Ухвала

від 13.10.2015 по справі 2а/1270/5496/2012

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 року м. Київ К/800/6098/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Краснолуцький відділ робітничого постачання» до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій, за касаційною скаргою Керуючого санацією Державного підприємства «Краснолуцький відділ робітничого постачання» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2012 року Державне підприємство «Краснолуцький відділ робітничого постачання» (далі - Підприємство) звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області (далі - УПФУ) в якому просило скасувати рішення відповідача від 31 січня 2012 року № 33 про застосування штрафних санкцій за несплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (далі - спірне рішення) на підставі пункту 6 статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, станом на день винесення спірного рішення УПФУ, далі - Закон № 2464-VI).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що спірне рішення не ґрунтується на вимогах закону, прийняте з порушенням прав позивача, а тому Підприємство просило про задоволення позову.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що спірне рішення УПФУ відповідає вимогам законодавства і права Підприємства не порушує.

Судами встановлено, що спірним рішенням УПФУ до позивача застосовано штрафні санкції на підставі пункту 6 статті 25 Закону № 2464-VI за несплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат найманим працівникам, які працюють за трудовими угодами на Підприємстві та на які нараховується єдиний внесок за період з 1 січня по 31 жовтня 2011 року у розмірі 3359,06 гривень, що становить 10 відсотків від цих сум.

Вказане рішення відповідача оскаржене Підприємством до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та до Пенсійного фонду України. За результатом розгляду скарг позивача спірне рішення залишене без змін.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом № 2464-VI.

Підприємство є платником єдиного внеску у розумінні статті 4 Закону № 2464-VI, що не заперечується сторонами у справі.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 цього Закону встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску регламентовано статтею 9 Закону № 2464-VI за змістом частин 5, 7, 8 якої сплата єдиного внеску здійснюється виключно у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

В свою чергу, за правилами частин 2-4 статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Пунктом 6 частини 11 цієї статті передбачено застосування до платника єдиного внеску штрафних санкцій за несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум.

Водночас, за приписами абзаців 1, 2 частини 14 статті 25 Закону № 2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа територіального органу Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти робочих днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу Пенсійного фонду вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.

Як правильно встановлено судами, та підтверджується матеріалами справи Підприємство, протягом січня - жовтня 2011 року не сплатило єдиного внеску на суму 33590,57 гривень, ця недоїмка, станом на день винесення УПФУ спірного рішення, позивачем не сплачена, а тому у відповідача були правові підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 6 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI.

Стосовно посилання позивача, як на підставу для визнання незаконним та скасування спірного рішення, на його перебування у процедурі санації та введення мораторію, згідно Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 1, 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Таким чином, що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Тож оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 22 травня 2001 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону № 2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

За таких обставин, застосування відповідачем фінансових (штрафних) санкцій стосовно Підприємства після порушення справи про банкрутство та введення мораторію узгоджується з положеннями чинного законодавства, яке діяло у спірний період.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України неодноразово висловлював аналогічну правову позицію у постановах від 4 липня 2011 року, 7 травня, 11 червня, 1 жовтня 2012 року, 26 лютого 2013 року (справи №№ 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12, 21-34а13 відповідно).

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову і законність спірного рішення УПФУ ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Керуючого санацією Державного підприємства «Краснолуцький відділ робітничого постачання» відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало