Рішення

від 05.11.2015 по справі 491/1502/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/6210/15

Головуючий у першій інстанції Дорош В. В.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Комакові В.І.,

за участю: позивачки ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 28 травня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6, Каханівська сільська рада Ананьївського району Одеської області, про визнання права власності на 5/6 частин земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6, Каханівська сільська рада Ананьївського району Одеської області, Ананьївська районна державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и л а:

19 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_7, після його смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки, площею 3,72 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_3 від 10 жовтня 2006 року. Спадщину прийняла його дружина, її матір, ОСОБА_8, та одержала свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року (спадкова справа №164/2011). ІНФОРМАЦІЯ_1 її матір ОСОБА_8 померла, після її смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки, площею 3,72 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована території на Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала їй на підставі свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року (спадкова справа №164/2011), житлового будинку АДРЕСА_1, земельної ділянки, площею 4,12 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована території на Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_4, та належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_5 від 10 жовтня 2006 року. За життя, 01 серпня 2011 року, матір ОСОБА_8 зробила заповідальне розпорядження, посвідчене секретарем Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеську області Мовчан О.Д. та зареєстроване в реєстрі за №316, яким на випадок смерті заповідала усе її майна, де б воно не було і із чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мене буде належати і на що вона матиме право, в тому числі належний їй житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1. Після її смерті вона у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та було заведено спадкову справу №390/2012. Крім того, з заявою про прийняття спадщини звернулись її рідні брати, відповідач ОСОБА_4, та третя особа ОСОБА_6. У зв'язку з тим, що у випадку відсутності заповіту кожний спадкодавець має право на 1/3 частину спадщини. Відповідач ОСОБА_4 є пенсіонером й має право на обов'язкову частку в спадщині, тобто половину від третьої частини. Листом держаного нотаріуса №2133/01-16 від 04 листопада 2011 року їй було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 3,72 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована території Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_3 від 10 жовтня 2006 року, яку прийняла ОСОБА_8, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та за життя не зареєструвала у встановленому порядку свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року. Крім того, при отриманні Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04 листопада 2014 року встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом спадщини з кадастровим номером НОМЕР_2, має площу 3, 7190 га, а не 3,72 га як зазначено в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку та в свідоцтві про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року. Ціна земельної ділянки складає 48831,66 грн., з яких 5/6 частин складає 40693,05 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 1216, 1217, 1223, 1268, 1270, 1241, 328, 392 ЦК України, позивачка ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/6 частин на земельну ділянку, площею 3,72 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_3 від 10 жовтня 2006 року, та яку прийняла ОСОБА_8, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року (а.с. 3-5).

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 проти позову заперечували і 17 березня 2015 року представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, звернувся до суду з вказаним зустрічним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що у лютому 2015 року, отримавши первісний позов, ОСОБА_4 дізнався, що 01 серпня 2011 року матір ОСОБА_8 склала заповіт, за яким розпорядилась своїм майном на користь дочки ОСОБА_3 Він вважає, що заповіт є недійсним за формою та змістом його вчинення, оскільки в порушення п. 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських селищних міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №22/5 від 25 серпня 1994 року, яка діяла на час складання заповіту, заповіт складений поза приміщенням Коханівської сільської ради й в посвідченому написі на документі і в реєстрі нотаріальних дій не зазначено місце вчинення нотаріальної дії та причини цього. Крім того, визиває сумнів факт складання заповіту на користь дочки ОСОБА_3 яка не приймала участі в догляді за нею. Натомість повний догляд та підтримку надав її молодший син, третя особа ОСОБА_4

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 1247, 1257 ЦК України, представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 просив суд визнати заповіт, укладений 01 серпня 2011 року від імені ОСОБА_10 на імя ОСОБА_3, та посвідчений секретарем Каханівської сільської ради Мовчан О.Д., за №161, недійсним. (а.с. 125-126).

16 квітня 2015 року позивачка за первісним позовом ОСОБА_3 надала суду заперечення проти зустрічного позову, у яких зазначила, що заповіт складаний матір'ю та посвідчений секретарем сільської ради і зареєстрований в реєстрі відповідає вимогам чинного законодавства й не може бути визнаний недійсним. Відомості про те, що вона не приймала участі в догляді за матір'ю є неправдивими, оскільки до дня смерті матір тимчасово проживала з нею за адресою: АДРЕСА_2, й за цією адресою їй надавалась лікарська допомога, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого від 06 квітня 2015 року, виданої Роздільнянською ЦРЛ, та померла за цією адресою, про що свідчить довідка про смерть від 26 вересня 2012 року №222 (а.с. 135-137).

Третя особа, ОСОБА_6, в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, зустрічний позов - визнав.

Представник третьої особи, Каханівської сільської ради, секретар сільради Радиш О.Д., первісний позов визнала та надала пояснення про те, що заповіт складаний та посвідчений секретарем сільської ради Мовчан О.Д. і зареєстрований в реєстрі за № 161 у відповідності до вимог чинного законодавства й не може бути визнаний недійсним (а.с. 145, 146).

Представник третьої особи, Ананьївської державної нотаріальної контори, в судове засідання не з'явився, просив розглянути справу за його відсутністю.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Суд визнав заповіт ОСОБА_8 на користь (на ім'я) ОСОБА_3 за реєстрованим номером 161, посвідчений секретарем Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області Мовчан О.Д. , недійсним (а.с. 153-154).

В апеляційній скарзі позивачка за первісним позовом ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права, а саме, судом не перевірено наявність того, що волевиявлення матері ОСОБА_8 на складання заповіту на її ім'я було вільним й відповідало її внутрішньої волі, що свідчить про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту (а.с. 156-159).

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову про визнання заповіту нікчемним, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права, а саме, суд не звернув увагу на те, що представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні усно збільшив вимоги та просив визнати заповіт нікчемним і недійсним, оскільки представник Коханівської сільської ради не надав суду доказів того, що секретар сільської ради Мовчан О.Д. мала повноваження на посвідчення заповітів, тому заповіт підлягає визнанню нікчемним (а.с. 169-170).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг позивачки за первісним позовом ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4, пояснення на апеляцію позивачки ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки за первісним позовом ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга третьої особи ОСОБА_4 задоволенню не підлягає за таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову й задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт, за яким 01 серпня 2011 року ОСОБА_8 розпорядилась своїм майном на користь дочки ОСОБА_3, складений поза приміщення Коханівської сільської ради й в посвідченому написі на документі і в реєстрі нотаріальних дій не зазначено місце вчинення нотаріальної дії та причини цього, що є підставою для визнання заповіту недійсним.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України). Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Розпорядження, яке міститься в заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (ст.1234 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст.1235 ЦК України).

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ч.ч.2,4 ст.1236 ЦК України).

У статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи щодо прийняття спадщини та вчинення оспорюваного заповіту, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

З матеріалів справи вбачається та встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін у справі ОСОБА_7 (а.с. 92), після його смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки, площею 3,72 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована території Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_3 від 10 жовтня 2006 року (а.с. 117-118).

Спадщину прийняла його дружина, матір сторін у справі - ОСОБА_8, яка одержала свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №1298 (спадкова справа №164/2011) а.с. 48-82.

ІНФОРМАЦІЯ_1 матір сторін у справі ОСОБА_8 померла (а.с. 91), після її смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки, площею 3,72 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року (спадкова справа №164/2011).

Після її смерті діти померлої - сторони у справі, та третя особа ОСОБА_6, у встановлений законом строк звернулись до Ананьївської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та було заведено спадкову справу №390/2012 (а.с. 24-119).

За життя, 01 серпня 2011 року, матір ОСОБА_8 зробила заповідальне розпорядження, посвідчене секретарем Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеську області Мовчан О.Д. та зареєстроване в реєстрі за №161, яким на випадок смерті заповідала «усе її майна, де б воно не було і із чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мене буде належати і на що вона матиме право, в тому числі належний їй житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1», до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис за №51529536 (а.с. 112-113).

Заповіт складено в селі Коханівка Ананьївського району Одеської області 01 серпня 2011 року о 10 годині, і підписаний в двох екземплярах, що мають однакову юридичну силу, один з яких залишився на зберіганні в справах Коханівської сільської ради, а другий видано заповідачу. В заповіті зазначено, що заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_8 і власноручно підписаний нею в присутності секретаря сільської ради Мовчан О.Д. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. (а.с. 112-113).

Згідно із ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно із ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно з п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів (втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 14 листопада 2011 року № 1298/20036) нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради покладено вчинення цих дій.

Аналізуючи зазначені норми права, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, колегія суддів приймає їх до уваги й вважає, що в судовому засіданні позивачем ОСОБА_12 не доведено належними та допустимими доказами те, що заповіт був складений поза межами виконкому Коханівської сільської ради .

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином наявність волевиявлення матері сторін у справі ОСОБА_8, яка заповідала усе своє майно дочки ОСОБА_3

Встановлено, що оспорюваний заповіт вчинений секретарем Коханівської сільської ради Мовчан Ольгою Дмитрівною по формі і змісту відповідає вимогам ст. ст. 1247, 1251 ЦК України, волевиявлення ОСОБА_8 на розпорядження майном після її смерті на користь дочки ОСОБА_3 було вільним і відповідало її внутрішньої волі й відсутність у тексті заповіту напису, що він складався та посвідчувався поза приміщенням виконкому місцевої ради не відповідає дійсності й не є істотною умовою для визнання заповіту недійсним.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 45, 46 ЦПК України).

У абзаці 2 п. 11 постанови № 14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна право позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14, яка у відповідності до ч. 1 ст. 360-1 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що законних підстав для визнання заповіту недійсним в судовому засіданні не встановлено, тому права позивача ОСОБА_4 не порушені складанням вказаного заповіту, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України не підлягає судовому захисту.

Посилання третьої особи ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом першої інстанції не враховано, що представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні усно збільшив вимоги та просив визнати заповіт нікчемним і недійсним, представник Коханівської сільської ради не надав суду доказів того, що секретар сільської ради Мовчан О.Д. мала повноваження на посвідчення заповітів, тому заповіт підлягає визнанню нікчемним, не приймаються до уваги, оскільки вони є помилковими.

За правилами ч. 1 та 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень пунктів 1, 2, та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач ОСОБА_4 повинен був довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, те, що через порушення порядку вчинення заповіту він є недійсним, але не виконав цього обов'язку та не надав безспірних доказів у підтвердження цих обставин.

Третьою особою ОСОБА_4 не додано ніяких належних та допустимих доказів і до апеляційної скарги.

Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що оспорюваний заповіт, вчинений секретарем Коханівської сільської ради сільської ради Мовчан О.Д. по формі і змісту відповідає вимогам ст. ст. 1247, 1251 ЦК України.

Волевиявлення ОСОБА_13 на розпорядження майном після його смерті на користь дочки ОСОБА_3 було вільним і відповідало його внутрішньої волі, тому наявні у справі докази не доводять підстав для визнання заповіту недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 26 грудня 2011 року у справі №6-73цс11, яка у відповідності до ч. 1 ст. 360-1 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, а інших осіб, які беруть участь у справі.

Правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (ст. ст. 11, 27, 31 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Однак в матеріалах справи відсутня письмова заява позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 про те, що заповіт має бути визнаний нікчемним через те, що секретар Коханіської сільської ради немає повноважень на вчинення нотаріальних дій (а.с. 13-14).

В судовому засідання суд апеляційної інстанції дослідив докази, надані позивачкою ОСОБА_3, які з достовірністю підтверджують наявність у секретаря сільради Мовчан О.Д. повноважень на вчинення нотаріальних дій.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову про визнання заповіту нікчемним немає.

У частині 1 статті 1241 ЦК України зазначено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

У зв'язку з тим, що у випадку відсутності заповіту кожний спадкодавець має право на 1/3 частину спадщини. Відповідач ОСОБА_4 є пенсіонером й має право на обов'язкову частку в спадщині, тобто половину від третьої частини, що дорівнює 1/6 частин. Його право на обов'язкову частку спадщини спадкоємцем ОСОБА_3 не порушено.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України особа може набувати право власності на всіх підставах, не заборонених законом.

У відповідності до ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про знання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі рати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Набуття (надання) повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою не є підставою для того, щоб вважати її повнолітньою. У зв'язку із цим вона має вважатися такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК.

Подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу.

Листом держаного нотаріуса Ананьївської районної державної нотаріальної контори №2133/01-16 від 04 листопада 2011 року позивачці ОСОБА_3 було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 3,72 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована території Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_3 від 10 жовтня 2006 року, яку прийняла ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та за життя не зареєструвала в органах Держземагенства в Ананьївському районі Одеської області у свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року (а.с.107).

При отриманні Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04 листопада 2014 року встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом спадщини з кадастровим номером НОМЕР_2, має площу 3,7190 га, а не 3,72 га як зазначено в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку та в свідоцтві про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року (а.с. 104-106).

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачкою ОСОБА_14. доведено в судовому засіданні те, що вона прийняла спадщину й має право на спадкове майно, оформити спадщину в нотаріальної конторі немає можливості, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України позивачка має право на захист судом невизнаного права шляхом визнання права власності на спадкове майно у вигляді 5/6 частин на земельної ділянки, площею 3,7190 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, що належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України, норм матеріального права, а саме, ст. 1247, 1251, 1257 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підстави для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 28 травня 2015 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6, Каханівська сільська рада Ананьївського району Одеської області, про визнання права власності на 5/6 частин земельної ділянки і порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_1, право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/6 частин на земельної ділянки, площею 3,7190 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована території Коханівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та належала ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_3 від 10 жовтня 2006 року, та яку прийняла ОСОБА_8, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 червня 2011 року.

У задоволенні зустрічного позову представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6, Каханівська сільська рада Ананьївського району Одеської області, Ананьївська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік