Постанова

від 04.11.2015 по справі 915/808/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2015 р.Справа № 915/808/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Ліпчанської Н.В., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю №18/01 від 18.01.2013р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Миколаївський гипсокартонний завод"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 08.06.2015 року

по справі № 915/808/15

за позовом: Приватного підприємства "СІТЕН"

до відповідача: Приватного підприємства "Миколаївський гипсокартонний завод"

про стягнення 20386,06 грн.

В С Т А Н О В И В:

ПП "СІТЕН" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ПП "Миколаївський гипсокартонний завод" про стягнення 20386,06 грн., з яких: 11390 грн. основного боргу, 666,55 грн. 3% річних, 8329,51 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08 червня 2015 року у справі №915/808/15 (суддя Семенчук Н.О.) позовні вимоги ПП "СІТЕН" задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 11390 грн. основного боргу, 665,61 грн. 3% річних, 8171,14 грн. втрат від інфляції.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву підтвердив що на підставі договору № 172013 отримав частину товару в обсязі 50 тонн на загальну суму 33500,00 грн. від позивача двома партіями 20 тонн 15.05.2013 та 30 тонн 16.05.2013 та 26.04.2013 на підставі рахунку № 86 від 25.04.2013 здійснив передоплату в сумі 22110,00 грн. за товар. Решту товару відповідач не оплатив. При цьому, місцевим господарським судом не прийнято розрахунки річних та інфляційних позивача як такі, що мають помилки та надано власні розрахунки.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ПП "Миколаївський гипсокартонний завод") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПП "СІТЕН" у повному обсязі, з посиланням при цьому на не повне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне поштове повідомлення від 06.10.2015р.

Представник позивача (ПП "СІТЕН") у судовому засіданні надав пояснення, відповідно до яких позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу ПП "Миколаївський гипсокартонний завод" без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ПП "Миколаївський гипсокартонний завод" за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, ПП В«СІТЕНВ» (постачальник, позивач) у зв'язку з досягненням у квітні 2013 року домовленостей з ПП "Миколаївський гипсокартонний завод" (покупець, відповідач) про здійснення взаємовідносин щодо постачання гіпсу будівельного марки Г-5 направило на адресу ПП "Миколаївський гипсокартонний завод" 2 примірники Договору № 172013 від 24.04.2013 для підписання.

За п.1.1 договору № 172013 від 24.04.2013 постачальник передає у власність, а покупець приймає і оплачує продукцію, що іменується надалі товар. Асортимент товару, об'єм постачання, ціни на товар вказується в специфікаціях. Термін постачання узгоджуються сторонами на кожну партію товару окремо.

У відповідності до п. 1.3 договору, загальна кількість товару, переданого за даною угодою визначається загальною кількістю товару, поставленого постачальником покупцеві згідно накладних.

Згідно з п. 2.1 договору, загальна вартість товару за даною угодою визначається підсумовуванню вартістю товару, вказаних в накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що кожне постачання товару здійснюється на підставі окремої заявки покупця, яка включає: асортимент і кількість товару, що замовляється, залізничні реквізити вантажоодержувача: станція призначення, вантажоодержувач, код вантажоодержувача, адреса вантажоодержувача з обов'язковою вказівкою індексу одержувача.

Відповідно до п. 4.1 договору, оплата товару того, що поставляється за даною угодою, виробляється на умовах: - 50% передоплати та 50% протягом п'ятнадцяти календарних днів, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, на підставі виставлених рахунків. Оплата вказаних рахунків виробляється в перебігу 3-х банківських днів з моменту їх виставлення.

Товар відвантажується покупцем в кількості і асортименті, згідно з поданою заявкою (п. 5.1 Договору).

24.04.2013 відповідач засобами електронного зв'язку направив на електронну адресу позивача заявку № 23 від 24.04.2013 в якій просив ПП В«СІТЕНВ» у відповідності до Договору № 172013 від 24.04.2013 організувати поставку гіпсу будівного марки Г-5 в біг-бегах в обсязі 60-66 тонн для відвантаження автомобільним транспортом та просив виставити рахунок на авансову сплату.

25.04.2013 ПП В«СітенВ» засобами електронного зв'язку на електронну адресу ПП В«Миколаївський гипсокартонний заводВ» було направлено рахунок № 00000086 від 25.04.2013 на проведення попередньої оплати на умовах авансового платежу вартості гіпсу будівельного марки Г-5 на загальну суму 44482 грн. з урахуванням ПДВ.

26.04.2013 відповідно до платіжного доручення № 228 ПП В«Миколаївський гипсокартонний заводВ» було здійснено перерахунок грошових коштів у сумі 22110,00 грн. в якості передоплати згідно рахунку №00000086 від 25.04.2013 та Договору № 172013 від 24.04.2013, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

Позивач на підтвердження здійснення поставки гіпсокартону відповідачу на загальну суму 33500 грн. надав видаткову накладну № 140501 від 14.05.2013 (а.с.18), видаткову накладну № 150501 від 15.05.2013 (а.с.19), довіреність на отримання товару № 6 від 26.04.2013 (а.с.22), податкову накладну (а.с.20,21).

При цьому надані позивачем видаткові накладні № 140501 від 14.05.2013, № 150501 від 15.05.2013 в графі В«отримавВ» не містять підпису ОСОБА_2 (повноваженої особи відповідача відповідно до довіреності № 6 від 26.04.2013).

Відповідач у наданому до господарського суду першої інстанції відзиву на позовну заяву підтвердив що на підставі договору № 172013 отримав частину товару в обсязі 50 тонн на загальну суму 33500 грн. від позивача двома партіями 20 тонн 15.05.2013 та 30 тонн 16.05.2013 та 26.04.2013 на підставі рахунку № 86 від 25.04.2013 здійснив передоплату в сумі 22110,00 грн. за товар.

Відповідач також підтвердив факт отримання товару згідно видаткової накладної № 140501 від 14.05.2013 (а.с.18) та видаткової накладної № 150501 від 15.05.2013 та вказав, що видаткові накладні не були підписані, оскільки товар не відповідав вимогам виробництва гіпсокартону про що було заявлено претензію по якості товару.

З метою отримання грошових коштів за поставлений по Договору товар, позивач направив на адресу відповідача претензію № 1004/15 від 10.04.2015 з вимогою погасити заборгованість. Вказану претензію відповідач отримав 17.04.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 49000 25245437 (зв.б. а.с. 24).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Вищенаведене стало підставою для звернення ПП В«СітенВ» до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Волевиявлення сторін щодо здійснення часткової оплати товару, постачання та отримання товару свідчать про укладення між сторонами відповідного правочину.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт передання позивачем та прийняття відповідачем товару за спірним договором не спростовується сторонами і підтверджується відповідними матеріалами справи, в тому числі поясненнями сторін.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується сторонами, відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару на суму 22110 грн.

Апеляційний господарський суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, на підтвердження погашення відповідної заборгованості у сумі 11390 грн., або її відсутності.

При цьому, апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника стосовно постачання позивачем товару неналежної якості, оскільки жодних доказів в обґрунтування вказаних доводів відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги матеріали, обставини справи та норми чинного законодавства, враховуючи часткову оплату відповідачем заборгованості, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11390 грн. основного боргу є доведеними, обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача втрат від інфляції та відсотків річних, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що вказаний розрахунок складено з помилками та приймає розрахунок місцевого господарського суду як вірний.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок складено відповідно до норм чинного законодавства. При цьому, місцевий господарський суд при наданні власного розрахунку вийшов за межі позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПП "СІТЕН" в частині стягнення з відповідача 8329,51 грн. втрат від інфляції. та 665,61 грн. 3% річних.

Решта доказів, наданих сторонами, не стосуються предмету позову та не спростовують вищенаведених висновків апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід частково скасувати, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Миколаївський гипсокартонний завод" - частково задовольнити.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Миколаївський гипсокартонний завод" задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Миколаївської області від 08 червня 2015 року у справі №915/808/15 скасувати частково, виклавши резолютивну частину вказаного рішення наступним чином:

„Позовні вимоги Приватного підприємства "СІТЕН" задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Миколаївський гипсокартонний завод" на користь Приватного підприємства "СІТЕН" 11390 грн. основного боргу, 665,61 грн. 3% річних, 8329,51 грн. втрат від інфляції та 1827 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.В»

3.Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5