Постанова

від 21.10.2015 по справі 809/1186/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 876/4439/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року по справі № 809/1186/13-a за позовом Дочірнього підприємства "Інструмент-ІФ" Товариства з обмеженою відповідальністю"Тиса-3" до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство "Інструмент-ІФ" Товариства з обмеженою відповідальністю"Тиса-3" звернулося в суд з позовом, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001522201, №0001532201 від 29.12.2012 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області постанову суду першої інстанції оскаржила, подала апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що в ході перевірки не підтверджено факт передачі товарів від контрагентів до позивача, в тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги, а представник відповідача підтримав їх.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовільнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції, та приймає нову постанову, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено, що Дочірнє підприємство «Інструмент-ІФ» ТзОВ «Тиса-3» зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 16.02.2001 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ м. Івано-Франківськ з 19.02.2001 року.

У періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.12.2005 року №12886220, виданого ДПІ в м. Івано-Франківську (т.1, а. с. 30), позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість, що зафіксовано в акті перевірки № 11709/221/31292989 від 07 грудня 2012 року та не заперечується сторонами.

З 22.11.2012 року по 30.11.2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську на підставі направлень №00002037 від 21.11.2012 та №2162 від 28.11.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Інструмент-ІФ» ТзОВ «Тиса-3» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 11709/221/31292989 від 07 грудня 2012 року (т. 1, а.с. 33-108), яким встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п. 44.1 ст. 44 та пп. 138.1.1, п.138.1, п.138.2, пп.138.8.1, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на прибуток всього в сумі 662705 грн.; у тому числі з 4 квартал 2009 року на суму 865 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 291 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 70023 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 30707 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 104563 грн., 1 квартал 2011 року в сумі 140877 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 85635 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 152417 53901 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 71738 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 53901 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 29658 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 14230 грн.

- пп. 7.2.1, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6, п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 пп. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2 ст. 198; п.201.1., п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 566126 грн. в т.ч. за листопад 2009 року - 78 грн., за грудень 2009 року - 6904 грн., за лютий 2010 року - 233 грн., за квітень 2010 року - 24635 грн., за червень 2010 року - 31383 грн., за липень 2010 року - 16326 грн., за вересень 2010 року - 8239 грн., за жовтень 2010 року - 33024 грн., за листопад 2010 року - 25625 грн., за грудень 2010 року - 25001 грн., за січень 2011 року - 105 грн., за лютий 2011 року - 10548 грн., за березень 2011 року - 21561 грн., за квітень 2011 року - 10208 грн., за травень 2011 року - 33577 грн., за червень 2011 року - 47014 грн., за липень 2011 року - 46530 грн., за серпень 2011 року - 60268 грн., за вересень 2011 року - 9404 грн., за жовтень 2011 року - 15787 грн., за листопад 2011 року - 33830 грн., за грудень 2011 року - 12763 грн., за січень 2012 року - 5377 грн., за лютий 2012 року - 18811 грн., за березень 2012 року - 12146 грн., за квітень 2012 року - 27901 грн., за червень 2012 року - 344 грн., за липень 2012 року 10115 грн., за серпень 2012 року - 2438 грн., за вересень 2012 року - 1000 грн.

На підставі акту перевірки № 11709/221/31292989 від 07 грудня 2012 року, ДПІ у м. Івано-Франківську 29.12.2012 винесено податкові повідомлення-рішення за №0001522201 та №0001532201, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 698428,00 грн., з яких за основним платежем 626342,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 72086,00 грн., а також збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) на суму 640306,00 грн., з яких за основним платежем 535807,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 104499,00 грн. (т. 1, а.с.128-129).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує нормам Податкового кодексу України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року №168/704.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на купівлю товарів (робіт, послуг) повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне відвантаження таких товарів, виконання тих чи інших робіт (послуг).

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13 -11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З врахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також слід зазначити, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, оскільки реалізація умов договору та його фактичне виконання для цілей ведення податкового обліку має бути підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається із акту перевірки №11709/221/31292989 від 07 грудня 2012 року, відповідач дійшов висновку, що укладені позивачем угоди під час господарських взаємовідносин з ТОВ "Тіал Альянс", ПП "Сітал", ТОВ "Декос-Альянс" за травень 2011 року, а також за період з 01.12.2011 року по 30.05.2012 року є нікчемними.

Дійшовши наступних висновків, відповідач посилається на обставини, встановлені та зафіксовані в актах перевірок отриманих від ДПІ у Печерському районі м. Києва, зокрема, акт №914/23-4/37317565 від 25.07.2011 року «Про результати невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Тіал Альянс» код ЄДРПОУ 37317565; акт № 1096/2304/37317565 від 12.08.2011 року за травень 2011 року, акт № 2012/22-9/21695093 від 21.06.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сітал» код ЄДРПОУ 31695093 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2011 року по 30.05.2012 року», акт № 1062/23-4/37240791 від 29.02.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сітал» код ЄДРПОУ 31695093», акт №28/23-10/37505731 від 26.06.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Декос-Альянс» код ЄДРПОУ 37505731 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України за період 08.02.2011 року по 31.12.2011 року».

Як встановлено судом, позивач мав взаємовідносини в періоді з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року з суб`єктами господарювання ТОВ «Номинус», код 36790479, ПП «Оптима Консалтинг Плюс», код 35780936, ТОВ «Віктрейд ЛТД», код 369273332, ТОВ «Тіал Альянс», код ЄДРПОУ 37317565, ТОВ «Кассіда Прожектс», код 36519411, ТОВ «Агрофон», код 37264697, ТОВ «ТД ОСОБА_3», код 34353333, ТОВ «МК Візар», код 37166865.

В акті перевірки податковий орган посилається на те, що у ТОВ «Агрофон» та ТОВ «Тіал Альянс» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали, складські приміщення для здійснення основного виду діяльності.

Згідно актів перевірок контрагентів позивача, у суб’єктів господарювання ТОВ «Техно-Лайт», ТОВ «МК-Візар», ТОВ «Прогрес Консалт», ТОВ «Севконтакт», ТОВ «Агрофон» відсутні трудові ресурси, а у ТОВ «Віп-Трейд», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «ОСОБА_4 ЛТД», ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Віп Союз», ПП «Сітал» працює лише одна особа.

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що дослідженню підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості для здійснення тих чи інших дій, які становлять зміст господарської операції, наприклад: наявність кваліфікованого персоналу, наявність основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товару тощо.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 15 грудня 2014 року зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, а саме можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. Суд першої інстанції не звернув уваги на дані висновки суду касаційної інстанції.

Так, зокрема, в результаті вищевказаних перевірок не підтверджено наявність поставок товарів (інструментів), що свідчить про те, що правочини між позивачем та вказаними контрагентами підприємствами-постачальниками та покупцями, здійснені без мети настання реальних наслідків, є безтоварними.

Крім того, в суді першої інстанції встановлено актами перевірок контрагентів позивача, що вони не мали наявних технічних та інших можливостей щодо поставки товарів по договорах. Ні під час перевірки, ні в судовому засіданні позивач не надав документів, які б свідчили про рух активів від контрагентів до позивача.

Так, відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18.04.2013 року у справі №757/7371/13-к, судом встановлено, що ОСОБА_5 за грошову винагороду вчинив придбання, шляхом перереєстрації на своє ім’я ТзОВ «Прогрес-Консалт», з метою продовження прикриття незаконної діяльності, які направлені на легалізацію суб’єктів господарювання без наміру здійснення господарської діяльності, що дало можливість невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу і складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2013 року у справі №757/20619/13-к, судом встановлено, що ОСОБА_6 за обіцяне в майбутньому отримання кредиту у банківській установі, з метою придбання фіктивного суб’єкта підприємницької діяльності, шляхом зміни складу учасників товариства, з метою прикриття незаконної діяльності, не маючи на меті займатися підприємницькою діяльністю підписав статут «Декос Альянс», протокол загальних зборів учасників товариства, довіреності, картку з зразками підписів та печатки «Декос Альянс», копії паспорта, тим самим виконавши дії, направлені на прикриття незаконної діяльності ТзОВ «Декос Альянс».

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем за спірними операціями з вказаними контрагентами лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з матеріалів справи перевезення товарів від контрагентів до ДП "Інструмент-ІФ" Товариства з обмеженою відповідальністю"Тиса-3" здійснювались різними перевізниками. Під час проведення перевірки позивачем не надано товарно-транспортні накладні, які б підтверджували б факт поставки товару від контрагентів до позивача.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, визначено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 цих Правил передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

В силу вимог пункту 11.3 названих Правил дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Згідно з пунктами 11.5, 11.6, 11.7 вищеназваних Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, товарно-транспортні накладні та дорожні листи є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення та підтверджують їх виконання; зазначені документи мають бути в наявності у позивача як замовника вантажних перевезень. Дана позиція висловлена в постанові Вищого адміністративного суду України від 06 серпня 2014 року у справі №К/9991/22932/12.

Позивачем на виконання умов викладених вище договірних відносин надані суду податкові та видаткові накладні, однак позивачем ні під час перевірки, ні на вимогу суду не представлено документів щодо транспортування товару, які б підтверджували рух товарів від постачальника до позивача.

Зокрема позивачем не надано товарно-транспортних накладних, які відповідно до «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затвердженим наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, належить до первинної транспортної документації, що підтверджує отримання товару автомобільним транспортом, та у випадку її відсутності платник податку не має підстав для віднесення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що на позивача не покладається відповідальність за зобов’язаннями іншої юридичної особи, яка є його контрагентом з огляду на наступне.

Платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов’язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагента, ідентифікував осіб, що підписували документи від імені контрагентів.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладається на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов’язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов’язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв’язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Така позиція висловлена в постанові Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2014 року (справа №К/9991/26540/11).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт передачі товарів від контрагентів до позивача, в тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому постанову суду першої інстанції необхідно скасувати і винести нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задоволити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року по справі № 809/1186/13-a - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства "Інструмент-ІФ" Товариства з обмеженою відповідальністю"Тиса-3" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Л.П. Іщук

ОСОБА_7