Постанова

від 20.10.2015 по справі 903/172/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 903/172/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоДемидової А.М. суддівВоліка І.М., Шевчук С.Р. (доповідач)

розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Груп" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 у справі№ 903/172/15 господарського суду Волинської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгхліб" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Груп" 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Гапон С.Й., дов. б/н від 19.10.2015

- відповідача 1: Поліщук А.М., дов. б/н від 05.03.2015

- відповідача 2: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Волинської області від 20.04.2015 у справі № 903/172/15 (суддя Вороняк А.С.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 (у складі головуючого судді Олексюк Г.Є., суддів Гудак А.В., Сініцина Л.М.), задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгхліб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Групп" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, стягнуто з ТОВ "Моноліт-Групп" на користь ТОВ "Волиньторгхліб" 140 000 грн, а також стягнуто солідарно з ТОВ "Моноліт-Групп" та ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Волиньторгхліб" 1000 грн.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ТОВ "Моноліт-Групп" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 207, 640, 643, 1047 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки сторонами не були узгоджені усі суттєві умови договору безпроцентної позики, ТОВ "Моноліт-Групп" не здійснювався акцепт спірного договору, а факсимільна копія цього договору не є належним доказом його укладення, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 у справі №903/172/15 і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач та відповідач 2 не скористалися правом, наданим ст.111 2 ГПК України, не надали відзив на касаційну скаргу, що в силу положень ст.111 2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

У судовому засіданні 20.10.2015 представник ТОВ "Моноліт-Групп" підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Представник ТОВ "Волиньторгхліб" у судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги, вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 19.10.2015 склад колегії суддів змінено та призначено колегію суддів у складі головуючого судді Демидової А.М., суддів Воліка І.М., Шевчук С.Р. для розгляду касаційної скарги у справі №903/172/15.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньторгхліб" (як позикодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Групп" (як позичальником) був укладений договір безпроцентної позики №30/12-13 шляхом обміну документами засобами факсимільного зв'язку.

Згідно з п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1 цього договору (надалі іменується "позика"), а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором термін.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору сума позики становить 140 000 грн. За цим договором проценти за надання позики не нараховуються та не сплачуються.

Позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника (п. 3.1 договору).

Згідно з п.4.1 договору повернути всю суму позики позичальник зобов'язується до " 20" січня 2014 року.

Відповідно до п.п. 5.1 - 5.3 договору позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в термін, встановлений в п. 4.1 цього договору. Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця.

Згідно з п.7.1 договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Цей договір підписується сторонами та скріплюється їх печатками (п.8.1 договору).

Згідно з п. 8.7 договору цей договір укладений по факсимільному зв'язку або електронній пошті, має юридичну силу - до обміну оригіналами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що договір безпроцентної позики №30/12-13 від 30.12.2013 був підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств, обміну оригіналами не відбулося, доказів іншого сторонами суду не подано.

На виконання умов договору позивач перерахував 140000 грн на рахунок відповідача (відкритий в АТ "Сбербанк Росії" р/р НОМЕР_1, МФО 320627) на підставі платіжного доручення № 8511 від 30.12.2013.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Моноліт-Груп" свої зобов'язання щодо повернення позики в строк, визначений в п.4.1 договору безпроцентної позики не виконав.

11.02.2015 ТОВ "Волиньторгхліб" зверталося до ТОВ "Моноліт-Груп" з вимогою №11/02/15 від 11.02.2015 про сплату боргу в розмірі 140000 грн, проте дана вимога залишена ним без відповіді та виконання.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30.12.2013 між ТОВ "Волиньторгхліб", як кредитором, і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як поручителем, був укладений договір поруки №30/12/13, за умовами п.1.1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором в обсязі 1000 грн відповідати солідарно за своєчасне виконання ТОВ "Моноліт-Груп" (надалі боржник) зобов'язань за договором безпроцентної позики №30/12-13 від 30.12.2013, який укладений між кредитором та боржником, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору поруки у разі порушення боржником виконання зобов'язання кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов'язання боржника перед кредитором згідно з умовами договору №30/12-13 в порядку, передбаченому цим договором. Договору поруки, якщо при настанні строків проведення розрахунків відповідно до договору №30/12-13 боржником не буде проведено розрахунків з кредитором, боржник та/або кредитор зобов'язуються повідомляти поручителя про прострочення платежу.

Поручитель зобов'язується протягом двох календарних днів з моменту отримання повідомлення кредитора або боржника виплатити суму в розмірі 1000 грн на користь кредитора (п. 2.3 договору поруки).

Згідно з п. 3.1 договору поруки поручитель солідарно із боржником відповідає перед кредитором за виконання грошових зобов'язань в обсязі 1000 грн.

На виконання п.2.3 договору поруки поручителю було вручено вимогу №21/01/14 від 21.01.2014 про сплату боргу, дана вимога 21.01.2014 отримана ФОП ОСОБА_4 особисто, про що свідчить відповідна відмітка на зазначеній вимозі, однак вказана вимога залишена відповідачем 2 без відповіді та виконання.

З урахуванням викладеного, на підставі ст.ст. 11, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 541, 543, 553, 554, 610, 626, 629, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 144, 181, 193 Господарського кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з позичальника - ТОВ "Моноліт-Групп" на користь ТОВ "Волиньторгхліб" 140 000 грн безпроцентної позики, а також стягнення солідарно з ТОВ "Моноліт-Групп" та ФОП ОСОБА_4, як поручителя, на користь ТОВ "Волиньторгхліб" 1000 грн.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договору).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, договір безпроцентної позики №30/12-13 від 30.12.2013 був укладений засобами факсимільного зв'язку, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

Також, ТОВ "Моноліт-Групп" прийняв перераховані позивачем грошові кошти у сумі 140000 грн як безпроцентну позику за договором №30/12-13 від 30.12.2013, не повернув їх і своїми діями фактично підтвердив наявність домовленості між сторонами.

За таких обставин, колегією суддів касаційної інстанції не приймаються до уваги доводи скаржника щодо неузгодження суттєвих умов договору безпроцентної позики та відсутності договірних відносин між сторонами, у зв'язку з чим позивач мав звернутися до суду з позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, здійснені на підставі правильної юридичної оцінки спірних правовідносин та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст.111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 903/172/15.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Групп" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 та рішення господарського суду Волинської області від 20.04.2015 у справі № 903/172/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

С у д д я І.М. Волік

С у д д я С.Р. Шевчук