Ухвала

від 20.10.2015 по справі 2а-4007/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ К/800/24234/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2015 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року по справі № 2а-4007/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000752301 від 14.11.2011 року (повністю), № 0000062301 від 27.01.2012 року у частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 585111 грн. 15 коп., у тому числі за основним платежем 582760 грн. 90 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2350 грн. 25 коп., № 0000052301 від 27.01.2012 року в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 579231 грн. 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що співробітниками Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року.

В ході проведення перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ «Яричів» вимог: п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 , пп.11.2.1 п.11.2 ст. від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), п. 138.2 ст. 138 , пп.138.10.2 п.138.10 ст. 138 , пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 , п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв'язку з чим завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за І квартал 2011 року на суму 6080806 грн. (в т.ч. за 2010 рік - 913115 грн.), за ІІ квартал 2011 року - на суму 20177451 грн. та занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 595714 грн.;

пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), пп. 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 ст. 198 ПК України , по причині чого занижено ПДВ на загальну суму 7455415 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2011 року:

- № 0000732301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 586673 грн., з яких 586672 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000742301 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 609699 грн., з яких 607344 грн. за основним платежем та 2355 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000752301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 20177451 грн., у тому числі за 2010 рік на 507961 грн., за І квартал 2011 року на 5377868 грн., за ІІ квартал 2011 року на 20177451 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження та повторної перевірки позивача прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 січня 2012 року:

- № 0000052301, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 586672 грн.;

- № 0000062301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 609694 грн. 25 коп., в тому числі 607344 грн. за основним платежем та 2350 грн. 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Однією з підстав для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про завищення ТОВ «Яричів» від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на 507961 грн. за 2010 рік, на 5377868 грн. у І кв. 2011 року, на 20177451 грн. на ІІ кв. 2011 року.

Обґрунтуванням наведеного висновку є те, що абзац 2 п.3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачає право платника податку на прибуток відобразити у складі витрат другого кварталу 2011 року суму від'ємного значення, що є результатом розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року.

Спеціальним законом, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, є Закон № 334/94-ВР.

Пунктом 6.1 ст. 6 Закону № 334/94-ВР було визначено, що об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

В 2010 році норми цього пункту діяли з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до п.22.4 ст.22 Закону № 334/94-ВР у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01 січня 2010 року.

Водночас, як передбачено абз.2 п.22.4 ст.22 Закону, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

У відповідності до підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосування розділу III «Податок на прибуток підприємств» починається з 01 квітня 2011 року.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У пункті 22.4 Прикінцевих положень Закону № 334/94-ВР передбачалось, що у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З урахуванням зазначеного, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано від'ємне значенням об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року.

Включення від'ємного значення об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року є особливістю застосування у 2011 році норми п.150.1 ст.150 ПК України.

За загальним правилом, встановленим нормою п.150.1 ст.150 ПК України, у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до п.3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками І кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат ІІ календарного кварталу 2011 року.

Ці особливості зумовлені тим, що розділ III ПК України набув чинності з 01.04.2011 року, тобто, починаючи з ІІ кварталу 2011 року. Включення від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу витрат не першого, а другого кварталу звітного року має місце лише у 2011 році, у зв'язку з чим законодавцем було передбачено відповідні особливості нормативного регулювання цієї ситуації.

Таким чином, до складу валових витрат ІІ календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за І квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат І календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворились у попередніх періодах.

Відтак, податковим органом не спростовано правомірності зменшення позивачем суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 20177451 грн.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо допущення позивачем порушень вимог податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з контрагентами через відсутність вказаних підприємств за юридичною адресою та неможливістю проведення операцій через відсутність матеріальних та фізичних ресурсів контрагентів.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями та ін. Усі документи мають необхідні реквізити, скріплені підписами повноважних осіб і печаткою підприємств, що відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний з 28 лютого 2011 року по 28 квітня 2011 року товар (макуха соняшникова) позивачем був реалізований та вивезений за межі митної території України.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство України не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2015 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року по справі № 2а-4007/12/1370 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Бухтіярова І.О. підпис Юрченко В.П.