Постанова

від 28.10.2015 по справі 902/669/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 902/669/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 підприємство "Вінницяоблтеплоенерго" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 21.09.15р. у справі № 902/669/15 (суддя Кожухар М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СД-Інтергалко"

до відповідача ОСОБА_3 підприємства "Вінницяоблтеплоенерго"

про стягнення 1 936 804 грн 17 коп.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21 вересня 2015 року в справі № 902/669/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "СД-Інтергалко" (надалі - Позивач) до ОСОБА_3 підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" (надалі - Відповідач) про стягнення 1 936 804 грн. 17 коп. відмовлено у задоволені заяви Відповідача № 982/01 від 7 вересня 2015 року про відстрочку та розстрочку виконання рішення господарського суду Вінницької області від 28 липня 2015 року в справі № 902/669/15 (а.с. 50-53).

Приймаючи оспорювану ухвалу місцевий господарський суд виходив з того, що наявність таких обставин як важкий фінансовий стан, фінансові зобов'язання перед іншими суб'єктами господарської діяльності, наявність дебіторської заборгованості та також те, що виконання рішення суду припадає в міжопалювальний період не є тими підставами які б слугували для відстрочки та розстрочки виконання рішення суду.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 59-61), у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а заяву про відстрочку та розстрочку виконання рішення у даній справі задовольнити.

Мотивуючи апеляційну скаргу Відповідач вказує на те, що ухвала суду від 21 вересня 2015 року є незаконною та необґрунтованою, а тому такою, що підлягає скасуванню. Вважає, що судом першої інстанції при розгляді заяви (а.с. 10-14) не було враховано тих виняткових обставин справи які унеможливлюють негайне виконання рішення суду, а тому оспорювана ухвала прийнята із порушенням приписів статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року (а.с. 58) апеляційну скаргу Відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28 жовтня 2015 року на 14 год. 10 хв.

Представник Відповідача в судовому засіданні підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила апеляційний суд оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач явку повноважного представника в призначене судове засідання не забезпечив, проте від арбітражного керуючого (ліквідатора) на адресу суду надійшов письмовий відзив в якому з підстав викладених у ньому просить апеляційну скаргу залити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Окрім цього Позивач просить розгляд справи провести без участі представника Позивача.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України (оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору) колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого суду.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу з урахуванням поданих додаткових письмових пояснень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням господарського суду Вінницької області від 28 липня 2015 року в справі № 902/669/15 позов Позивача до Відповідача про стягнення боргу у сумі 1 936 804 грн. 17 коп. задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 538 436 грн. 40 коп. боргу та 10 768 грн. 73 коп. відшкодування витрат на сплату судового збору.

Господарським судом Вінницької області на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ за № 902/669/15 від 11 серпня 2015 року.

7 вересня 2015 року Відповідач звернувся до господарського суду Вінницької області із заявою про відстрочку виконання рішення суду строком на шість місяців. При цьому зі змісту прохальної частини поданої заяви вбачається, що Відповідач окрім відстрочки виконання рішення суду просив також його розстрочити рівними щомісячними платежами. В обґрунтування заяви, Відповідач вказував на обставини, що ускладнюють виконання рішення суду, які зумовлені причинами, що не залежать від нього. Основною причиною неможливості виконання рішення господарського суду Вінницької області від 28 липня 2015 року є те, що дане виконання припадає на міжопалювальний період, коли фінансові можливості підприємства значно обмежені.

Зазначає, що у зв'язку із скрутним матеріальним становищем на підприємстві виникла заборгованість з виплати заробітної плати та сплати обов'язкових платежів до бюджету, а також з незалежних від нього (боржника) причин утворилася велика дебіторська заборгованість споживачів за вироблену та відпущену теплову енергію, на повернення якої Відповідачем вживаються усі передбачені законом заходи. Відповідач вважає, що одночасне стягнення з підприємства всієї суми заборгованості призведе до припинення його господарської діяльності і як наслідок призведе до неможливості виконання взятих на себе зобов'язань за договорами по закупівлі природного газу для подальшого надання послуг з теплопостачання населенню. Окрім цього Відповідач обґрунтовуючи необхідність відстрочки та розстрочки виконання рішення суду послався на наявність таких обставин як необхідність витрат коштів підприємства на проведення робіт по ремонту котельного обладнання, трубопроводів, мереж при підготовці до опалювального періоду, що значно ускладнюють виконання вищенаведеного рішення суду. На думку Відповідача виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на майно підприємства, може призвести до його ліквідації в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На підтвердження вищевказаного, Відповідач надав: копію звіту про фінансові результати за перше півріччя 2015 року, копію довідки про дебіторську заборгованість від 7 вересня 2015 року, копію довідки про наявність заборгованості по виплаті заробітної плати та обов'язкових платежів до бюджету від 7 вересня 2015 року, копію довідки Головного управління ДФС у Вінницькій області від 16 вересня.2015 року, копію довідки ПАТ Державний ощадний банк України від 17 вересня 2015 року, оборотно-сальдові відомості по рахункам, копію довідки ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» від 5 квітня 2015 року, копія додатку № 1 до Наказу № 6 від 10 липня 2015 року.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість ухвали господарського суду від 21 вересня 2015 року, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Колегія суду зауважує, що відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 121 Господарського процесуального кодексу України : при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання; про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку; в необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Рівненський апеляційний господарський суд, звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів УкраїниВ» , господарський суд на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі-рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує наступне.

Згідно із пунктом 7.1.1 даної Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України: відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

В пункті 7.1.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України визначено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Як вбачається з пункту 7.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України: підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом; при цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення; проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Відповідно до пункту 7.6 згаданої Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України: частина третя статті 121 Господарського процесуального кодексу України вимагає від господарського суду винесення ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку його виконання. Відповідна ухвала може бути оскаржена в апеляційному та в касаційному порядку. За відсутності підстав для вчинення зазначених процесуальних дій господарський суд виносить ухвалу про відмову відповідно у відстрочці або розстрочці виконання рішення, у зміні способу і порядку його виконання.

Поряд з тим, колегія суддів констатує, що згідно з пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26 грудня 2003 року „Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадженняВ» , при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання, суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Аналіз наведеного вище свідчить про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Крім цього, повинні враховуватись інтереси сторін, їх матеріальний стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, виходячи із зазначеного законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку та розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Встановлення та підтвердження факту наявності виключних обставин, на які посилається Відповідач, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо впливають на можливість виконання рішення суду Відповідачем у момент звернення рішення до виконання.

Наведені заявником підстави для відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, а саме тяжкий фінансовий стан (скрутне матеріальне становище), підготовка до проведення опалювального сезону, наявність на підприємстві заборгованості з виплати заробітної плати та обов'язкових платежів до державного бюджету, проведення необхідних витрат по ремонту котельного обладнання, трубопроводів, шляхів також утворення дебіторської заборгованість не є тими виключними в розумінні приписів статті 121 господарського процесуального кодексу України обставинами, які б давали підстави для відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб'єкта господарювання (Відповідача), а тому колегією суддів не може приймати їх до уваги, оскільки вони не були утворені з об'єктивних та незалежних від Відповідача обставин.

Твердження скаржника стосовно того, що негайне виконання рішення, шляхом звернення стягнення на майно боржника може призведе до припинення його господарської діяльності і як наслідок виникнення непередбачуваних наслідків в тому числі таких як ліквідації підприємства в порядку Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», також не знаходить свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи відсутні будь які фактичні данні які б встановлювали факт звернення стягнення державною виконавчою службою на майно боржника, а також те, що це може зумовити припинення його діяльності в майбутньому. Дані твердження ґрунтуються на припущеннях скаржника, а тому не знаходять підтвердження наявності тих виключних обставини, що можуть бути підставою для задоволення заяви про відстрочку або розстрочку. Окрім цього законодавець не передбачає право отримання відстрочки або розстрочки виконання рішення під умовою недопущення погіршення фінансового стану боржника у майбутньому .

Враховуючи наведене, колегія суддів, вважає, що копія звіту про фінансові результати за перше півріччя 2015 року, копія звіту про фінансові результати за 9 місяців 2015 року, копія довідки про дебіторську заборгованість, копія довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати та обов'язкових платежів до бюджету, копію довідки про залишки коштів на рахунках ПАТ "Ощадбанк", ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", оборотно-сальдові відомості по рахункам № 631, та № 361, не є належними доказами, які б підтверджували неможливість виконання судового рішення.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку чи відстрочку виконання рішення, на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди повинні встановлювати матеріальні інтереси обох сторін.

Колегія суддів відзначає , що оскільки відповідно до постанови господарського суду Вінницької області від 13 листопада 2014 року в справі № 902/871/14 Позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, то відстрочення та розстрочення виконання рішення суду може призвести до настання негативних наслідків та порушити матеріальні інтереси Позивача, а саме унеможливить вчасне закінчення проведення ліквідаційної процедури стягувача, що в свою чергу призведе до збільшення витрат по проведенню ліквідаційної процедури та відповідно зменшення коштів, які будуть спрямовані на погашення заборгованості перед кредитором - Дочірня компанія "Газ Україна» «Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" або взагалі може призвести до закриття виконавчого провадження та невиконання боржником рішення суду як такого, що є недопустимим.

Окрім того заявником не доведено, що ті обставини, які, на його думку, унеможливлюють виконання рішення суду на момент розгляду заяви про відстрочку та розстрочку, зміняться в майбутньому після можливого відстрочення та нададуть йому змогу виконати рішення в повному обсязі.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З матеріалів справи не вбачається та Відповідачем всупереч зазначеним нормам взагалі не надано місцевому господарському суду будь-яких доказів на підтвердження своєї вимоги про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду.

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що Відповідач не обґрунтував реальність неможливості подання цих доказів господарському суду Вінницької області, з причин, що не залежать від нього, що в свою чергу (в силу дії частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України) виключає можливість їх прийняття.

Разом з тим, колегія суду зауважує, що в будь-якому випадку всі докази, котрі вказують на важке матеріальне становище боржника можуть свідчити лише про те, що сама відстрочка виконання рішення може в подальшому призвести до неможливості виконання рішення суду у майбутньому (в той час, як частина 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість подання такої відстрочки лише при наявності (та усунення) обставин, що утруднюють виконання, чи роблять його неможливим.

Все вищевказане свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги.

Відповідно апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для відстрочення та розстрочення виконання рішення у справі.

З огляду на усе зазначене вище Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні заяви Відповідача про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства "Вінницяоблтеплоенерго" - залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 21 вересня 2015 року в справі № 902/669/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Матеріали оскарження ухвали господарського суду Вінницької області від 21 вересня 2015 року по справі № 902/669/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.