8/5025/1402/12.

Згідно ст. 111-28 ГПК України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Аналогічні приписи містяться у ст. 111-28 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 5.4 Договору) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже передбачена пунктом 6.3 Договору в розмірі 0,2% за кожен день прострочення зобов'язання.

Тобто, фактично Договором передбачено можливість подвійного стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що за правовою природою відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України передбачені п. 5.4 Договору "24% річних" фактично підпадають під визначення пені.

Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. абз. 7 п. 3.12. постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в редакції п. 8.3.2-2. постанови пленуму ВГСУ від 10.07.2014 року №6 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України").

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог статті 82 ГПК України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками процесу, а також доказів, витребуваних судом, у нарадчій кімнаті.

На підставі матеріалів справи суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 33, 43, 49, 78, п. 3. статті 83, статтями 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В'ятичі" (вул. Серьогіна, 17, офіс 205, м. Полтава, 36008, код 36710901) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вул. Саксаганського, 1, м. Київ, 01033, код 37243279) 2 409 228,00 грн. основної заборгованості, 774 000,00 грн. штрафних санкцій та 60 805,59 грн. на повернення судового збору.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.

Повне рішення складено 17.09.2015 р.

Суддя Кульбако М.М.