Ухвала

від 21.10.2015 по справі 826/6821/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/238/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., ОСОБА_3, розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року

у справі № 826/6821/13-а

за позовом Приватного підприємства «Валтар»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування наказу та податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Валтар» (надалі - позивач) звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування наказу відповідача № 1740 від 02 листопада 2012 року та податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Валтар» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» за період з 01 грудня 2009 року по 30 вересня 2010 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 20 листопада 2012 року № 5371/22-222-30055546.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на 571006,00 грн.; пп. 7.2.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп. 7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон № 168/97-ВР), внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на 456805,00 грн.

Підставою для нарахування позивачу відповідних сум з податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року: № 0002682220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 713758,00 грн., у тому числі 571006,00грн. - за основним платежем, 142752,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002692220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 571006,00 грн., у тому числі 456805,00 грн. - за основним платежем, 114201,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з:

ТОВ «Леміш груп» на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2009 року № 17-09 та договору про проведення будівельно-монтажних робіт від 27 листопада 2009 року № 17-09;

ТОВ «Укрземстрой» на підставі рахунку-фактури від 09 грудня 2009 року про відвантаження будівельних матеріалів;

ТОВ «Укртехномас-Сервіс» на підставі рахунку-фактури № 030905 від 03 вересня 2010 року про поставку склопакетів.

На підтвердження виконання згаданих правочинів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти прийому-передачі робіт (КБ-2в), довідки про вартість робіт, локальні кошториси, докази оплати.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що:

вироком Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2011 року у справі № 1-596/11 визнано винною ОСОБА_4 (засновника контрагента позивача - ТОВ «Укрземстрой») у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України. Вказаним судовим рішення встановлено, зокрема, що ОСОБА_4 зареєструвала ТОВ «Укрземстрой» без наміру здійснення господарської діяльності;

вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року ОСОБА_5 (засновника ТОВ «Леміш груп») було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч. 1 ст. 205, ч.2 ст. 358 Кримінального кодексу України. Вказаним судовим рішення встановлено, зокрема, що ОСОБА_5 зареєстрував ТОВ «Леміш груп» на своє ім'я за винагороду, без наміру здійснення господарської діяльності;

постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2012 року у справі 1-167/12 звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, та якою встановлено, зокрема, що ОСОБА_6 зареєстрував на своє ім'я ТОВ «Укртехномас-сервіс» без наміру здійснювати господарські відносини та передав установчі документи невстановленим особам.

Вищезазначене, на думку податкового органу, підтверджує безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з контрагентами.

Колегія суддів не бере до уваги вказані доводи відповідача, оскільки, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, господарські відносини між позивачем та контрагентами в межах вищезазначених судових справ не досліджувались, як і не встановлювалась їх безтоварність.

Крім того, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 826/6821/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) І.В. Приходько