Постанова

від 03.11.2015 по справі 813/6875/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 876/5322/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «ЖОРЖ» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

08.10.2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «ЖОРЖ» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому, із урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 24.09.2014 р.: №0003512201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 31 051,75 грн., в т.ч. за основним платежем - 24 841,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6210,35 грн.; №0003532201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 31 789,80 грн., в т.ч. за основним платежем - 26 670,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5119,56 грн.; №0003542201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по орендній платі за землю в сумі 76307.94 грн., в т.ч. за основним платежем - 61 046,35 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 15 261,59 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 24.09.2014 р. №0003512201, №0003532201, №0003542201.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки, в акті перевірки від 10.09.2014 року відсутні будь-які обґрунтування того, що орендна плата визначена в договорі оренди приміщення від 11.04.2011 року, не є звичайною ціною, та враховуючи ту обставину, що в акті перевірки не зазначено та не здійснено посилання на конкретні документи, договори та інші докази, на підставі яких зроблено висновок про наявність порушення податкового законодавства, не наведено конкретного переліку таких документів, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при проведенні перевірки не доведено, що розмір орендної плати не відповідає рівню звичайних цін.

Крім того, суд першої інстанції звертає увагу на те, що норма п. 288.5 ПК України не визначає дати, на яку має встановлюватись нормативна грошова оцінка земельної ділянки. Така оцінка була використана сторонами при визначенні договірного розміру орендної плати. Подальша зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки може служити підставою для внесення змін до договору оренди землі у випадках, встановлених законом. З такими вимогами орендодавець не звертався, а оскільки орендна плата носить договірний характер, у позивача відсутні підстави для сплати орендної плати у більшому розмірі. Згідно із ст. 625 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На переконання суду першої інстанції для перегляду встановленого розміру орендної плати необхідне внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, оскільки зміна грошової оцінки не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак відповідного донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її прийнятою без врахування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що в процесі проведення перевірки встановлено факт заниження задекларованих ТзОВ «Готельний комплекс «Жорж» показників податкових розрахунків орендної плати за землю на загальну суму 62 567,37 грн. за період ІІ півріччя 2011 року - 2013 рік, за рахунок застосування невірної грошової оцінки землі, чим порушено пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України. Під час проведення перевірки встановлено, що 18.07.2008 року між Львівською міською радою та ТзОВ «Готельний комплекс «Жорж» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1810 гектарів за адресою: АДРЕСА_1, терміном дії на 10 років. Відповідно до п.9 договору орендна плата вноситься орендарем відповідно до 11-ої економіко-планувальної зони і складає 59 080,57 грн. в рік, що становить 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки. За період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року ТзОВ «Готельний комплекс «Жорж» розраховувало орендну плату за землю згідно нормативно грошової оцінки одиниці площі земельної ділянки - 1327,37 грн. Проте, ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова» затверджено нову грошову оцінку земель м. Львова.

Апелянт посилається на те, що з 01.01.2011 року мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати на поточний рік з урахуванням обмежень, визначених пп. 288.5.1 та 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Вказує на те, що розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, проте, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства, з огляду на зазначене висновки суду про протиправність податкового повідомлення-рішення є помилковими.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України, тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать Податковому кодексу України в частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватися та мати пріоритет над нормами Податкового кодексу України.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечностей, який закріплений у п.5.2 ст.5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що відсутність в перевіряємий період внесення змін до договору щодо грошової оцінки землі, виключає визначення розміру орендної плати із застосуванням вартості, встановленої ухвалою Львівської міської ради від 18.06.2009 року №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова».

Крім того, апелянт зазначає, що в порушення пп. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.4. пп. 135.5.11, пп.135.545, п.135.5 ст. 135, пп.153.2.3 п.153.2 ст. 153 Податкового Кодексу України встановлено заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, внаслідок не відображення в повній мірі доходу від реалізації послуг фізичній особі, які не є платником податку на прибуток, на загальну суму 128 914,80 грн. Зазначені порушення призвели до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 25 782,98 грн.

Оскільки, відповідно до пп.«б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 Кодексу.

Отже, операції з постачання товарів/послуг за ціною, яка нижче звичайних цін оподатковуються ПДВ за основною ставкою. При цьому, база оподаткування таких товарів визначається виходячи із звичайних цін.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що за наслідками проведення ДПІ у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Готельний комплекс «ЖОРЖ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року складено акт від 10.09.2014 №1253/13-04-22-01/13829378.

В ході проведення перевірки встановлено, що за рахунок застосування невірної грошової оцінки землі, в порушення пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, ТзОВ «Готельний комплекс «Жорж» за період 2 півріччя 2011 року-2013 рік занижено задекларовані показники податкових розрахунків орендної плати за землю на загальну суму 62 567,37 грн.

Встановлено також, що відповідно до договору №01/11042011 від 11.04.2011 року факт надання ФОП ОСОБА_1 в оренду нежитлового приміщення площею 60 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснено із заниженням доходу.

В порушення пп. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 12.1994 року №334/94-ВР, пп.135.4, пп. 135.5.11, пп.135.5.15 п.135.5 ст. 135, пп 153.2.3 п.153.2 ст. 153 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), встановлено заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, внаслідок невідображення в повній мірі доходу від реалізації послуг фізичній особі, які не є платником податку на прибуток на загальну суму 128 914,80 грн. Зазначені порушення призвели до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 26 670,24 грн., в т.ч. за 3 кв. 2011 року - 3231,56 грн., 4 кв. 2011 року - 2960,43 грн., 1 кв. 2012 року - 2463,72 грн., 2 кв. 2012 року - 3002,17 грн., 3 кв. 2012 року - 2937,85 грн., 4 кв. 2012 року - 3141,62 грн., 2013 рік - 8932,89 грн.

Встановлено також порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого за період з липня 2011 року по серпень 2013 року встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 25 782,98 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області 24 вересня 2014 року винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення:

- №0003512201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 31051,75 грн.;

- №0003532201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 31789,80 грн.;

- №0003542201. яким збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю в сумі 76307.94 грн.

Щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість:

Встановлено, що згідно договору №01/11042011 від 11.04.2011 року позивачем було надано приватному підприємцю ФОП ОСОБА_1 в оренду нежитлове приміщення площею 60 м. кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до умов укладеного договору вартість оренди 1 м.кв. становить від 100,55 грн. до 128,64 грн., в залежності від курсу долара.

В ході проведення перевірки використано інформацію щодо укладеного договору оренди нежитлового приміщення позивача із ТзОВ «Глоріо Джинс Кофіс Львів» від 01.07.2010 року №04/01072010, від 30.10.2012 року №02/30102012 та договору, укладеного між позивачем та ПП «Глоріо» від 01.11.2013 року №02/01112013, згідно з якими вартість оренди 1 м.кв. нежитлового приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, становить від 110,67 грн до 212,65 грн., в залежності від курсу евро.

Відповідно до підпункту 1.20.1. пункту 1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.2. пункту 1.20. ст.1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з підпунктом 1.20.8. пункту 1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайних цін у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий органу у порядку, встановленому законом.

Відповідно до підпунктом 14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Пунктом 39.2 ст.39 Податкового кодексу України встановлено, що визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни:

а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

б) ціни перепродажу;

в) «витрати плюс»;

г) розподілення прибутку;

ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Згідно з приписів п.п.1.20.5, п.п.1.20.6 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідно до яких, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

Із зазначених вище положень слідує, що звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

В акті перевірки не здійснено посилання відповідачем на конкретні документи, не наведено конкретного переліку таких документів, не зазначено договори та інші докази, на підставі яких зроблено висновок про наявність порушення позивачем податкового законодавства, відсутні будь-які обгрунтування того, що розмір орендної плати не відповідає рівню звичайних цін.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта з посиланням на отриману інформацію щодо укладених договорів оренди нежитлового приміщення позивача із ТзОВ «Глоріо Джинс Кофіс Львів» від 01.07.2010 року №04/01072010, від 30.10.2012 року №02/30102012 та договору, укладеного між позивачем та ПП «Глоріо» від 01.11.2013 року №02/01112013, згідно з якими вартість оренди 1 м.кв. нежитлового приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, становить від 110,67 грн до 212,65 грн., так як аналіз вказаних договорів свідчить про те, що вони відрізняються між собою площею орендованих приміщень, що впливає на умови утримання, призначення орендованих приміщень тощо, а відтак їх порівняння не може бути правильним методом визначення звичайної ціни.

На думку суду апеляційної інстанції, відповідачем не надано до суду доказів того, що ціна орендованих позивачем нежитлових приміщень, визначена сторонами договорів, не є звичайною ціною відповідно до вимог чинного законодавства, а тому висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 1.20.1. пункту 1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є помилковим.

Відповідно до пп.«б» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 Кодексу.

Тобто, операції з постачання товарів/послуг за ціною, яка нижче звичайних цін оподатковуються ПДВ за основною ставкою. При цьому, база оподаткування таких товарів визначається, виходячи із звичайних цін.

Однак, як зазначалося вище, ДПІ не надано доказів того, що ціна орендованих нежитлових приміщень, визначена сторонами договорів, не є звичайною ціною відповідно до вимог чинного законодавства,

Щодо заниження позивачем орендної плати за землю:

Розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, однак орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України,

Встановлено, що 18.07.2008 року між Львівською міською радою та ТзОВ «Готельний комплекс «Жорж» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1810 гектарів за адресою: АДРЕСА_1, терміном дії на 10 років. Відповідно до п.9 договору, орендна плата вноситься орендарем відповідно до 11-ої економіко-планувальпої зони і складає 59 080,57 грн. в рік, що становить 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки. За період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року орендна плата за землю нараховувалась згідно нормативно грошової оцінки одиниці площі земельної ділянки - 1327,37 грн.

Згідно довідки, виданої управлінням Держкомземагенства у Львівськеій області від 09.09.2014 року №8-13-0.4-8083/2-14 нормативно грошова оцінка одиниці площі земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 становить 4158,78 грн.

Розмір пільг по оплаті за землю регулювався ухвалами Львівської міської ради №369 від 31.03.2011 р., №1224 від 16.02.2012 року, №1372 від 22.03.2012 року, №2029 від 27.12.2012 року.

Проведеною певіркою відображеного показника за період з 01.07.11 року по 31.12.13 року в сумі 180 191,01 грн. на підставі таких документів: головної книги, оборотно-сальдових відомостей по рах.311 «Рахунки в банку», по рах.64 «Розрахунки за податками та платежами», аналіз рах.311,64, податкової звітності встановлено заниження задекларованих ТзОВ «Готельний комплекс «ЖОРЖ» показників податкового розрахунку «Нараховано орендної плати за землю» за період, що підлягав перевірці, на загальну суму 62567,37 грн., в т.ч. за 2 півріччя 2011 року в сумі 9126,16 грн., за 2012 рік - 35188,92 грн. та за 2013 рік - 18252,29 грн.

Згідно із п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік. та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірваний до 1-го числа місяця, що настає за місяцем. у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, шо встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом. При цьому, п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України передбачає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Таким чином, з 01.01.2011року мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати на поточний рік з урахуванням обмежень, визначених пп.288.5.1 та 288.5.2 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.01.2015 року у справі №818/822/14 за позовом ПАТ «Сумбуд» до ДПІ у м.Сумах про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно постанови Верховного Суду України від 02.12.2004 року у справі за позовом ТзОВ «Сумська фірма «Усе для дому» до ДПІ у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Тобто, розмір орендної плати за земельні ділянки державної чи комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, не може бути меншим, ніж встановлений п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України.

У зв'язку з наведеним позовні вимоги в зазначеній частині до задоволення не підлягають.

З врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права, в зв'язку з чим його слід скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково.

Згідно ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, ч.4 ст.202, ст.ст.205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовльнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі №813/6875/14 в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.09.2014 року № 0003542201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю в сумі 76307.94 грн., в т.ч. за основним платежем - 61 046,35 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 15 261,59 грн. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в зазначеній частині відмовити.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.11.2015 року.