Постанова

від 19.10.2015 по справі 910/16092/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа№ 910/16092/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників:

від позивача: Шерегі В.М. - представник, дов № 0921/01 від 21.09.2015;

від відповідача: Карпенко Ю.С. - представник, дов № 10 від 01.12.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Поліс-Центр"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015

у справі № 910/16092/14 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Поліс-Центр"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс"

про визнання недійсним ковер-ноти № 01/001/2398 ВаП-01 від 28.01.2013 та стягнення 70 276,54 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/16092/14 відкладено на 19.10.2015.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним укладеного між сторонами ковер-ноту № 01/001/2398 ВаП-01 від 28.01.2013 як такого, що підписаний з боку позивача не уповноваженою особою та застосування наслідків недійсності вказаного правочину, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача перерахованих за вказаним правочином коштів в сумі 70 276,54 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2015 у справі № 910/16092/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2015, повний текст якого складений 12.06.2015, у справі № 910/16092/14 в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріали справи свідчать про схвалення позивачем оспорюваного ковер-ноту, що, з огляду на положення ст. 241 ЦК України, виключає можливість визнання недійсним вказаного правочину.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Поліс-Центр" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Поліс-Центр" послалось на те, що спірне рішення прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так, позивач зазначив, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність доказів схвалення позивачем спірного правочину, оскільки дії, які на думку суду першої інстанції свідчать про схвалення позивачем оспорюваного правочину, вчинені неуповноваженими на те особами.

Ухвалою від 20.08.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Ропій Л. М., судді Рябуха В.І., Калатай Н.Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Поліс-Центр" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.09.2010 позивач та відповідач уклали договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 01/10 (далі Договір) (а.с. 9-12 т. 1) предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорах факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права та обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії).

В пункті 1.2 Договору сторони погодили, що Договір є основним документом, який регулює та визначає принципи взаємодії сторін у сфері факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права і обов'язки при укладанні та виконанні договорів факультативного перестрахування, взаємну відповідальність сторін, порядок врегулювання збитків та вирішення спірних питань.

Відповідно до п. 1.3 Договору, кожна сторона, що підписала Договір, може приймати від іншої сторони або передавати їй ризики в перестрахування (ретроцесію). Питання про прийняття або передачу ризику вирішується кожною із сторін самостійно.

Згідно з п. 1.4 Договору:

- ковер-нота - форма конкретного договору факультативного перестрахування (ретроцесії) у вигляді документа-підтвердження факту прийняття запропонованого в перестрахування (ретроцесію) ризику (ч. 9);

- конкретний договір факультативного перестрахування (ретроцесії) - угода між перестрахувальником та перестраховиком, в силу якої перестрахувальник зобов'язаний заплатити перестрахувальну (ретроцесійну) премію в визначений договором термін, а перестраховик зобов'язаний, при настанні страхового випадку, здійснити виплату страхового відшкодування перестрахувальнику, згідно з визначеним лімітом відповідальності. Договір факультативного перестрахування (ретроцесії) може містити додаткові умови, визначені за згодою сторін (ч. 10).

Згідно з п. 2.1 Договору пропозиція конкретного ризику у перестрахуванні здійснюється шляхом направлення перестраховику за допомогою поштового, факсимільного, електронного зв'язку ковер-ноти, що містять умови прийому-передачі частини відповідальності, порядок взаєморозрахунків, порядок надання інформації сторонами, якщо умови та порядок відрізняються від положень Договору, інші умови.

Відповідно до п. 2.2 Договору якщо перестраховик згоден з умовами, викладеними в ковер-ноті, він підписує такий документ в обумовлений Договором термін, завіряє круглою печаткою та направляє перестрахувальнику.

В п.п. 2.2.2 Договору сторонами визначено, що конкретні договори перестрахування підписуються тільки особами, що мають необхідні повноваження для такого підпису. Список осіб, що мають необхідні повноваження для підпису конкретних договорів перестрахування, а також документи, що підтверджують наявність права підпису таких осіб (Статут, витяг з Статуту, довіреність, наказ та інше), є невід'ємною частиною Договору.

28.01.2013 сторонами підписаний ковер-нот № №01/001/2398 ВаП-01 до Договору (далі Ковер-нот) (а.с. 19 т. 1) за умовами якого відповідач виступив перестраховиком за договором страхування №02/001/2398Ва від 18.01.2013, укладеним між позивачем та ТОВ "Плодоовоч - Уж".

З наявної в матеріалах справи копії укладеного між позивачем та ТОВ "Плодоовоч - Уж" договору добровільного страхування вантажів та багажу №02/001/2398Ва від 18.01.2013 (а.с.15-17 т. 1) слідує, що його предметом є страхування вантажів та багажу, що перевозяться автомобільним транспортом за маршрутом, вказаним в товарно-транспортній накладній на відправку вантажу та в подорожньому листі транспорту, що здійснює перевезення, а саме товари (алкогольна продукція) загальною вартістю 21 295 921,33 грн.

За умовами Ковер-ноту розмір відповідальності перестрахувальника (позивача) за договором страхування становить 18 101 533,13 грн., розмір відповідальності перестраховика (відповідача) - 3 194 388,20 грн., загальна перестрахувальна премія 70 276,54 грн., вказаний ковер-нот є невід'ємною частиною Договору.

Платіжним дорученням № 264 від 24.04.2013 (а.с. 20 т. 1) позивач перерахував відповідачу перестрахувальну премію в сумі 70 276,54 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати Ковер-нот недійсним, посилаючись на те, що з боку позивача його підписала неуповноважена на те особа, в той час як в подальшому Ковер-нот належним чином схвалений не був, що свідчить про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 87 ЦК України).

Частина 1 ст. 154 ЦК України встановлює, що установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Згідно із ст. 88 ЦК України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів ст. 161 ЦК України:

- виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (ч. 1);

- виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор) (ч. 2).

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається його Статутом.

Статутом позивача (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення Ковер-ноту, а саме в редакції, затвердженій загальними зборами акціонерів позивача (протокол № 24 від 02.11.2012) (а.с. 21-51, т. 1), встановлено наступне:

- загальні збори є вищим органом позивача (п. 8.1);

- наглядова рада позивача є органом, що здійснює захист прав акціонерів позивача, і в межах компетенції, визначеної Статутом та законодавством України, контролює та регулює діяльність виконавчого органу (п. 9.1);

- виконавчим органом позивача, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор, який призначається та звільняється наглядовою радою позивача (п. 10.1);

- директор позивача без довіреності діє від імені позивача, в тому числі представляє його інтереси в органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, судах, правоохоронних органах, у відносинах з фізичними та юридичними особами (п.п. 1 п. 10.5);

- директор позивача вчиняє правочини від імені позивача з урахуванням обмежень, встановлених пп. 18 п. 9.4.2 Статуту (п.п. 2 п. 10.5);

- директор видає довіреності від імені позивача та підписує всі документи (п в т.ч. фінансові), листи, заяви у відносинах з третіми особами (п.п. 5 п. 10.5);

- до виключної компетенції наглядової ради, серед іншого, належить прийняття рішення про вчинення правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить понад 50 000 грн. (п.п. 18 п. 9.4.2).

Зі змісту Ковер-ноту слідує, що його від імені позивача підписано ОСОБА_5.

В додатку до Договору (а.с. 12, на звороті, т. 1) сторони визначили список осіб, уповноважених на підставі довіреності підписувати конкретні договори перестрахування. Так, з боку позивача такою особою визначений провідний спеціаліст зі страхування ОСОБА_5, тобто особа, яка підписала оспорюваний Ковер-нот.

Водночас зі змісту вказаного додатку слідує, що підписуючи відповідний ковер-нот, особа, яка визначена в ньому, мала діяти на підставі відповідної довіреності.

