Постанова

від 22.10.2015 по справі 916/1341/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2015 р.Справа № 916/1341/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Величко Т.А.,

ОСОБА_1

секретарі - Альошиній Г.М.

за участю представників:

Від позивача: ОСОБА_2

Від 1 відповідача: ОСОБА_3

Від 2 відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 СЕРВІС"

на рішення господарського суду Одеської області

від 13.07.2015 року

по справі № 916/1341/14

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 СЕРВІС"

до відповідачів:

1. Публічне акціонерне товариство «Одеський нафтопереробний завод»

2. «Банк «ВТБ» (Відкрите акціонерне товариство)

за участю третьої особи : Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК"

про визнання недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 СЕРВІС" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Одеський нафтопереробний завод» та Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсним, з підстав передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України, договору іпотеки, укладеного 27.02.2014 року між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що оспорюваний договір іпотеки від 27.02.2014 року порушує вимоги ч. 2 ст. 5 та ч. 2 ст. 16 Закону України «Про іпотеку» та містить ознаки фіктивності.

ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» не визнало позов посилаючись на відсутність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним, а також на те, що на момент звернення до суду з цим позовом у позивача відсутнє порушене відповідачами право або охоронюваний законом інтерес.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.06.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК".

Рішенням господарського суду Одеської області від 13 липня 2015 року (суддя - Гуляк Г.І.) в позові відмовлено повністю з мотивів недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ТОВ "ОСОБА_4 СЕРВІС" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 87, 98 ГПК України заздалегідь були повідомлені судом належним чином, проте відповідач «Банк «ВТБ» (ВАТ) та третя особа не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.09.2013 року між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» (постачальник) та ТОВ «ОСОБА_4 СЕРВІС» (покупець) було укладено договір № 28-26/09/13 поставки нафтопродуктів, згідно з п. 1.1. якого на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов'язується передати в погодженні строки, а покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, що узгодженні сторонами до постачання відповідно до Специфікації до даного договору.

Умовами пункту 3.1 даного договору визначено, що для здійснення поставки товару за даним договором сторони перед кожною поставкою узгоджують в порядку, передбаченому п.п. 3.2 - 3.6 даного договору, наступні істотні умови: найменування, кількість, якість товару, вид транспорту, яким повинно бути здійснене відвантаження, ціну товару.

Відповідно до п. 3.2. договору покупець надає постачальнику заявку на поставку (далі - заявка) на своєму фірмовому бланку за підписом уповноваженої посадової особи і з відтиском печатки покупця. В заявці покупцем зазначається найменування, кількість, якість товару, у поставці якого зацікавлений Покупець, вид транспорту, яким повинне бути здійснене відвантаження номер даного Договору. При відвантаженні товару залізничним транспортом надана покупцем заявка повинна в обов'язковому порядку містити також повні залізничні і поштові реквізити вантажоодержувача, і його код ЄДРПОУ.

Згідно з п. 3.3. договору постачальник, у випадку можливості відвантажити заявлений покупцем товар, оформляє на підставі отриманої від покупця заяви Специфікацію, яка після підписання її сторонами, являється підставою для відвантаження товару постачальником. Об'єм заявки, який може бути прийнятий постачальником до виконання, визначається найменуванням товару і його кількістю, зазначеною постачальником у відповідній Специфікації. В залежності від домовленостей сторін, ціна товару може включати в себе вартість послуг вантажовідправника по відвантаженню товару, вартість послуг по супроводу та охороні товару, а також оплату за перевезення товару залізничним транспортом від станції ОСОБА_1 - Застава 1, Одеської області до вказаної покупцем станції призначення ( далі - перевізна оплата), або не включати вартість таких послуг, які у випадку їх надання Покупцю оплачуються додатково.

Покупець проводить оплату вартості товару, а також послуг по відвантаженню і транспортування товару (якщо такі послуги не входять в ціну товару) на умовах 100% передоплати загальної вартості кожної партії товару і відповідних додаткових послуг протягом 2-х банківських днів від дати рахунку-фактури постачальника. Оплата вартості товару і наданих послуг проводиться до моменту відвантаження товару згідно даного договору (якщо інше не передбачене сторонами в Додаткових угодах і Специфікаціях до цього договору). Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура, а також вартість послуг з відвантаження товару, послуг по супроводу та охороні товару, а також і вартість перевізної плати, якщо сторони домовились про надання таких додаткових послуг покупцеві і їх вартість не включена в ціну товару. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника, який вказаний в рахунку (п.3.4. договору)

Відповідно до п.п. 3.6., 4.2., 5.2 договору відвантаження узгодженої до поставки партії Товару проводиться залізничним та/або автомобільним транспортом відповідно до наданої покупцем заявки на поставку (п.3.2. договору). При відвантаженні залізничним транспортом вантажовідправником за даним договором є ПАТ «Одеський НПЗ» та/або постачальник. При відвантаженні автомобільним транспортом вантажовідправником за даним договором виступає ПАТ «Одеський НПЗ» та/або постачальник.

19.02.2014 року сторонами вищезазначеного договору на підставі поданої покупцем заявки було укладено специфікацію № 1 до договору поставки нафтопродуктів № 28-26/09/13, якою сторони домовилися про поставку нафтопродуктів на загальну суму 13 237 130 грн. на умовах FCA франко - перевізник ст. Одеса-Застава І Одеської залізниці.

На підставі виставленого рахунку № 493 від 19.02.2014р. ТОВ «ОСОБА_4 СЕРВІС» перерахувало на користь ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» грошові кошти в розмірі 13 237 130 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1025 та № 3634 від 19.02.2014р.

За твердженнями позивача, на час подачі позовної заяви до суду постачальником належним чином не виконано взяте ним зобов'язання щодо поставки товару і визначений специфікацією № 1 від 19.02.2014р. товар не поставлено.

27.02.2014 року між ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» (іпотекодавець) та ВАТ «ВТБ Банк» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 336, п.2.1. якого передбачено, що у якості триваючого забезпечення сплати, виконання та погашення заявником забезпечених зобов'язань, іпотекодавець, діючи як майновий поручитель відповідно до цього договору передає іпотекодержателю та на його користь найбільш повною мірою, наскільки це можливо згідно із законодавством України, в іпотеку з пріоритетом першої черги (іпотека) Будівлі та Земельні ділянки (розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Шкодова гора, 1 та 1/1, Додаток 2 та Додаток 3 до договору).

Згідно з п. 2.3 даного договору Вартість предмета іпотеки на дату цього Договору, як погоджено Сторонами, становить 9094205,13 дол. США з податком на додану вартість, що є еквівалентом 86557735 грн. за офіційним курсом гривні до долару, встановленим Національним банком України станом на 27 лютого 2014 року.

Того ж дня, обтяження вказаного нерухомого майна (будівель та земельних ділянок) іпотекою було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 27.02.2014р.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір іпотеки від 27.02.2014 року, укладений між ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» та «Банк «ВТБ» (ВАТ). Обґрунтовуючи підстави позову позивач посилається на те, що між ним та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» 26.09.2013 року був укладений договір поставки нафтопродуктів № 28-26/09/13 та специфікація № 1 від 19.02.2014р. до нього, на виконання умов якого він перерахував останньому грошові кошти в загальному розмірі 13 237 130 грн., але постачальник свої зобов'язання за договором не виконав і визначений специфікацією товар у встановлений строк не поставив. У зв'язку з цим позивач звернувся з заявою до правоохоронних органів і в рамках порушеної кримінальної справи подав цивільний позов про стягнення з винних осіб 13 237 130 грн. Отже, позивач має на меті ціль, що в разі задоволення його позовних вимог за позовом до посадових осіб ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» та ПАТ «Одеський НПЗ» він зможе задовольнити грошові вимоги за рахунок майна ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» та/або ПАТ «Одеський НПЗ». Але досягнення кінцевої мети позивачем є неможливим, оскільки між ПАТ «Одеський НПЗ» та ВАТ «ВТБ Банк» 27.02.2014 року укладено договір іпотеки. За положеннями Закону України «Про іпотеку», можливе майбутнє порушення зобов'язань ПАТ «Одеський НПЗ» перед Банком буде задовольнятись за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, в тому числі і переважно перед позивачем, що є порушенням його майнових прав. Позивач вважає, що в разі конфіскації нафтопродуктів, існує велика ймовірність того, що не будуть задоволені його вимоги відносно стягнення коштів за рахунок рухомого майна, у зв'язку з чим є необхідність подачі даного позову.

Підставами для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним позивач вказує наступні обставини: передавши в іпотеку нерухоме майно відповідачами порушено вимоги ч. 2 ст. 5 та ч. 2 ст. 16 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для визнання даного договору недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Крім того, у даному випадку використання механізму укладення договору іпотеки, в якому закріплено право звернення на іпотеку в разі несплати суми коштів, може слугувати інструментом для реалізації процедури фіктивного банкрутства або реалізації всього нерухомого майна ПАТ «Одеський НПЗ» з метою уникнення майнової відповідальності. Тому позивач вважає, що даний правочин містить ознаки фіктивності і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 234 ЦК України.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що позивачем не доведено наявності порушених прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваним договором іпотеки, тому у суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову. Крім того, правова позиція позивача є нецілісною та взаємосуперечливою, оскільки застосування ч. 3 ст. 215 ЦК України можливе за виключенням випадків, коли правочин підпадає під дію норм, які встановлюють спеціальні підстави недійсності правочину, зокрема, такою нормою є ст. 234 ЦК України, у зв'язку з чим суд не може зробити правову оцінку заявлених позивачем правових підстав недійсності договору іпотеки.

Колегія суддів погоджується з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням, з огляду на таке.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір іпотеки на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а також містить ознаки фіктивності.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь - яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір іпотеки, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, на підставі договору поставки нафтопродуктів № 28-26/09/13 від 26.09.2013р. між постачальником ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» та покупцем ТОВ "ОСОБА_4 СЕРВІС" виникли цивільно - правові відносини, зміст яких становлять їх взаємні права і обов'язки щодо передачі визначеного товару у встановлений строк та його приймання і оплати (ст. ст. 11, 509 ЦК України).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На підставі ретельного правового аналізу умов договору поставки № 28-26/09/13 від 26.09.2013р. та з урахуванням вищенаведених норм матеріального права суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що лише у ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ВЕТЕК» виникло зобов'язання щодо поставки позивачу нафтопродуктів, зазначених у специфікації № 1 від 19.02.2014р., або повернення суми передоплати у разі пред'явлення останнім такої вимоги. Будь - яких зобов'язань ПАТ «Одеський нафтопереробний завод» щодо поставки позивачу нафтопродуктів або повернення грошових коштів у разі не передачі у встановлений строк визначеного товару даний договір не містить.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивачем не подано ні рішення суду щодо стягнення з ПАТ «Одеський Нафтопереробний завод» на користь позивача грошових коштів, ні матеріалів виконавчого провадження, а ні будь - яких інших договорів, на підставі яких у ПАТ «Одеський Нафтопереробний завод» виникло грошове зобов'язання перед ТОВ «ОСОБА_4 СЕРВІС», або зобов'язання щодо передачі у власність предмета іпотеки. Таким чином, позивачем не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування порушення саме його прав або охоронюваних законом інтересів наявністю оспорюваного ним договору іпотеки.

Поданий позивачем в рамках кримінального провадження цивільний позов про стягнення грошових коштів в сумі 13 237 130 грн., не є належним та допустимим доказом наявності порушених прав позивача, а лише свідчить про намір останнього стягнути вказані грошові кошти внаслідок невиконання ТОВ «Торговий дім ОСОБА_2» зобов'язань за договором № 28-26/09/13 поставки нафтопродуктів від 26.09.2013р. При цьому, у разі задоволення судом вищезазначеного цивільного позову в рамках кримінального провадження, стягнення грошових коштів буде здійснюватись в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі за рахунок нафтопродуктів, на які накладено арешт ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 06.07.2014р., від 07.03.2014р.

За таких обставин, уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору іпотеки нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Окрім того, судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При цьому, одночасне застосування приписів статей 215 та 234 ЦК України виходячи з вищенаведених норм чинного законодавства є неможливим, оскільки вони є взаємно виключають одна одну.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» від 06.11.2009р. № 9, що містяться в п. 24, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 234 ЦК України, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину та той факт, що правочин було укладено без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином та що сторони ніяких дій по здійсненню фіктивного правочину не вчиняли.

Наявні в справі матеріали беззаперечно свідчать про те, що на виконання умов оспорюваного договору іпотеки, в порядку передбаченому ст. 4 Закону України «Про іпотеку», обтяження нерухомого майна (будівель та земельних ділянок) іпотекою було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 27.02.2014р. наявними в справі.

Таким чином, слід вважати доведеним матеріалами справи факт вчинення відповідачами дій спрямованих на виконання спірного договору іпотеки, а позивачем не доведено обставин, що цей договір був укладений без наміру створити правові наслідки, що обумовлювалися ним.

За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання умов якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про те, що позивач не підтвердив відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним у судовому порядку на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильного рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд -,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 13 липня 2015 року у справі № 916/1341/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_4 СЕРВІС"- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_1