Ухвала

від 27.10.2015 по справі 826/20371/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

27.10.2015 № К/800/29556/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 у справі №826/20371/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек Енержи» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС У М.Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек Енержи» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №112226552207 від 14.08.2014 про донарахування податку на додану вартість у сумі 11702549,00 грн., з яких: 7801699,00 грн. - основний платіж, 3900850,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 19.05.2014 по 22.07.2014 проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Грінтек Енержи» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складений акт №690/26-55-22-07/37702760 від 29.07.2014, серед висновків якого встановлено порушення вимог законодавства позивачем п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ у розмірі 7801699,00 грн., в т.ч. в січні 2013 року на суму 316947,00 грн., у лютому 2013 року на суму 104880,00 грн., у вересні 2013 року на суму 2900668,00 грн., у жовтні 2013 року на суму 440523,00 грн., у листопаді 2013 року на суму 4038681,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно сформував податковий кредит по господарським операціям з ПАТ «Завод напівпровідників», ТОВ «Ен Ес Ай Буд», ТОВ «Спецмонтаж СВ», оскільки господарські операції з останніми є безтоварними.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №112226552207 від 14.08.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 11702549,00 грн., з яких: 7801699,00 грн. - основний платіж та 3900850,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПАТ «Завод напівпровідників» за договором купівлі-продажу №ZP-GTE/MOD від 12.08.2013, предметом якого є закупівля товару; з ТОВ «Спецмонтаж СВ» за договорами підряду №02/9-1 від 02.09.2013, №02/9-3 від 02.09.2013, №02/9-4 від 02.09.2013, №02/9-5 від 02.09.2013, №4 від 14.11.2013, предметом яких є виконання робіт з монтажу системи зовнішнього освітлення електростанції на джерелах сонячної енергії, розташованої на території Владиславівської сільської ради Кіровського району АР Крим ТОВ «Бора Cолар», ТОВ «Канарі Cолар», ТОВ «Кларіон Солар» та ТОВ «Лєннєт Солар»; з ТОВ «Ен Ес Ай Буд» за договорами субпідряду №17/4/1 від 17.04.2012, №17/4/2 від 17.04.2012 та №542 від 23.08.2012, предметом яких є виконання робіт по будівництву об'єктів (генеруючі електростанції на сонячних батареях ТОВ «Кілія Солар» та ТОВ «Кілія Піві», розташованих за межами м. Кілії Кілійського р-ну Одеської обл.; електростанції на джерелі сонячної енергії ТОВ «Нептун Солар», розташованої за межами населених пунктів на території Таборовської сільської ради Вознесенського р-ну Миколаївської обл.), підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: видатковими та прибутковими накладними, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовими відомостями, локальними кошторисами, договірними цінами, актами прийому-передачі виконаних робіт за формою КБ-2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операцій.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Судами також встановлено, що вищенаведені договори з ТОВ «Спецмонтаж СВ» та ТОВ «Ен Ес Ай Буд» були укладені в рамках виконання укладених позивачем договорів генерального підряду №Т1, №Т3, №Т4 та №Т5 від 17.06.2013, №3/1, №4/1 від 09.11.2011 та №25-ПД від 01.11.2011 з контрагентами - ТОВ «Бора Cолар», ТОВ «Канарі Cолар», ТОВ «Кларіон Солар», ТОВ «Лєннєт Солар», ТОВ «Кілія Солар», ТОВ «Кілія Піві» та ТОВ «Нептун Солар» з виконання робіт по будівництву об'єктів (електростанції на джерелах сонячної енергії, розташованих на території Владиславівської сільської ради Кіровського району АР Крим ТОВ «Бора Cолар», ТОВ «Канарі Cолар», ТОВ «Кларіон Солар» та ТОВ «Лєннєт Солар»; генеруючих електростанцій на сонячних батареях ТОВ «Кілія Солар» та ТОВ «Кілія Піві», розташовані за межами м. Кілії Кілійського р-ну Одеської обл.; електростанції на джерелі сонячної енергії ТОВ «Нептун Солар», розташованої за межами населених пунктів на території Таборовської сільської ради Вознесенського р-ну Миколаївської обл.).

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у ПАТ «Завод напівпровідників», ТОВ «Ен Ес Ай Буд» та ТОВ «Спецмонтаж СВ» товарів та робіт, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію, укладених з цими контрагентами договорів, також дослідили подальше використання придбаних товарів та робіт у відповідному податковому періоді та використання їх у власній господарській діяльності, внаслідок чого, дійшли обґрунтованого висновку про реальність їх отримання позивачем від спірних контрагентів, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Зазначені обставини також підтверджуються і поясненнями, допитаного судом першої інстанції, свідка Рибака В.В., якими підтверджено здійснення господарських операцій позивача з ПАТ «Завод напівпровідників», ТОВ «Спецмонтаж СВ», ТОВ «Ен Ес Ай Буд».

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Окрім того слід відзначити, що відсутність у контрагентів або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати роботи та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод робіт та товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне їх використання в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош