Ухвала

від 15.10.2015 по справі 815/2346/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/8265/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014

у справі 815/2346/13-а

за позовом Дочірнього підприємства «Рекламне агентство «Арт»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

Головного Управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Рекламне агентство «Арт» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 позов задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Рекламне агентство «Арт» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «Віайпі груп», ПП «Інлоуд», ПП «Квантор Плюс», ТОВ «Укрвебконсалтинг», ТОВ «Автотранспортна компанія «Алана», ТОВ «Інвесттехгагляд», за результатами якої було складено акт перевірки № 352/22-3/32833768 від 23.01.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 5.2., 5.1., підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 135.5.4. пункту 135.5. статті 135, підпункту 138.1.1. пункту 138.1., пункту 138.4. статті 138 Податкового кодексу України. Також, перевіркою встановлено заниження податку на додану вартість на суму 212826,00 грн., чим порушено вимоги пункту 4.5., підпунктів 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 198.1., 198.3., 198.6. статті 198, пункту 201.6., пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000112230, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 349557,00 грн., з яких за основним платежем 294176,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 55381,00 грн., а також № 0000102230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 443174,00 грн., з яких за основним платежем 385094,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 58080,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального виконання договорів, укладених позивачем з ПП «Віайпі груп», ПП «Інлоуд», ПП «Квантор Плюс», ТОВ «Укрвебконсалтинг», ТОВ «Автотранспортна компанія «Алана», ТОВ «Інвесттехгагляд».

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари, та складається із сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що якщо платник податку придбаває матеріальні та нематеріальні активи, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.

Згідно із підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6).

При цьому підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення договорів, їх виконання та видачі податкових накладних, ПП «Віайпі груп», ПП «Інлоуд», ПП «Квантор Плюс», ТОВ «Укрвебконсалтинг», ТОВ «Автотранспортна компанія «Алана», ТОВ «Інвесттехгагляд» мали свідоцтва платника податку на додану вартість, які на момент виникнення спірних відносин не були анульовані.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податковий кредит позивача по господарських операціях з ПП «Віайпі груп», ПП «Інлоуд», ПП «Квантор Плюс», ТОВ «Укрвебконсалтинг», ТОВ «Автотранспортна компанія «Алана», ТОВ «Інвесттехгагляд» підтверджений податковими накладними які відповідають вимогам передбачених Законом України "Про податок на додану вартість" та Податковим кодексом України.

Крім того, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів заазначає наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Судами встановлено, що факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства «Рекламне агентство «Арт».

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 у справі 815/2346/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 у справі 815/2346/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко