Постанова

від 17.12.2020 по справі 826/6821/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2020 року

Київ

справа №826/6821/13-а

адміністративне провадження №К/9901/19540/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 826/6821/13-а за позовом Приватного підприємства Валтар до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Валтар (далі - позивач, ПП Валтар ) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві) про скасування наказу № 1740 від 02.11.2012 про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ № 1740 від 02.11.2012 та податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220 були прийняті контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки відповідач зробив висновки про порушення позивачем чинного податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на відповідні обставини, а господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належно оформленими первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у справі № 826/6821/13-а, позивач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року та прийняти рішення, яким задовольнити адміністративний позов ПП Валтар у повному обсязі. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.12.2012 № 0002682220 та від 13.12.2012 № 0002692220 прийняті ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що реальність господарських операцій позивача з відповідними контрагентами підтверджується належно оформленими первинними документами, що не було спростовано відповідачем належними та достатніми доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 826/6821/13-а залишив без змін.

Не погодившись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві подала до Верховного Суду України заяву про її перегляд з підстав, встановлених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, на момент подання вказаної заяви).

Ухвалою Верховного Суду України від 28 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі № 826/6821/13-а за позовом Приватного підприємства Валтар до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування наказу та податкових повідомлень-рішень для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції цього Кодексу, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції цього Кодексу, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заява зареєстрована у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду 9 лютого 2018 року.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 лютого 2018 року у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Олендер І.Я. (суддя-доповідач), Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.

Розгляд заяви контролюючого органу здійснюється Верховним Судом за правилами глави третьої Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, без повідомлення та виклику учасників справи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України мотивом перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є зокрема, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У заяві контролюючий орган просить переглянути вказану ухвалу Вищого адміністративного суду України посилаючись на наявність підстав, встановлених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 826/6821/13-а в частині задоволених позовних вимог, а також ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року (№ К/800/238/14) та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 826/11030/13-а (К/800/60217/13), яка, на думку відповідача, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Позиція контролюючого органу наведена у запереченнях на позовну заяву та апеляційну скаргу, касаційній скарзі, у заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції, та полягає у тому, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту за відповідний період, який перевіряв контролюючий орган, оскільки судами не було взято до уваги наявність вироків судів щодо фіктивного ведення господарської діяльності контрагентів позивача з постачання товарів, наданні послуг та виконання відповідних робіт.

Суди встановили наступні фактичні обставини справи.

Контролюючим органом проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ Леміш Груп , ТОВ Укрземстрой , ТОВ Укртехномас-Сервіс за період з 1 грудня 2009 року по 30 вересня 2010 року. За результатами проведення вказаної перевірки складено акт від 20 листопада 2012 року № 5371/22-222-30055546. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на 571 006,00 грн; пп. 7.2.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп. 7.5.1 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на 456 805,00 грн. Підставою для нарахування позивачу відповідних сум з податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок відповідача про безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з відповідними контрагентами.

