Постанова

від 05.11.2015 по справі 913/28/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року Справа № 913/28/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідача), суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О., розглянувши матеріали касаційної скаргиСєвєродонецької міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.15 у справі№913/28/15 господарського суду Луганської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Оріяна" доСєвєродонецької міської ради провизнання недійсною угоди до договору оренди землі

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 04.11.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Швець В.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Забашта О.О. - за дов. від 07.07.15;

від відповідача: не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія "Оріяна" у квітні 2015 року заявлений позов до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди від 07.02.12 до договору оренди землі від 29.08.06 №040641900352. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що оскаржувана додаткова угода була укладена на виконання рішення від 29.03.11 №431, прийнятого двадцятою (черговою) сесією шостого скликання Сєвєродонецької міської ради, яке було визнано протиправним та скасовано постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 у справі №2а/1227/380/2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.14 у справі №К/9991/65360/12. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі" та статті 23 Закону України "Про оцінку земель".

Рішенням господарського суду Луганської області від 26.05.15, ухваленим суддею Смола С.В., позов задоволено. Місцевий господарський суд мотивуючи рішення виходив з того, що оскільки рішення Сєвєродонецької міської ради від 29.03.11 №431 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно не може породжувати правових наслідків, у тому числі у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати. Крім того, суд установив, що Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія "Оріяна" було заявлено позов до місцевого господарського суду в межах встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, оскільки днем початку перебігу вказаного строку є 01.04.14, тобто дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 про скасування рішення Сєвєродонецької міської ради від 29.03.11 №431, на виконання якого укладено спірну додаткову угоду. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215, 236, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, статті 21 Закону України "Про оренду землі" та статей 18, 20 Закону України "Про оцінку земель", статей 26, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Сгара Е.В., Будко Н.В., Агапов О.Л., постановою від 13.07.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Сєвєродонецька міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, вважає, що в порушення приписів статті 236 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 207 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, про те що рішення ради не породжує правових наслідків з моменту його прийняття, а спірна додаткова угода є недійсною з моменту укладення. Скаржник вважає, що зобов'язання за оскаржуваною додатковою угодою має припинятися на майбутнє. Крім того, скаржник зазначає, що апеляційним судом не враховано приписів частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України відповідно до яких, суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству. Відповідач також звертає увагу суду на ту обставину, що в порушення приписів статті 215 Цивільного кодексу України, суди не дали правової оцінки тому факту, чи були порушені сторонами в момент вчинення спірного правочину вимоги закону.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Оріяна" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство просить рішення та постанову у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 29.08.06 між Сєвєродонецькою міською радою, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія "Оріяна", як орендарем, на виконання рішення Сєвєродонецької міської ради від 23.03.06 №2901 було укладено договір оренди землі, державна реєстрація від 06.09.06 за №040641900352, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі промисловості (під 76/100 часток будівель та споруд), яка знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, вулиця Єгорова, будинок 11, квартира 32. У пункті 2 договору сторони визначили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,7441 га, у тому числі: капітальна одноповерхова - 0,1025 га, капітальна трьох і більше поверхова - 0,2048 га, тимчасова - 0,0259 га, під спорудами - 0,0186 га, під проїздами та майданчиками - 0,2794 га, під зеленими насадженнями - 0,1129 га. Пунктом 5 договору сторони погодили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 905 941, 75 грн. Згідно з пунктом 8 договору він укладений на 25 років строком до 28.08.31 включно, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Відповідно до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: 9965, 36 грн на рік. Пунктом 12 договору сторонами погоджено, що розмір орендної плати переглядається у разі: зміни розмірів земельного податку, зміни індексації грошової оцінки земельної ділянки; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавством. Також судами установлено, що 17.04.08 між сторонами була укладена додаткова угода №1, якою сторони внесли зміни в пункти 5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, пункт 5 змінили на "Нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить: 1 072 917, 79 грн". 19.05.09 між сторонами була укладена додаткова угода №2, якою сторони внесли зміни в пункти 5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, пункт 5 змінили на "Нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить: 1 235 950, 10 грн.". Установлено судами і те, що 07.02.12 між сторонами була укладена оскаржувана додаткова угода, державна реєстрація від 14.03.12 за №441290004000734. Так суди установили, що спірна додаткова угода укладена на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради від 29.03.11 №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" та керуючись рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" від 28.04.11 за №516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 25.05.11. Згідно з пунктом 1 вказаної додаткової угоди пункт 5 розділу "Об'єкт оренди" викладено в редакції: "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий №4412900000:05:026:0044 становить: 1 952 592, 81 грн". Пункти 9, 11 договору оренди землі змінено на: "Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі з 01.07.11 до 31.12 11 - 68340, 75 грн на рік, що складає 3,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.12 до 31.12.12 - 87866, 68 грн на рік, що складає 4,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.13 до 31.12.13 - 97629, 64 грн на рік, що складає 5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.14 до 31.12.14 - 107392, 60 грн на рік, що складає 5,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.15 - 117155, 57 грн на рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.11 до 31.12.11 - 5695, 06 грн, з 01.01.12 до 31.12.12 - 7322, 22 грн, з 01.01.13 до 31.12.13 - 8135, 80 грн, з 01.01.14 до 31.12.14 - 8949, 38 грн, з 01.01.15 - 9762, 96 грн упродовж 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Відповідно до пункту 3 дана додаткова угода була зареєстрована 14.03.12 за №441290004000734. Поряд з цим, господарськими судами також установлено, що постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 у справі №2а/1227/380/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо комерційна фірма "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, задоволено позовні вимоги та визнано протиправним та скасовано рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.11 №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка". Установлено апеляційним судом і те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.14 у справі №К/9991/65360/12 задоволена касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо комерційна фірма "ЛІА" ЛТД, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.12 у справі №2а/1227/3807/2012 та залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12. Судами при розгляді справи установлено і це підтверджується матеріалами справи, що предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Оріяна" про визнання додаткової угоди від 07.02.12 до договору оренди землі від 29.08.06 №040641900352 недійсною. Підставою позову Товариством визначено скасування у судовому порядку рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.11 № 431, на виконання якого була укладена спірна додаткова угода. З матеріалів справи убачається, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд, який підтримала апеляційна інстанція, виходив з того, що оскільки рішення Сєвєродонецької міської ради від 29.03.11 №431 було скасовано в порядку адміністративного судочинства, як протиправне, відтак з моменту прийняття воно не може породжувати правових наслідків, у тому числі у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати. Втім, такі висновки господарських судів обох інстанцій визнаються передчасними. Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.09 №7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання . У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі укладення додаткових угод до договорів оренди землі . Як установлено судами при розгляді справи, на виконання рішення сесії міської ради від 29.03.11 №431 сторони уклали спірну додаткову угоду до договору оренди землі. Отже, рішення ради було повністю реалізовано внаслідок чого вичерпало свою дію . Поряд з цим, згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Серед способів захисту прав на землю приписи статті 152 Земельного кодексу України визначають і такий, як визнання угоди недійсною. Таким чином, при розгляді питання про недійсність господарських договорів про оренду землі необхідно керуватись нормами Господарського кодексу України, які стосуються особливостей правового регулювання господарських договорів, відповідними нормами Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України. Так за змістом статті 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Крім того, згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). За змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2). Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення. Разом із тим частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Згідно з пунктом 2.9 названої постанови пленуму Вищого господарського суду України на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. При цьому відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству. У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством. Тобто судам необхідно оцінити самі умови спірного договору . Отже, до предмету доказування входить відповідність додаткової угоди від 07.02.12 вимогам законодавства на момент її вчинення . Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини 1 статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі". Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.10 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до частини другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі. Згідно частини 2 статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. У відповідності до положень статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Як встановлено приписами частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Наведені приписи не були ураховані судами обох інстанцій. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. При новому розгляді справи суду необхідно установити усі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.15 у справі № 913/28/15 та рішення Господарського суду Луганської області від 26.05.15 скасувати.

Матеріали справи скерувати до Господарського суду Луганської області для нового розгляду.

Касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець