Рішення

від 21.10.2015 по справі 906/1246/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" жовтня 2015 р. Справа № 906/1246/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - директор (в режимі відеоконференції)

від відповідача: ОСОБА_2 - дов. №20/236 від 11.03.2015

від третьої особи: не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" (м. Київ)

до Військової частини А-3258 (м. Радомишль, Житомирська область)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у Радомишльському районі Житомирської області (м. Радомишль, Житомирська область)

про стягнення 394081,85 грн

Згідно зі ст. 69 ч. 3 ГПК України строк розгляду спору було продовжено на п'ятнадцять днів.

У відповідності до ст. 74-1 ГПК України сторони брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за грошовими зобов'язаннями за Мировою угодою № 1/4 від 28.04.2012 на загальну суму 394081,85 грн, з яких: 170366,17 грн - сума основного (первісного) грошового зобов'язання без урахування індексу інфляції, 159803,47 грн - сума збільшення основного (первісного) зобов'язання за рахунок індексу інфляції (сума інфляційних втрат) за період з 01.03.2010 та до 30.06.2015, 27202,73 грн - сума трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.03.2010 та до 30.06.2015 , 32210,88 грн - сума пені, нарахованої за період з 01.07.2014 та до 30.06.2015, 4498,60 грн - сума збитків від неодержаного доходу, нарахованих за період з 01.11.2012 та до 31.12.2012.

Ухвалою від 29.09.2015 господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у Радомишльському районі Житомирської області.

20.10.2015 до суду від позивача надійшли такі документи:

- заява № 11/10 від 13.10.2015 вих. 11/10 (а. с. 145 - 162) згідно з якою він просить, зокрема, повернути позивачу оригінали наданих суду для розгляду спору документів для запобігання можливості їх пошкодження та знищення відповідачем з причин, зазначених в заяві № 8/10 від 08.10.2015;

- оригінали заяви № 8/10 від 08.10.2015 та пояснень № 9/10 від 08.10.2015 з додатками, копії яких надійшли на електронну адресу суду 12.10.2015 (131 - 144).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях № 9/10 від 08.10.2015 вих. № 9/10 (а. с. 107 - 110); додатково в обґрунтування правомірності позиції щодо заявлених позовних вимог вказав, що наказ про стягнення грошових коштів, виданий господарським судом на виконання рішення від 16.01.2007 у справі № 4/3553, позивачем для примусового виконання до органів ДВС поданий не був, оскільки зобов'язання по сплаті вище вказаних коштів були включені сторонам до умов Мирової угоди № 3/3 від 29.03.2010 про реструктуризацію боргу, за якою було визначено новий строк погашення заборгованості до 31.03.2011.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 14.09.2015 вих. № 20/1011 (а. с. 31 - 37) та додаткових поясненнях від 12.10.2015 вих. № 20/1130 (а. с. 116 - 119); заявив усні клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою представника третьої особи та для надання додаткових заперечень з урахуванням пояснень позивача № 9/10 від 08.10.2015 та заяви № 8/10 від 08.10.2015.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про причин неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить Реєстр Ф 103 суду на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 15.10.2015 (а. с. 167, 168).

Водночас, за для підтвердження даних щодо отримання третьою особою ухвали господарського суду Житомирської області від 12.10.2015, судом було зроблено електронний витяг з сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку В«УкрпоштаВ» , згідно якого судова кореспонденція Управлінню державної казначейської служби України у Радомишльському районі Житомирської області на даний час не вручена (а. с. 169, 170).

В процесі розгляду справи господарський суд відхилив усні клопотання відповідача, оскільки виходячи з наявних у справі документів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. До того ж, враховуючи, що продовжений у справі № 906/1246/15 строк розгляду спору закінчується 26.10.2015, а представник відповідача мав змогу до дати судового засідання самостійно ознайомитися із поясненнями позивача № 9/10 від 08.10.2015 та заявою № 8/10 від 08.10.2015, про надходження яких було повідомлено в засіданні суду 12.10.2015 (а.с.128-130) та надати заперечення щодо наведених в них доводів.

При цьому суд зазначає, що відкладення розгляду справи та продовження у зв'язку з цим строку розгляду спору порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є України, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, враховуючи що відповідач при заявлені клопотання про відкладення розгляду справи достеменно не повідомив господарський суд чи будуть ним подані до дати наступного судового засідання вагомі докази на спростування позиції позивача у даній справі та як можливо надані пояснення, викладені ним в письмовій формі, вплинуть на оцінку доказів у даній справі.

З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, судом було оглянуто в засіданні суду справи № 4/170, № 5/16. Судом було долучено до матеріалів справи № 906/1246/15 копію ухвали суду зі справи № 4/170 та копію рішення суду у справі № 4/3553, матеріали якої були знищені на підставі Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 11.02.2010 №22 та Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений наказом Мін'юсту України від 12.04.2012 №578/5 (а. с. 164 - 166).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено позивачем у позовній заяві, 25.08.2002 між малим приватним підприємством Фірма "Альфа-М" (позивач) та військовою частиною А-3258 (відповідач) було укладено договір № 112, відповідно до якого позивач зобов'язався виконати роботи по налагодженню систем зв'язку К-60П відповідача (а. с. 146, 147).

Оскільки відповідно до підписаного представниками сторін акту № 1 приймання виконаних робіт від 31.10.2002 (а. с. 153), відповідач погодив вартість виконаної позивачем роботи на суму 600013,72 грн, а в подальшому визнав претензію про необхідність оплати боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 64094,65 грн, 28.08.2003 сторони уклали мирову угоду № 15 про реструктуризацію боргу за договором № 112 від 25.07.2002 з відстрочкою в його оплаті до 31.10.2003 (а. с. 157).

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань по сплаті коштів у термін, визначений в мировій угоді № 15 від 28.08.2003, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми основного боргу, інфляційних нарахувань та пені.

Рішенням від 16.01.2007 господарський суд Житомирської області у справі № 4/3553 позов позивача задовольнив; стягнув з ВЧ А-3258 на користь МПП "Фірма " Альфа -М" 60013,72 грн основного боргу, 31745,42 грн інфляційних нарахувань за період з листопада 2002 по грудень 2006, 2825,69 грн пені за період з 01.11.2003 по 30.04.2004, 945,85 грн витрат з державного мита та 118,00 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу (а. с. 164, 165).

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 16.05.2007, рішення господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 року у справі № 4/3553 залишено без змін.

11.06.2007 на виконання рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції було видано наказ.

З пояснень, наданих представником позивача в засіданні суду вбачається, що вказаний наказ не був пред'явлений позивачем для примусового виконання рішення та постанови суду у межах трирічного строку пред'явлення його до виконання, а зобов'язання по сплаті вище вказаних коштів були включені сторонам до умов Мирової угоди № 3/3 від 29.03.2010 про реструктуризацію боргу, за якою було визначено новий строк погашення заборгованості до 31.03.2011.

В подальшому в процесі розгляду справи № 4/170 за позовом МПП "Фірма " Альфа -М" про стягнення з ВЧ А-3258 інфляційних нарахувань, 3 % річних, пені та збитків від неодержаного доходу, за період, що не врахований в рішенні суду від 16.01.2007 у справі № 4/3553, сторонами було укладено мирову угоду № 2/3 від 01.04.2010 про реструктуризацію боргу, яка була подана на затвердження господарському суду у справі № 4/170.

Ухвалою від 15.04.2010 господарський суд Житомирської області затвердив укладену між сторонами мирову угоду у справі № 4/170 від 01.04.2010 на визначених у ній умовах та припинив провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України (а. с. 166).

Так, з п.п. 1.1 п. 1 укладеної та затвердженої судом мирової угоди № 2/3 від 01.04.2010 вбачається, що відповідач зобов'язався погасити позивачу заборгованість у сумі 66349,98 грн, з яких: 60652,79 грн сума збільшення первісного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 01.01.2007 до 28.02.2010 та 5697,19 грн сума 3 % річних, нарахованих за аналогічний період, а також відшкодувати позивачу 899,50 грн витрат на одержання боргу та відновлення порушеного права (судових витрат), з яких: 663,50 грн сума сплаченого мита та 236,00 грн сума оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Усього відповідач зобов'язався сплатити за цією мировою угодою 67249,48 грн до 31.03.2011 без пред'явлення рахунку позивачем на його поточний рахунок.

Крім того, сторонами було погоджено, що позивач відмовляється від стягнення пені, нарахованої до 31.12.2009 та від відшкодування збитків від неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованих до 31.12.2009 (п.п. 3.1 п. 3 мирової угоди) (а. с. 10).

Судом встановлено, що напередодні укладення мирової угоди № 2/3 від 01.04.2010 між сторонами було укладено мирову угоду № 3/3 від 29.03.2010 (а. с.11), в якій сторони визначили розмір заборгованості відповідача за виконані за договором № 112 від 25.07.2002 налагоджувальні та монтажні роботи систем зв'язку з урахуванням умов мирової угоди № 15 від 28.08.2003, рішення господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 та постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 у справі № 4/3553 на суму 103116,69 грн, з яких: 60013,72 грн сума первісного боргу, 31745,42 грн сума збільшення первісного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 08.11.2002 до 31.12.2006, 7468,01 грн сума 3 % річних, нарахованих за період з 01.01.2007 до 31.12.2009, 2825,69 грн сума пені та 1063,85 грн сума відшкодування витрат на відновлення свого порушеного права (судових витрат).

Зі слів позивача, дана мирова угода не була затверджена судом, та була укладена сторонами з метою зменшення витрат бюджетних коштів.

Суд встановив, що зобов'язання щодо сплати зазначеної в угоді № 3/3 суми 3 % річних були прописані сторонами в умовах затвердженої судом мирової угоди № 2/3 від 01.04.2010, а період нарахування 3 % річних у мировій угоді від 01.04.2010 повністю включає період нарахування річних по угоді від 29.03.2010. При цьому будь-яких додаткових угод та додатків про внесення змін в цій частині до угоди № 3/3 позивачем до суду надано не було.

У зв'язку з тим, що грошові зобов'язання за рішенням суду від 16.01.2007 у справі № 4/3553, мировою угодою 3/3 від 29.03.2010 та мировою угодою № 2/3 від 01.04.2010 сплачені не були, 28.04.2012 сторони уклали мирову угоду № 1/4 про реструктуризацію грошових зобов'язань, які виникли з умов мирових угод № 2/3 та № 3/3 на 31.03.2011 та безпосередньо з рішення суду від 16.01.2007 (а. с. 12).

Так, відповідно до пп. 1 п. 1 мирової угоди № 1/4 від 28.04.2012 передбачено, що відповідач зобов'язаний погасити позивачу заборгованість в сумі 170366,17 грн, яка складається з: 103116,69 грн заборгованості, яка виникла за мировою угодою № 3/3 від 29.03.2010 та 67249,48 грн заборгованості, яка виникла за мировою угодою № 2/3 від 01.04.2010, строком до 31.10.2012 з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100 % та 3 % річних за період з 01.03.2010 до дня перерахування згідно зі ст. 625 ЦК України (пп. 2.1 п. 2 угоди).

Крім того, пп. 3.1 п. 3 мирової угоди сторони погодили, що при порушенні строків платежів позивач самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Позивач зазначив, що оскільки у строки, зазначені в мировій угоді № 1/4 від 28.04.2012 грошові зобов'язання відповідачем не були виконані, 13.04.2013 позивач направив на адресу відповідача претензію зі сплати боргу, яка, за даними позивача, залишилась без відповіді та задоволення.

Вказане стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення боргу, що виник на підставі укладеної сторонами мирової угоди 1/4 від 28.04.2012, у розмірі 394081,85 грн, який складається з:

- 170366,17 грн - сума основного (первісного) грошового зобов'язання без урахування індексу інфляції, де 103116,69 грн заборгованості, яка виникла за мировою угодою № 3/3 від 29.03.2010 та 67249,48 грн заборгованості, яка виникла за мировою угодою № 2/3 від 01.04.2010;

- 159803,47 грн сума збільшення основного (первісного) зобов'язання за рахунок індексу інфляції (сума інфляційних втрат) за період з 01.03.2010 до 30.06.2015,

- 27202,73 грн сума трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.03.2010 до 30.06.2015,

- 32210,88 грн сума пені, нарахованої за період з 01.07.2014 до 30.06.2015,

- 4498,60 грн сума збитків від неодержаного доходу, нарахованих за період з 01.11.2012 до 31.12.2012.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно з поданими до справи документами, господарський суд враховує таке.

Сторонами не заперечується, що в матеріалах справи відсутні докази подання вказаної мирової угоди № 1/4 від 28.04.2012 на затвердження суду, а також затвердження її судом.

Слід зазначити, що на відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в процесі виконання рішення суду, укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством, не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Отже, укладена між сторонами спору мирова угода, яка судом не затверджена, не може вважатися мировою угодою у розумінні ст. ст. 78, 121 ГПК України та є звичайним правочином (постанова ВГСУ від 25.06.2014 у справі № 916/2889/13).

Судом встановлено, що частина позовних вимог в сумі 94584,83 грн, згідно з пп. 1 п. 1 мирової угоди № 1/4 від 28.04.2012, є правовідносинами сторін по договору № 112 від 25.08.2002, які вже були предметом судового розгляду та з цих підстав є відповідні судові акти, а саме рішення господарського суду Житомирської області від 16.01.2007 та постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 у справі № 4/3553, які набрали законної сили та є обов'язковими до виконання в силу ст. 115 ГПК України.

Таким чином, позивач мав право звернутись до органів ДВС з метою примусового виконання рішення суду за для одержання з боржника присудженої заборгованості, тобто, позивач вже отримав судовий захист свого порушеного права щодо стягнення на його користь з відповідача 95648,68 грн., з яких: 60013,72 грн основного боргу, 31745,42 грн інфляційних нарахувань, 2825,69 грн пені, 945,85 грн державного мита та 118 грн ІТЗ судового процесу.

Отже, в частині позовних вимог на суму 95648,68 грн основного боргу провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, яка передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Крім того, з приводу вимоги позивача про стягнення сум відшкодування витрат на відновлення свого порушеного права, які іменовані сторонами в мировій угоді № 3/3 від 29.03.2010, як судові витрати та включено в угоді № 1/4 від 28.04.2012 до суми основного зобов'язання, суд вказує, що правова природа цих нарахувань суперечить приписам ст. 44 ГПК України, оскільки судові витрати - це витрати, понесені стороною, пов'язані з розглядом справи.

Оскільки укладена між сторонами спору мирова угода, не затверджена судом, вона не може вважатись мировою угодою у розумінні ст.78, ст. 121 ГПК України безвідносно до її змісту та назви, отже не може породжувати зобов'язання відповідача щодо оплати судових витрат, які не пов'язані з її розглядом та затвердженням в судовому порядку.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 67249,48 грн заборгованості за зобов'язаннями, що первісно виникли з мирової угоди № 2/3 від 01.04.2010, затвердженої судом згідно з ухвалою від 15.04.2010 у справі № 4/170, суд не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на те, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з вимогою про спонукання до виконання такої мирової угоди в передбаченому ГПК Україні порядку, оскільки вказана ухвала суду не відповідає вимогам ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Положення абз. 9 п. 3.19 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 визначають, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов укладеної мирової угоди.

Положення аналогічного змісту містяться в п. 7.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 № 9.

На підставі вище викладеного, суд відмовляє у стягненні з відповідача 67249,48 грн основного боргу.

Також суд відмовляє позивачу у стягненні 7468,01 грн 3 % річних, які включені ним у суму основного зобов'язання за мировою угодою № 3/3 від 29.03.2010, оскільки вимога про стягнення річних за період по даній угоді вже включена сторонами до зобов'язань по сплаті 3 % річних у мировій угоді № 2/3 від 01.04.2010, яка затверджена судом, що не позбавляє позивача права звернути стягнення за вказаною угодою № 2/3 від 01.04.2010; та як уже було зазначено раніше, позивачем не надано доказів про внесення змін до угоди № 3/3 від 29.03.2010 в частині періоду нарахування 3% річних.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних та 3 % річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. Звідси проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17.10.2011 у справі № 6-42цс11).

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму ВГС України № 14 від 17.12.2013 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку (а. с. 9), позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 159803,47 грн за період з 01.03.2010 по 30.06.2015 на суму боргу 170366,17 грн, а також 27202,73 грн 3 % річних за аналогічний період.

Здійснивши перерахунок інфляційних та 3 % річних за період з 01.03.2010 по 30.06.2015 суд вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 56292,87 грн та відповідно 9608,77 грн, оскільки законодавством не передбачено нарахування інфляційних та 3 % річних на суму основного боргу із нарахованою інфляцією та річними, а лише на суму основного зобов'язання, тобто в даному випадку на суму 60013,72 грн (постанова РАГС від 25.08.2015 у справі № 902/581/15).

З огляду на викладене, суд вважає, що 103510,60 грн інфляційних втрат та 17593,96 грн 3 % річних було нараховано до стягнення позивачем безпідставно, тому у стягненні вище вказаних сум слід відмовити.

Оскільки мирова угода № 1/4 від 28.04.2012, укладена між МПП „Фірма „Альфа-М" та ВЧ А 3258, є звичайним правочином та створює для сторін наслідки, про які вони домовились у даній угоді, позивач керуючись пп. 4.1 п. 4 угоди нарахував до стягнення з відповідача 32210,88 грн пені. Вказана пеня була нарахована позивачем за період з 01.07.2014 по 30.06.2015 на суму боргу 170366,17 грн, який виник за мировою угодою № 3/3 від 29.03.2010 та мировою угодою № 2/3 від 01.04.2010 (розрахунок на а. с. 9).

Однак суд зазначає, що законом не надано прав сторонам зобов'язання встановлювати відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за несплату чи несвоєчасну сплату відповідачем боргу за рішенням суду чи ухвалою, якою було закінчено судовий розгляд справи, оскільки правові наслідки невиконання боржником рішення суду, в т. ч. і щодо стягнення грошових коштів, встановлені, зокрема, ст. 625 ЦК України, ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 382 КК України, та не можуть замінюватися кредитором шляхом встановлення додаткового зобов'язання за невиконання рішення суду в укладеному правочині.

З огляду на викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 32210,88 грн пені необґрунтованою, тому в її задоволенні відмовляє.

Також суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 4498,60 грн збитків у вигляді неодержаного доходу, нарахованих за період з 01.11.2012 по 31.12.2012, як дивідендів за розміщення грошових коштів на депозитний вклад в установі банку, у зв'язку з недоведеністю необхідного причинного зв'язку між цими збитками і порушенням грошових зобов'язань відповідачем.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків, згідно з ч. 2 ст.11 ЦК України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.

Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

Обґрунтовуючи збитки, позивач послався на те, що у випадку своєчасного надходження коштів від відповідача він міг направити їх на розширення виробництва або ж на виконання контрактів та одержати дохід та прибуток. Рентабельність від таких вкладень в МПП Фірма „Альфа-М" згідно звітів про фінансові результати дорівнює 41 %, тобто, прибуток за рік від вкладення коштів у виробництво на 1 грн становить 41 коп. Крім того, менш ефективним використанням коштів підприємством є вкладення їх на депозитні рахунки та одержання доходу від нарахованих процентів за депозитними вкладами. При цьому, позивач розрахував збитки саме виходячи із доходу, який би підприємство могло одержати від вкладення коштів на депозит, у випадку їх своєчасного повернення відповідачем. На підтвердження того, що позивач мав бажання та можливість одержати дохід від процентів по депозитному вкладу, якби відповідач вчасно розрахувався із ним за мировою угодою № 1/4 від 28.04.2012, позивач надав до матеріалів справи договір на строковий вклад (депозит) „Максимальний" № 1484 від 09.10.2012 (а. с. 13 - 15), укладений між ПАТ „Державний ощадний банк України" та МПП Фірма „Альфа-М".

Однак в процесі розгляду справи позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що у випадку своєчасного надходження коштів від відповідача за договором № 112 від 25.07.2002, мировою угодою № 1/4 від 28.04.2012 він міг направити їх на розширення виробництва або ж на виконання договорів на строковий вклад (депозит) „Максимальний" № 1484 від 09.10.2012 та одержати дохід та прибуток, дані обґрунтування заявлених позовних вимог носять характер імовірної можливості.

При цьому, суд зазначає, що договір № 1484 від 09.10.2012 не є доказом втрати позивачем певного доходу, оскільки укладений щодо інших грошових коштів, і правовідносини, які виникають з цього договору, не пов'язані з правовідносинам, з яких виник спір.

Таким чином, суд вважає, що позивач не довів належними та допустимим доказами правомірність заявлення до відповідача вимоги про стягнення 4498,60 збитків.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов позивача заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню частково на суму 65901,64 грн, з яких: 56292,87 грн втрат від інфляції та 9608,77 грн 3 % річних.

У частині стягнення 95648,68 грн основного боргу провадження у справі слід припинити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України. У частині стягнення 74717,49 грн основного боргу, 103510,60 грн інфляційних втрат, 17593,96 грн 3 % річних, 32210,88 грн пені та 4498,60 грн збитків суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, п. 2 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А-3258 (12200, Житомирська область, м. Радомишль, код ЄДРПОУ 08275883) на користь Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 19, код ЄДРПОУ 16472681):

- 56292,87 грн. втрат від інфляції,

- 9608,77 грн. - 3% річних,

- 1318,03 судового збору.

3. У частині стягнення 95648,68 грн. провадження у справі припинити.

4. У іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.10.15

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу

3 - відповідачу - рек.

4 - третій особі - рек. з повід.