Стаття 246 ЦК України, в редакції, чинній на 28.01.2013, визначає, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Як було встановлено вище, директор позивача видає довіреності від імені позивача (п.п. 5 п. 10.5 Статуту позивача).

З матеріалів справи слідує, що станом на дату підписання Ковер-ноту директором позивача був ОСОБА_6, що підтверджується відомостями, які містяться в реєстраційній справі позивача (додаток до справи), копією контракту з директором ПрАТ Страхової компанії "Поліс-Центр" від 22.03.2010 (а.с. 64-68, т. 1) та сторонами не заперечується.

В матеріалах справи наявна копія довіреності від 27.05.2011 за підписом директора позивача ОСОБА_6, якою ОСОБА_5, серед іншого, надано право, з дотриманням законодавства та за попереднім письмовим погодженням з директором позивача, укладати договори по перестрахуванню.

Зі змісту вказаної довіреності слідує, що вона видана строком на один рік та була дійсна до 27.05.2012 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.

Враховуючи, що Ковер-нот укладений 28.01.2013, тобто після закінчення строку дії довіреності від 27.05.2011, виданої ОСОБА_5, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Ковер-нот був підписана від імені позивача особою, що не мала на момент вчинення правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Отже, для вирішення спору сторін по суті слід встановити, чи здійснювались позивачем в особі його уповноважених органів в період часу після укладення Ковер-ноту дії, які можуть вважатися такими, що схвалюють спірний Ковер-нот.

Як було встановлено вище, платіжним дорученням № 264 від 24.04.2013 (а.с. 20 т. 1) позивач відповідно до Ковер-ноту перерахував відповідачу перестрахувальну премію в сумі 70 276,54 грн.

У вказаному платіжному дорученні платником зазначено ПАТ "СК "Поліс-Центр", призначення платежу: "перестрахувальна премія зг. ковер-ноти №01/001/2398 ВаП-01 від 28.01.13 р., без ПДВ".

Матеріали справи не містять доказів того, що вказане платіжне доручення від імені позивача на виконання було подано особою, яка підписала Ковер-нот (провідним спеціалістом зі страхування ОСОБА_5.) або іншою особою, яка не мала повноважень на вчинення таких дій. Відсутні в матеріалах справи і докази того, що позивачем були вчинені будь-які дії щодо повернення коштів в сумі 70 276,54 грн., як помилково перерахованих.

Слід зазначити і про те, що 23.04.2014 позивач та відповідач підписали додаткову угоду до Договору (а.с. 95, 95 зворот т. 1) якою, серед іншого внесли зміни і до оспорюваного Ковер-ноту.

Матеріли справи не містять доказів визнання вказаної угоди недійсною, так само як не містять і жодних доказів вчинення позивачем дій щодо визнання такої угоди недійсною повністю чи в частині.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які свідчать про схвалення позивачем Ковер-ноту, що, з огляду на положення ст. 241 ЦК України, виключає можливість визнання недійсним вказаного правочину із заявлених позивачем підстав.

Інших підстав для визнання ковер-ноту № 01/001/2398 ВаП-01 від 28.01.2013 недійсним позивачем не наведено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріла справи документальні докази, заслухавши наведені представниками учасників в обґрунтування своїх правових позицій доводи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності визначених цивільним законодавством підстав для визнання Ковер-ноту недійсним з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного між сторонами ковер-ноту № 01/001/2398 ВаП-01 від 28.01.2013 із заявлених позивачем підстав. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним ковер-ноту № 01/001/2398 ВаП-01 від 28.01.2013, задоволенню не підлягають й позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача перерахованих за вказаним правочином коштів в сумі 70 276,54 грн., оскільки вказані позовні вимоги є наслідком задоволення позовних вимог про визнання оспорюваного ковер-ноту недійсним, а відтак, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволені, з огляду на що суд першої інстанції правомірно відмовив і у задоволенні вказаних позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Поліс-Центр" задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/16092/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Поліс-Центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/16092/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/16092/14 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16092/14.

Повний текст постанови складено 28.10.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай