Постанова

від 21.03.2007 по справі 32/475

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/475

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 21.03.07 р.          № 32/475

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Борисенко  І.В.

 суддів:                                          Шипка  В.В.

                                        Алданової  С.О.

 при секретарі:                              Дубінкіній Ю.А.

 За участю представників:

 від позивача - Козубенко О.Г. – дов. № 52/д-06 від 17.04.2006

 від відповідача - Лукасевич Л.А. – дов. № 11180/9/10-114 від 27.09.2005

                               Хібен Ю.Г. – дов. № 480/9/10-213 від 14.02.2007

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

 на постанову Господарського суду м.Києва від 21.10.2005  

 у справі № 32/475 (Хрипун О.О.)

 за позовом                               Спеціалізованого державного підприємства "Укрспец"юст"

 до                                                   Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

 про                                                  визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спеціалізоване державне підприємство „Укрспец`юст” (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом (з врахуванням заяви від 27.09.2005 № 12754 про зміну предмету спору) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі – відповідач, апелянт) про визнання недійсними:

- податкового повідомлення-рішення № 218/23-2/0 від 16.03.2005 в частині нарахування податку на додану вартість в сумі 1 140 372,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 141 637,00 грн.

- податкового повідомлення-рішення № 219/23-2/0 від 16.03.2005 в частині нарахування податку на прибуток в сумі 1 619 726,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 629 666,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 21.10.2005 р. у справі № 32/475 позов задоволено повністю: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 16.03.2005 № 218/23-2/0 в частині визначення Спеціалізованому державному підприємству „Укрспец'юст” податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 1 140 372 грн. та штрафних санкцій по ПДВ в розмірі 1 141 637 грн.; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 16.03.2005 № 219/23-2/0 в частині визначення Спеціалізованому державному підприємству „Укрспец'юст” податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 1 619 726 грн. та штрафних санкцій по податку на прибуток в розмірі 1 629 666 грн.

Господарський суд м. Києва свою постанову мотивував тим, що відповідачем безпідставно донараховано ПДВ та податок на прибуток з посиланням на відсутність в договорах на реалізацію арештованого майна положень, якими передбачено нарахування ПДВ у складі вартості комісійної винагороди, оскільки позивачем надано відповідні документи, з яких вбачається, що до суми комісійної винагороди, яку отримував позивач від органів ДВС, включався податок на додану вартість. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що штрафні санкції (на суми податкових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, які не оспорюються позивачем) нараховані відповідачем безпідставно, оскільки  застосовуючи штраф (як вид адміністративно-господарської санкції) відповідач порушив річний строк для застосування адміністративно-господарської санкції, встановлений статтею 250 ГК України.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 11.01.2006р. № 95/9/10-213, в якій просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 21.10.2005 р. у справі №32/475 та прийняти нову постанову, якою в позові Спеціалізованому державному підприємству „Укрспец'юст” відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права, а саме п. 4.7 п. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, пп. 17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Відповідач зазначає, що строки, передбачені ст.250 ГК України, не розповсюджуються на правовідносини щодо нарахування штрафів за порушення сплати податкового зобов'язання, які врегульовані Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він проти доводів відповідачів заперечує та просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову Господарського суду м. Києва від 21.10.2005р. у справі № 32/475 залишити без змін.

Представники апелянта (відповідача) в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив в її задоволенні відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, судова колегія Київського апеляційного господарського суду, -

ВСТАНОВИЛА:

 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 218/23-2/0 від 16.03.2005р., яким згідно пп. „б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3, пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п. 7.1 ст. 7, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 2 283 379,00 грн., в тому числі 1 141 742,00 грн. основного платежу та 1 141 637,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- податкове повідомлення-рішення № 219/23-2/0, яким згідно пп. "б" пп.4.2.2 п.4.2 ст.4, пп. 17.1.3, пп. 17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп.4.2.1 п.4.2 ст. 4, п.4.1 ст. 4, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 3 259 332,00 грн., в тому числі 1 629 666,00 грн. основного платежу та 1 629 666,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в порядку адміністративного узгодження та за результатами розгляду скарг позивача зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 36/111/23-2/3051713 від 14.03.2005р. „Про результати комплексної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Спеціалізованого державного підприємства „Укрспец`юст”, код 3051713, за період з 01.01.2002 по 01.10.2004” (надалі – акт перевірки від 14.03.2005р.).

Копії усіх названих документів наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з акту перевірки від 14.03.2005р., перевіркою встановлено:

- порушення позивачем п. 4.1, пп.4.2.1 п.4.2 ст. 4, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок чого позивачем занижено валовий дохід на суму 5 701 852,00 грн. та у зв'язку з цим занижено податкове зобов'язання по податку на прибуток на 1 629 666,00 грн.;

- порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 і п. 7.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, внаслідок чого позивачем занижено чисту суму  зобов'язань по податку на додану вартість на 1 141 742,00 грн.

В акті, зокрема, зазначено, що позивачем невірно обчислено валові доходи та базу оподаткування ПДВ по операціях з реалізації арештованого майна, яке надійшло від органів державної виконавчої служби.     

За висновками акту перевірки оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями  позивачу нараховано:

1 141 742,00 грн. основаного платежу по податку на додану вартість та  1 141 637,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

1 629 666 грн. основного платежу по податку на прибуток та 1 629 666,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем не оспорюється визначення йому податкового зобов'язання:

-          по податку на додану вартість у  сумі 1 370,00 грн. основного платежу;

-          по податку на прибуток у сумі 9 940,00 грн. основного платежу.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, співпадають з висновками, викладеними в акті перевірки від 14.03.1005, та доводами, викладеними відповідачем у запереченнях на позовну заяву.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками Господарського суду м. Києва та не погоджується з доводами апелянта та висновками акту перевірки про необхідність нарахування ПДВ на суму отриманої позивачем винагороди з доданням її до складу вартості послуг з огляду на наступне.

Згідно з п. 4.7 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції Закону, чинній на момент здійснення позивачем операцій, про які зазначається в акті перевірки) у випадках коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з продажу вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих платниками податку, та конфіскованого або безхазяйного майна, переданого уповноваженими державними органами для його реалізації у встановленому законодавством порядку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку.

Продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість (п. 7.1 ст. 7 названого Закону).

Об'єкти оподаткування, що визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків (п. 6.1 ст. 6 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, Спеціалізоване державне підприємство „Укрспец'юст” створене у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.1999 № 127, основними завданнями діяльності якого є забезпечення належного зберігання вилученого державними виконавцями майна, організація і проведення його реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, на комісійних та інших договірних засадах.

Між позивачем та Міністерством юстиції України укладено Генеральний договір № 3 від 15.12.2004 про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень.

Відповідно до п. 1.1, п. 2.3 вказаного договору позивач зобов'язався особисто або через свої філії приймати від органів державної виконавчої служби та реалізовувати арештоване майно за комісійну винагороду. Розмір такої винагороди не повинен перевищувати 20 % від суми реалізованого майна (п. 6.1 договору).

Згідно з п. 6.2 генерального договору кошти, одержані від реалізації, за вирахуванням комісійної винагороди, перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Розрахунки між позивачем та відділами державної виконавчої служби здійснювались саме у такому порядку на підставі укладених договорів про реалізацію арештованого майна.

Вартість комісійної винагороди включалась позивачем до валового доходу та до бази оподаткування ПДВ за відповідні податкові періоди.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість, не включаються до складу валового доходу (пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Таким чином, базою оподаткування ПДВ операцій позивача з реалізації арештованого майна є комісійна винагорода, одержана за таку реалізацію, яка з вирахуванням ПДВ повинна включатись до складу валового доходу.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” виявлення, вимірювання, реєстрація, накопичення, узагальнення, зберігання та передача інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень здійснюється шляхом бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст. 9 вищевказаного Закону).

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

Згідно п.1.5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом ДПА України від 16.09.2002 № 429, чинного на момент здійснення відповідачем перевірки, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема, норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку.

Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п.1.7).

Як правильно встановлено місцевим судом, єдиною підставою для донарахування відповідачем ПДВ та податку на прибуток щодо оспорюваних епізодів, яка випливає з акта перевірки, є відсутність в договорах на реалізацію арештованого майна положень, якими передбачено нарахування ПДВ у складі вартості комісійної винагороди. Жодного посилання на первинні бухгалтерські документи, які б підтвердили невірне формування позивачем валового доходу та бази оподаткування ПДВ по операціям з продажу арештованого майна, в акті перевірки не наведено.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що позивачем надані акти виконаних робіт, податкові накладні, акти звірки розрахунків за реалізоване майно, з яких вбачається, що до суми комісійної винагороди, яку отримував позивач від органів державної виконавчої служби, включався ПДВ. Саме ці документи визначені законодавством як обов'язкові та є підставою для формування валового доходу та бази оподаткування податком на додану вартість.   

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заперечення відповідача базуються виключно на суб'єктивному тлумаченні змісту договорів, укладених позивачем з відділами державної виконавчої служби, і такі заперечення спростовуються матеріалами справи.

За цим епізодом позивачу донараховано ПДВ у розмірі 1 140 372,00 грн. та податок на прибуток у сумі 1 619 726,00 грн.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення позивачу податкових зобов‘язань по ПДВ у сумі 1 140 372,00 грн. основного платежу та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 140 372,00 грн., а також визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток у сумі 1 619 726,00 грн. та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 619 726,00 грн. є безпідставним.

Крім епізодів, пов'язаних з реалізацією арештованого майна, за результатами перевірки оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу визначені податкові зобов'язання по ПДВ у сумі 1 370,00 грн. та по податку на прибуток у сумі 9 940,00 грн., які не оспорюються позивачем.

Однак, позивачем (з посиланням на норми ст. 250 ГК України) оспорюється застосування до нього за вказане порушення штрафних санкцій згідно пп.17.1.3 та пп.17.1.6 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають лише частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців від дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до преамбули Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування і внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Таким чином, відповідальність у вигляді штрафних санкцій за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання передбачена саме цим Законом, а тому положення ст.250 ГК України не розповсюджуються на строки застосування штрафних санкції, передбачених ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

За таки обставин суд першої інстанції помилково до вказаних правовідносин застосував норми Господарського кодексу України та задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

У разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 названого Закону).

У разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України (пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 названого Закону).

Враховуючи вказані положення чинного спеціального законодавства, за заниження податкового зобов'язання по ПДВ у розмірі 1 370,00 грн. та за заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 9 940,00 грн. підставним та обґрунтованим є застосування до позивача штрафних санкції на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у розмірі 685,00 грн. (по ПДВ) та 4 970,00 грн. (50 % відсотків від суми недоплати).

Враховуючи суми заниження податкових зобов'язань, підстави для застосування до позивача штрафів, передбачених пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 названого Закону, відсутні.

За таких обставин судом вбачається, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в частинах, якими за заниження податкового зобов'язання по ПДВ у розмірі 1 370,00 грн. та за заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 9 940,00 грн. до позивача застосовані штрафні санкції у відповідності до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, є підставними та обґрунтованими, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підлягає частковому задоволенню, а постанова Господарського суду м. Києва від 21.10.2005р. у справі № 32/475, якою позовні вимоги задоволені повністю, підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 209, 212 та 254, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківськомурайоні м. Києва від 11.01.2006р. № 95/9/10-213 на постанову Господарського суду м. Києва від 21.10.2005р. у справі № 32/475 задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 21.10.2005р. у справі № 32/475 за позовом Спеціалізованого державного підприємства „Укрспец`юст” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва скасувати та прийняти нову постанову.

3.  Позов задовольнити частково.

4. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 16.03.2005 № 218/23-2/0 в частині визначення Спеціалізованому державному підприємству „Укрспец`юст” податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 2 281 324,00 грн., в тому числі 1 140 372, 00 грн. основного платежу та 1 140 952,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

5.  Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 16.03.2005 № 219/23-2/0 в частині визначення Спеціалізованому державному підприємству „Укрспец`юст” податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 3 244 422,00 грн., в тому числі 1 619 726,00 грн. основного платежу та 1 624 696,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

6.   В іншій частині в позові відмовити.

7.   Матеріали справи № 32/475 направити до Господарського суду м. Києва.

8.  Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, передбачені ст.ст. 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

 Головуючий суддя          Борисенко  І.В.

 Судді

           Шипко  В.В.

          Алданова  С.О.