Ухвала

від 05.05.2010 по справі 2а-1330/09

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2010 р. Справа № 89994/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Сапіги В.П.

Суддів Онишкевича Т.В. , Попка Я.С.

при секретарі судового засідання Стецків І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова на постанову Франківського районного суду м. Львова від 06.11.2009р. по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

17.08.2009 року ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова про поновлення строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів за період з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.05.2008 року до 31.12.2008 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну надбавку за 2007-2008 роки в сумі 1646,07 грн.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 06.11.2009р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року на підставі положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано такою, що не відповідає Конституції України. Положення ст.111 вищенаведеного закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 6-рп/2007.

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» , якими обмежується дія ст. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни». Проте, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» у видаткову частину не внесені тому кошти на виплату даних підвищень в 2007-2008 роках були відсутні.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Оскільки Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, то у відповідності до п.9 Положення «Про Пенсійний фонд України» передбачено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.

Крім того апелянт вказує, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. На думку апелянта, при застосуванні мінімального розміру пенсії, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ч.3 ст.28 даного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе проводити апеляційний розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України В«Про соціальний захист дітей війниВ» підвищення до пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що остання має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, а саме зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо нарахування та виплати на користь позивачки невиплаченого підвищення до пенсії з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що позивачка пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулась з позовом лише 17.08.2009 року, а відповідачем заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду, тому посилання суду першої інстанції на те, що позивачці про порушення його прав стало відомо лише після висвітлення в засобах масової інформації рішень Конституційного суду України та пояснення їх наслідків, як на підставу для поновлення строку, не може бути взято до уваги. Відтак колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України, оскільки такий позивачем пропущено без поважних причин та про відмову в задоволенні позову в частині виплати позивачці підвищення до пенсії за 2007 рік та задоволення позовних вимог позивачки в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за 2008 рік за період з 17.08.2008 року по 31.12.2008 року.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов»язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, тому доводи апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова в цій частині є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова провести нарахування та виплату на її користь підвищення до пенсії за період з 17.08.2008 року по 31.12.2008 року.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова, обов’язок щодо нарахування і виплати спірного підвищення до пенсії правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів вважає, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування ним обставин, які мають значення для справи та невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою позовні вимоги слід задовольнити частково.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч.4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова задоволити частково, скасувати постанову Франківського районного суду м. Львова від 06.11.2009р. по справі № 2а-1330/09.

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», за період з 17.08.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції в порядку цивільного судочинства.

Головуючий суддя Сапіга В.П.

Судді Онишкевич Т.В. , Попко Я.С.

Повний текст виготовлено: 11.05.2010р.