У зв`язку із виявленими порушеннями та на підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року: № 0002682220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 713 758,00 грн, у тому числі 571 006,00 грн - за основним платежем, 142 752,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002692220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 571 006,00 грн, у тому числі 456 805,00 грн - за основним платежем, 114 201,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Контролюючий орган зазначає, що: вироком Подільського районного суду м. Києва від 9 серпня 2011 року у справі № 1-596/11 визнано винною ОСОБА_1 (засновника ТОВ Укрземстрой ) у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України; вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року ОСОБА_2 (засновника ТОВ Леміш Груп ) було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України; постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2012 року у справі № 1-167/12 звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з: ТОВ Леміш груп на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2009 року № 17-09 та договору про проведення будівельно-монтажних робіт від 27 листопада 2009 року № 17-09; ТОВ Укрземстрой на підставі рахунку-фактури від 9 грудня 2009 року про відвантаження будівельних матеріалів; ТОВ Укртехномас-Сервіс на підставі рахунку-фактури № 030905 від 3 вересня 2010 року про поставку склопакетів. На підтвердження виконання вказаних правочинів позивачем було надано, крім договорів та угод, зокрема: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти прийому-передачі робіт (КБ-2в), довідки про вартість робіт, локальні кошториси, докази оплати та інші документи, які оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин в розумінні положень пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України характеризується тотожністю суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року (№ К/800/238/14), про перегляд якої подана заява, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що у діях позивача були відсутні порушення вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту перевіреного контролюючим органом податкового періоду, оскільки на виконання умов договорів (правочинів) укладених позивачем з ТОВ Леміш Груп , ТОВ Укрземстрой , ТОВ Укртехномас-сервіс , контрагентами були здійснені поставки товарів, надання послуг/виконання робіт, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема: податковими накладними, видатковими накладним, рахунками-фактури, актами прийому-передачі робіт (КБ-2в), довідками про вартість робіт, локальними кошторисами, документами на підтвердження здійснення оплат за отриманий товар/надані послуги/виконані роботи. Судом касаційної інстанції зазначено, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, та у зв`язку з оплатою вказаним підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вимогам чинного податкового законодавства. Касаційний суд дійшов висновку, що зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення не вбачається допущеного судом невірного правозастосування, висновки суду, покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення, ґрунтуються на правильному тлумаченні та застосуванні правових норм, повному та всебічному встановленню фактичних обставин справи з проведенням їх належної оцінки.

У ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 826/11030/13-а (К/800/60217/13), наданого для порівняння, суд касаційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачами та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки господарські операції не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, було встановлено наявність постанови Подільського районного суду міста Києва від 25.07.2012, якою особу (власника та директора контрагента позивача) було звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, однак, зазначеною постановою встановлено, що вказаною особою скоєно фіктивне підприємництво без наміру здійснювати господарську діяльність. У вказаному рішенні суд касаційної інстанції з посиланням на положення чинного податкового законодавства дійшов висновку, що на підставі первинних документів, підписаних вказаною особою, не можуть бути сформовані показники бухгалтерського та податкового обліку, а також дані податкової звітності, оскільки такі первинні документи не відповідають вимогам встановленим податковим законодавством, зокрема, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Колегія суддів зазначає, що платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення та оформлення яких чітко передбачено законодавством.

Положеннями статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податковим законодавством встановлені вимоги до належного оформлення первинних документів, зокрема, такі документи мають містити інформацію про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також бути підписаними особою уповноваженою на такі дії.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що договори, акти виконаних робіт, видаткові та податкові накладні за господарськими операціями між позивачем та ТОВ Леміш Груп , ТОВ Укрземстрой , ТОВ Укртехномас-Сервіс підписано від імені контрагентів: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Судом першої інстанції встановлено, що вказані особи, які значились директорами та засновниками ТОВ Леміш Груп ( ОСОБА_2 ), ТОВ Укрземстрой ( ОСОБА_1 ) та ТОВ Укртехномас-Сервіс ( ОСОБА_3 ) в порушення діючого законодавства фінансово-господарською діяльністю не займались, ніяких договорів, податкових накладних, актів приймання робіт та інших документів первинного бухгалтерського обліку не підписували, виконання робіт та надання послуг не здійснювали та нікому не доручали вчиняти будь-які дії від свого імені.

Відповідачем було надано до суду першої інстанції копію постанови Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2012 року, якою встановлено, що ОСОБА_3 у травні-червні 2010 року, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що його дії призведуть до створення суб`єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, вчинив злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України. Вказаним рішенням суду встановлено, що після створення ТОВ Укртехномас-Сервіс , невстановлені досудовим слідством особи діючи всупереч положенням ст.ст. 203, 207, 626, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України використовували ТОВ Укртехномас-Сервіс з метою прикриття своєї незаконної діяльності, шляхом уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та інші фіктивні первинні документи. В результаті незаконної діяльності ТОВ Укртехномас-Сервіс державі була спричинена велика матеріальна шкода, такі дії осіб спричинили заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 1 983 495,00 грн, що в тисячу разів перевищує неоподаткований мінімум громадян.

Також, контролюючим органом надано до суду першої інстанції копію вироку Подільського районного суду м. Києва від 9 серпня 2011 року по справі № 1-596/11, яким визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України. Як встановлено вказаним вироком суду, дії ОСОБА_1 , а саме створення ТОВ Укрземстрой (код ЄДРПОУ 36588445) з метою прикриття незаконної діяльності інших суб`єктів підприємницької діяльності, були направлені на легалізацію суб`єкта підприємництва - юридичної особи, без наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства, та дали можливість невстановленим особам здійснювати незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу - ТОВ Укрземстрой і прикривати незаконну фінансово-господарську діяльність інших суб`єктів підприємницької діяльності.

Крім того, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України. Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_2 в травні 2009 року на прохання осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, за грошову винагороду погодився зареєструвати в органах державної влади на своє ім`я суб`єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ Леміш Груп . Не маючи намір здійснювати діяльність підприємства, пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документів ТОВ Леміш Груп , усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, ОСОБА_2 надав особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, свої паспортні дані, які необхідні для складання статутних та реєстраційних документів підприємства. Далі, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, при невстановлених обставинах виготовила статут ТОВ Леміш Груп , в яких ОСОБА_2 був зазначений як засновник вказаного підприємства. Достовірно усвідомлюючи, що зареєстроване на його ім`я підприємство буде використовуватись для прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_2 засвідчив своїм підписом статут ТОВ Леміш Груп , незаконно набувши статус засновника. Як встановлено вироком суду, використовуючи ТОВ Леміш Груп для прикриття незаконної діяльності, особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що згідно вказаних судових рішень є доведеним факт створення ТОВ Леміш Груп , ТОВ Укрземстрой та ТОВ Укртехномас-Сервіс з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та те, що від імені цих підприємстві діяли особи, які не мали законних повноважень на їх представництво, на вчинення від їх імені юридично значимих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновниками товариств.

Згідно основоположних принципів та положень цивільного законодавства підприємницька діяльність в Україні здійснюється на підставі принципів її свободи, законності та добросовісності. Хоча чинним законодавством і передбачено свободу у виборі напрямків реалізації такої діяльності, її форми, однак підприємницька діяльність побудована в першу чергу на добросовісному виконанні суб`єктом господарювання своїх обов`язків, взятих на себе зобов`язань та дотриманні встановлених державою правил поведінки. Одним із проявів дотримання суб`єктом господарювання принципу добросовісності є розумна обачність, яка реалізується, зокрема, при належному та розумному виборі контрагентів.

Оскільки, підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачність, особливо враховуючи придбання такого специфічного товару - природний газ, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

З урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, судам апеляційної та касаційної інстанції необхідно було не лише констатувати наявність первинних документів, копії яких долучено до матеріалів справи, а дослідити письмові докази з наданням їм обґрунтованої оцінки.

Колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржуваний наказ та податкові-повідомлення-рішення діяв у межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, тоді як суд апеляційної інстанції з яким погодився Вищий адміністративний суд України, у своєму рішенні не навів мотивів неврахування доказів оцінених судом першої інстанції, не мотивував переконливості одних доказів над іншими та переоцінюючи наявні в матеріалах докази, не спростував наявність встановлених судом першої інстанції обставин в частині правовідносин позивача з ТОВ Леміш Груп , ТОВ Укрземстрой , ТОВ Укртехномас-Сервіс .

Висновок щодо правової оцінки обставин справи.

Системний аналіз наведених вище положень правових норм дає підстави для висновку, що Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин та фактично не обґрунтовано погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ПП Валтар в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.12.2012 № 0002682220, № 0002692220 прийнятих ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу Суд задовольняє заяву, а згідно приписів підпункту б пункту 2 частини другої статті 243 у разі неправильного застосування судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що були помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 241-244, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, пунктом 1 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Заяву Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 826/6821/13-а за позовом Приватного підприємства Валтар до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування наказу та податкових повідомлень-рішень - скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року у даній справі залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова