Постанова

від 02.11.2015 по справі 911/1986/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2015 р. Справа№ 911/1986/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Пономарьов М.М. - представник, дов. б/н від 28.01.2013;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, дов. б/н від 04.09.2015;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015

у справі № 911/1986/15 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Пономарьов"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

про стягнення 41 410,70 грн.

На підставі ст.ст. 69, 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 та від 19.10.2015 розгляд апеляційної скарги у справі № 911/1986/15 відкладався на 19.09.2015 та 19.10.2015, відповідно, строк розгляду апеляційної скарги у справі № 911/1986/15 продовжено, а у судовому засіданні 19.10.2015 оголошено перерву до 02.11.2015.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.06.2015 у справі № 911/1986/15 позов задоволено повністю, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 26 200,00 грн. боргу, 4 838,80 грн. пені, 340,76 грн. 3% річних, 7 031,14 грн. інфляційних втрат, 1 827,00 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позивач довів суду та відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором з надання транспортно-експедиторських послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні № 01/11/14 від 01.11.2014 у вигляді боргу в сумі 26 200,00 грн.; враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати наданих послуг за договором, з нього на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати, 3% річних та пеня, позовні вимоги про стягнення яких відповідають нормам закону та умовам договору.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015 у справі № 911/1986/15 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом першої інстанції порушено ст.ст.525, 526 ЦК України, оскільки не було звернуто увагу на недотримання позивачем умов договору про надання послуг, адже позивачем не виконано умови п.3.5 договору, а відповідач йшов на зустріч позивачу та здійснював оплату без дотримання позивачем п.3.5 договору, однак, враховуючи важливість первинних документів при формуванні податкового зобов'язання, відповідач прийняв рішення про зупинення оплати наданих послуг до фактичного отримання усіх оригіналів документів від позивача, про що повідомив позивачу засобами телефонного та електронного зв'язку.

Скаржник стверджує, що сума заборгованості, зазначена у позовній заяві, не відповідає дійсності, оскільки відповідно до даних акту звірки розмір залишку неоплачених послуг складає 15 000,00 грн., крім того, на прохання позивача, частина послуг була оплачена на інший картковий рахунок, розмір перерахування складає 5 000,00 грн., здійснення даної оплати підтверджується платіжною квитанцією, крім того, судом досліджено лише витяг з рахунку позивача за конкретні дати, які у повному обсязі не відображають здійснення розрахунків між сторонами.

Як зазначає скаржник, судом першої інстанції не були досліджені матеріали справи на предмет їх достовірності, а у відповідача є сумнів щодо достовірності наданих позивачем документів, а саме: основного договору, заявок та актів наданих послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що між сторонами відносно кожного перевезення були підписані акти виконаних робіт (наданих послуг), якими відповідач засвідчив, що не має претензій до позивача, послуги надані у повному обсязі; вказані акти складалися на підставі міжнародних товарно-транспортних накладних і без їх надання відповідачу останній не міг би підписати акти, оскільки лише накладні є підтвердженням здійснення перевезення; позивач наполягає на тому, що відповідачем були підписані акти приймання-передачі виконаних робіт, що складалися на підставі рахунків-фактур, які виставлялися позивачем, та товарно-транспортних накладних.

Статтею 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 у справі № 911/1986/15 зобов'язано позивача надати оригінали документів, зазначених у цій ухвалі, а відповідача - контррозрахунок.

16.10.2015 від позивача на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 у справі № 911/1986/15 через відділ документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення із зазначеними у вказаних поясненнях оригіналами документів.

Відповідно до протоколу судового засідання від 19.10.2015 у справі № 911/1986/15 представник відповідача у судовому засіданні ознайомився із вказаними поясненнями.

Відповідачем на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 у справі № 911/1986/15 контррозрахунку не надано.

12.10.2015 скаржником подано клопотання у справі № 911/1986/15 про залучення до матеріалів справи у порядку ст.22 ГПК України додаткових доказів згідно із переліком: копії документів: запиту до Начальника Ірпінської УПЗ-12, заяви Ірпінського міськвідділу міліції, платіжних доручень про сплату ПП "Пономарьов", документів про причетність ОСОБА_5 до ПП "Пономарьов", зразків правильно оформлених документів ФОП ОСОБА_6, листів до ПП "Пономарьов" про повернення коштів.

У письмовому поясненні від 30.10.2015 скаржник пояснив, що неможливість подання додаткових доказів зумовлена тим, що скаржнику було невідомо про розгляд справи судом першої інстанції.

Статтею 82 ГПК України встановлено, що рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом.

Отже, реалізація передбаченого статтею 22 ГПК України права сторін надавати докази здійснюється ними до прийняття рішення господарським судом.

Згідно із ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалами Господарського суду Київської області від 08.05.2015 у справі № 911/1986/15 розгляд справи призначено на 28.05.2015, а 28.05.2015 - розгляд справи відкладено на 11.06.2015, у зв'язку із нез'явленням у судове засідання відповідача.

У матеріалах справи є наявними поштові відправлення від 13.05.2015 та від 03.06.2015, якими надіслані відповідачу ухвали суду першої інстанції, та які були повернуті господарському суду без вручення, у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Одержання поштового відправлення залежить від волевиявлення одержувача кореспонденції.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" із змінами, роз'яснено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, скаржник не обґрунтував неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції.

Враховуючи, що скаржником не обґрунтовано неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, керуючись ст.101 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє скаржнику у прийнятті додаткових доказів, наданих 12.10.2015.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

01.11.2014 укладено договір № 01/11/14 про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні між позивачем, за договором перевізником, та відповідачем, за договором експедитором.

Відповідно до п.1.1 договору № 01/11/14, укладеного між позивачем, за договором перевізником, та відповідачем, за договором експедитором, предметом чинного договору є відносини сторін, що виникають при транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів при перевезенні автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні.

В п.1.2 договору № 01/11/14 передбачено, що конкретні умови по кожному перевезенню обговорюються у заявці (додаток № 1 до даного договору), що є невід'ємною частиною чинного договору; можливе отримання заявки по факсимільному зв'язку або електронною поштою (Е-mail); у випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов чинного договору, пріоритетними є умови, вказані в заявці.

Згідно із п.п.3.2, 3.3, 3.4, 3.5 договору № 01/11/14 ставки, що відповідають конкретному перевезенню (групою однотипних перевезень) узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) та фіксуються у відповідних заявках; ставки є договірними і визначаються виключно, виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку; порядок і термін оплати оговорюється в разовій заявці, що направляється перевізнику перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень); оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії CMR з печатками про отримання вантажу та оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, якщо інше не оговорено в підписаній заявці; ксерокопія CMR або ТТН завіряється підписом уповноваженої особи та оригінальною печаткою перевізника.

У матеріалах справи є наявними погоджені між сторонами заявки на доставку вантажу автомобільним транспортом від 01.12.2014 № 54 та від 08.12.2014 № 59, відповідно до яких, зокрема, про порядок розрахунків та форми оплати, передбачено умови про безготівковий розрахунок протягом 10 - 15 банківських днів за оригіналами документів.

Позивачем та відповідачем складені, підписані, затверджені та скріплені відбитками печаток акти надання послуг по договору № 01/11/14 від 01.11.2014, а саме: № ОУ-0000177 від 10.11.2014 на суму 14 700,00 грн., № ОУ-0000178 від 10.11.2014 на суму 14 700,00 грн., № 0000179 від 10.11.2014 на суму 14 700,00 грн., № 0000184 від 14.11.2014 на суму 15 200,00 грн., № ОУ-000198 від 08.12.2014 на суму 14 700,00 грн., № ОУ-0000204 від 18.12.2014 на суму 8 000,00 грн.

Здійснення автомобільних перевезень, зазначених у згаданих актах надання послуг, також підтверджується CMR, CMR №№ 154580, 154570, 154566, 154545, 154600, 154591.

Всього, згідно із вищезгаданими CMR, актами надання послуг, позивачем надано відповідачу згідно із договором № 01/11/14 послуг на загальну суму 82 000,00 грн., а відповідачем оплата послуг здійснювалась несвоєчасно та не у повному обсязі, що підтверджується витягами із особового рахунку позивача. Всього відповідачем оплачено надані послуги на загальну суму в розмірі 52 800,00 грн., внаслідок чого борг склав суму в розмірі 29 200,00 грн.

Позивачем надано для огляду оригінали вищезгаданих актів надання послуг, оригінали міжнародних товарно-транспортних накладених, витягів із особового рахунку.

У письмовому поясненні від 16.10.2015 позивачем пояснено, що специфіка взаємовідносин між перевізниками, експедиторами та замовниками під час організації транспортних перевезень полягає у тому, що в більшості випадків замовлення перевезення здійснюється в короткий проміжок часу до дати завантаження, що призводить до того, що сторони укладають договори про надання послуг шляхом направлення їх електронною поштою або факсом, в даному випадку спірний договір, як і заявки на доставку вантажу автомобільним транспортом, було направленого позивачу електронною поштою, на підтвердження чого позивачем надано, в якості прикладу, роздруківки файлів заявок, якими вони надійшли позивачу від відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору. а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.2.2.4 договору № 01/11/14 експедитор зобов'язаний своєчасно, в терміни, оговорені в кожному окремому випадку, здійснювати розрахунки з перевізником.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В ч.1 ст.230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.5.3 договору № 01/11/14 у випадку прострочення платежу замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Слід зазначити, що у договорі № 01/11/14 позивач зазначається, як перевізник та експедитор, а експедитор, як замовник, зокрема, у п.п.4.2, 4.3, 5.3, що не змінює того, що фактично позивачем надавались відповідачу послуги згідно із зазначеним договором та актами надання послуг, а відповідачем такі послуги одержані та частково оплачені.

Отже, умовами пункту 5.3 договору № 01/11/14 сторонами погоджено сплату пені відповідачем позивачу у разі прострочення платежу у зазначеному розмірі.

В ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши, погоджується із висновками суду першої інстанції про правильні розміри сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Доводи апеляційної скарги не є такими, що відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи, враховуючи викладене та наступні обставини справи.

Згідно із ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем у позовній заяві наведено ґрунтовні розрахунки основного боргу, пені, інфляційних нарахувань, 3% річних, а відповідачем контррозрахунок не було надано.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про наявність залишку боргу в розмірі 15 000,00 грн. відповідно до акту звірки та крім того, сплату 5 000,00 грн. на картковий рахунок.

Однак, із доданих до апеляційної скарги документів видно, що акт звірки взаємних розрахунків за станом на 30.09.2015 складений та підписаний одноособово відповідачем, отже, не має сили доказу навіть стану обліку між сторонами, а згідно із ксерокопією платіжного доручення № 67558057576 від 19.03.2015 одержувачем 5 000,00 грн. є ОСОБА_7. Докази погодження між відповідачем та позивачем про зарахування сплати зазначеної суми у рахунок виконання умов договору № 01/11/14, відсутні.

Із матеріалів справи не вбачається наявності підстав для звільнення відповідача від обов'язку здійснити оплату наданих позивачем послуг.

У вищевказаних актах надання послуг сторонами зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають. У заявках №№ 54, 59 вказано про оплату протягом 10-15 банківських днів по оригіналах документів. Сторонами не погоджено оформлення факту передання позивачем відповідачу оригіналів документів, разом із тим, як вже зазначалось, відповідачем підписані акти надання послуг без зауважень та здійснено часткову оплату наданих послуг, при цьому відповідачем не надсилались позивачу вимоги про надання оригіналів документів.

За викладених обставин, відповідачем не доведено того, що несвоєчасне та неповне здійснення оплати наданих послуг зумовлене неодержанням оригіналів документів.

Твердження скаржника про те, що договір, заявки, акти наданих послуг не були підписані відповідачем, є голослівними.

Також слід зазначити, що відомості у вищезазначених СМR відповідають даним заявок, у актах надання послуг є посилання на договір № 01/11/14, також відповідачем частково оплачені послуги, надані позивачем відповідно до договору № 01/11/14 та актів наданих послуг.

Згідно із ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами телефонограмами тощо.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Отже, направлення договору та заявок сторонами одна одній електронною поштою не позбавляє юридичної сили цих документів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами чинного законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015 у справі № 911/1986/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 без задоволення.

2. Справу № 911/1986/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено 11.11.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха