Постанова

від 14.07.2016 по справі 911/1986/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2016 р. Справа№ 911/1986/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін

від позивача: Пономарьов М.М. - представник за дов. б/н від 28.12.2015 року;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за дов. б/н від 06.11.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015 року

у справі № 911/1986/15 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Пономарьов"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

про стягнення 41 410,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Пономарьов" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємець ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення 29 200,00 грн основного боргу, 4 838,80 грн пені, 340,76 грн 3% річних, 7 031,14 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати наданих транспортно-експедиційних послуг за договором з надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні №01/11/14 від 01.11.2014 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.06.2015 р. позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємець ОСОБА_4 на користь приватного підприємства "Пономарьов" 26 200,00 грн боргу, 4 838,80 грн пені, 340,76 грн 3% річних, 7 031,14 грн інфляційних втрат, 1827,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015 року у справі №911/1986/15 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Так, скаржник стверджує, що сума заборгованості, зазначена у позовній заяві, не відповідає дійсності, оскільки відповідно до даних акту звірки розмір залишку неоплачених послуг складає 15 000,00 грн, крім того, на прохання позивача, частина послуг була оплачена на інший картковий рахунок, розмір перерахування складає 5 000,00 грн, здійснення даної оплати підтверджується платіжною квитанцією, крім того, судом досліджено лише витяг з рахунку позивача за конкретні дати, які у повному обсязі не відображають здійснення розрахунків між сторонами.

Як зазначає скаржник, судом першої інстанції не були досліджені матеріали справи на предмет їх достовірності, а у відповідача є сумнів щодо достовірності наданих позивачем документів, а саме: основного договору, заявок та актів наданих послуг.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 року рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015 року у справі № 911/1986/15 залишено без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 року у справі № 911/1986/15 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова була мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання скаржника про долучення до справи додаткових доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Шевченко Е.О., Алданова С.О., та ухвалою від 14.04.2016 року оголошено перерву на 19.05.2016 року.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2016 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Мартюк А.І., на лікарняному, призначено проведення повторного автоматичного розподілу, в результаті чого справу № 911/1986/16 передано для розгляду колегії суддів: головуючий суддя., Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 року прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2015 року у справі № 911/1986/15 до провадження.

Відповідно до протоколу про автоматичні зміни складу колегії суддів від 12.07.2016 року, у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці, визначено новий склад суду, головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року прийнято до провадження апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 у новому складі колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

У судовому засіданні 14.07.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 14.07.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2016 року по справі №911/1986/15 припинити в частині стягнення основного боргу на суму 11000,00 грн, в частині вимог про стягнення 5200,00 грн основного боргу відмовити.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2016 року підлягає зміні, а апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 - частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

01.11.2014 року між приватним підприємством "Пономарьов" (перевізник) та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_4 (експедитор) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні №01/11/14 ( далі - договір), згідно п. 1.1 якого, предметом чинного договору є відносини сторін, що виникають при транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів, наданих перевізнику експедитором для організації перевезень автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученнях.

Відповідно до п. 1.1 договору, предметом чинного договору є відносини сторін, що виникають при транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів при перевезенні автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні.

В п. 1.2 договору передбачено, що конкретні умови по кожному перевезенню обговорюються у заявці (додаток № 1 до даного договору), що є невід'ємною частиною чинного договору; можливе отримання заявки по факсимільному зв'язку або електронною поштою (Е-mail); у випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов чинного договору, пріоритетними є умови, вказані в заявці.

Згідно із п.п. 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 договору ставки, що відповідають конкретному перевезенню (групою однотипних перевезень) узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) та фіксуються у відповідних заявках; ставки є договірними і визначаються виключно, виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку; порядок і термін оплати оговорюється в разовій заявці, що направляється перевізнику перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень); оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії CMR з печатками про отримання вантажу та оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, якщо інше не оговорено в підписаній заявці; ксерокопія CMR або ТТН завіряється підписом уповноваженої особи та оригінальною печаткою перевізника.

У матеріалах справи є наявними погоджені між сторонами заявки на доставку вантажу автомобільним транспортом від 01.12.2014 року № 54 та від 08.12.2014 року № 59, відповідно до яких, зокрема, про порядок розрахунків та форми оплати, передбачено умови про безготівковий розрахунок протягом 10 - 15 банківських днів за оригіналами документів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та відповідачем складені, підписані, затверджені та скріплені відбитками печаток акти надання послуг по договору № 01/11/14 від 01.11.2014 року, а саме: № ОУ-0000177 від 10.11.2014 року на суму 14 700,00 грн, № ОУ-0000178 від 10.11.2014 року на суму 14 700,00 грн, № 0000179 від 10.11.2014 року на суму 14 700,00 грн, № 0000184 від 14.11.2014 року на суму 15 200,00 грн, № ОУ-000198 від 08.12.2014 року на суму 14700,00 грн, № ОУ-0000204 від 18.12.2014 року на суму 8 000,00 грн.

Здійснення автомобільних перевезень, зазначених у згаданих актах надання послуг, також підтверджується CMR, CMR №№ 154580, 154570, 154566, 154545, 154600, 154591.

Всього, згідно із вищезгаданими CMR, актами надання послуг, позивачем надано відповідачу згідно із договором № 01/11/14 послуг на загальну суму 82 000,00 грн.

Відповідачем в свою чергу оплата послуг здійснювалась несвоєчасно та не у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, зокрема витягами із особового рахунку позивача.

Позивачем було надано для огляду суду першої інстанції оригінали вищезгаданих актів надання послуг, оригінали міжнародних товарно-транспортних накладених, витягів із особового рахунку.

У письмовому поясненні від 16.10.2015 року позивачем пояснено, що специфіка взаємовідносин між перевізниками, експедиторами та замовниками під час організації транспортних перевезень полягає у тому, що в більшості випадків замовлення перевезення здійснюється в короткий проміжок часу до дати завантаження, що призводить до того, що сторони укладають договори про надання послуг шляхом направлення їх електронною поштою або факсом, в даному випадку спірний договір, як і заявки на доставку вантажу автомобільним транспортом, було направленого позивачу електронною поштою, на підтвердження чого позивачем надано, в якості прикладу, роздруківки файлів заявок, якими вони надійшли позивачу від відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору. а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 2.2.4 договору № 01/11/14 експедитор зобов'язаний своєчасно, в терміни, оговорені в кожному окремому випадку, здійснювати розрахунки з перевізником.

Як було встановлено судом при попередньому розгляді справи, відповідачем всього оплачено надані послуги на загальну суму в розмірі 52 800,00 грн, внаслідок чого борг склав суму в розмірі 26 200,00 грн.

Проте, Київський апеляційний господарський суд дослідивши додаткові матеріали справи, які були надані відповідачем до суду апеляційної інстанції та які не були прийняті судом до уваги на, що вказав Вищий господарський суд України скеровуючи матеріали справи на новий розгляд, відзначає наступне.

Так, з урахуванням здійснених за домовленістю сторін додаткових зарахувань проведених третіми (відмінними від відповідача) особами платежів, він становить 11 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 528 Цивільного кодексу України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Зі змісту укладеного між сторонами договору випливає обов'язок особистого виконання грошового зобов'язання з оплати перевезення, здійсненого позивачем.

Таким чином, позивач не міг самостійно без погодження з відповідачем зарахувати кошти, які надійшли від сторонньої особи (ФОП ОСОБА_7), а тим більше кошти, які надійшли взагалі не позивачу, а фізичній особі (Куприненко 1.1.), в рахунок оплати боргу, особливо за обставин, коли відповідач постійно змінює свою позицію (то стверджує, що взаємовідносин між сторонами не існує і що відповідні кошти перераховані помилково, то вказує, відносини були і він їх оплатив, але на більшу суму, ніж зарахував позивач, і т.д.).

Першочергово вказані кошти в період спірних правовідносин надійшли Куприненко 1.1, в якості гарантії майбутніх розрахунків з позивачем і за домовленістю сторін мали бути повернуті відповідачу після повного розрахунку.

Наразі, як вбачається з письмових пояснень позивача, останній зарахував їх в оплату спірних послуг, що просить суд відобразити в постанові, яка буде прийнята за результатами розгляду справи з метою уникнення подальших спорів з приводу даних коштів.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо припинення провадження в частині стягнення основного боргу на суму 11000,00 грн, які були зараховані в рахунок боргу за домовленістю сторін після порушення провадження у справі.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд приймає як належне твердження скаржника щодо неврахування при поданні позову платежу від 26.03.2015 на суму 5200, 00 грн, з огляду на наступне.

Як зазначав позивач в письмових поясненнях, неврахування цього платежу сталось в силу невірного зазначення відповідачем дати платіжного доручення (04.03.2015 року), згідно з яким він здійснював оплату. Так, оскільки відповідач вказав дату платіжного доручення, за якої у позивача ще не існувало поточного рахунку в банку - АТ «Райффайзен Банк Аваль», позивачу було некоректно відображено вказаний платіж у банківських виписках, внаслідок чого при зверненні з позовом до суду у даній справі вказаний платіж не згадувався.

На час виявлення вказаної оплати (подання відповідних доказів відповідачем в суд апеляційної інстанції), позивач вирішив відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України зарахувати її в рахунок додатково нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, оскільки наразі Вищий господарський суд України направив справу в суд апеляційної інстанції, де позивач не має можливості збільшити позовні вимоги, з метою уникнення додаткових спорів з цього приводу, позивач зарахував платіж від 26.03.2015 року в сумі 5200, 00 грн в оплату наданих послуг.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в сумі 5200,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.5.3 договору № 01/11/14 у випадку прострочення платежу замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Слід зазначити, що у договорі № 01/11/14 позивач зазначається, як перевізник та експедитор, а експедитор, як замовник, зокрема, у п.п. 4.2, 4.3, 5.3, що не змінює того, що фактично позивачем надавались відповідачу послуги згідно із зазначеним договором та актами надання послуг, а відповідачем такі послуги одержані та частково оплачені.

Отже, умовами пункту 5.3 договору № 01/11/14 сторонами погоджено сплату пені відповідачем позивачу у разі прострочення платежу у зазначеному розмірі.

В ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань (з урахуванням часткового задоволення суми основного боргу), дійшов висновку про часткове задоволення штрафних санкцій в сумі 4565,28 грн пені, 329,28 грн 3% річних та 5234,31 грн інфляційних втрат.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції не були досліджені матеріали справи на предметдостовірності наданих позивачем документів, а саме: основного договору, заявок та актів наданих послуг, з огляду на наступне.

У вищевказаних актах надання послуг сторонами зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають. У заявках №№ 54, 59 вказано про оплату протягом 10-15 банківських днів по оригіналах документів. Сторонами не погоджено оформлення факту передання позивачем відповідачу оригіналів документів, разом із тим, як вже зазначалось, відповідачем підписані акти надання послуг без зауважень та здійснено часткову оплату наданих послуг, при цьому відповідачем не надсилались позивачу вимоги про надання оригіналів документів.

За викладених обставин, відповідачем не доведено того, що несвоєчасне та неповне здійснення оплати наданих послуг зумовлене неодержанням оригіналів документів.

Твердження скаржника про те, що договір, заявки, акти наданих послуг не були підписані відповідачем, є голослівними та такими, що не відповідають матеріалам справи.

Також слід зазначити, що відомості у вищезазначених СМR відповідають даним заявок, у актах надання послуг є посилання на договір № 01/11/14, також відповідачем частково оплачені послуги, надані позивачем відповідно до договору № 01/11/14 та актів наданих послуг.

Згідно із ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами телефонограмами тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Отже, направлення договору та заявок сторонами одна одній електронною поштою не позбавляє юридичної сили цих документів.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції підлягають зміні, то рішення в цій частині підлягає зміні. В решті рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2016 року у справі №911/1986/15 - скасувати та прийняти нове рішення, яким -

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу на суму 11000,00 (одинадцять тисяч ) грн. 00 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємець ОСОБА_4 (08200, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Пономарьов" (02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 3 кв. 11, код 31987617) 10000,00 (десять тисяч) грн 00 коп. боргу, 4565,28 (чотири тисячі п'ятсот шістдесят п'ять ) грн. 28 коп. пені, 329,28 (триста двадцять девять) грн 28 коп. 3% річних, 5234,31 (п'ять тисяч двісті тридцять чотири) грн 31 коп. інфляційних втрат, 957,34 (дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 34 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Пономарьов" (02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 3 кв. 11, код 31987617) на корить Фізичної особи-підприємець ОСОБА_4 (08200, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 434,83 (чотириста тридцять чотири) грн 83 коп.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи №911/1986/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

С.А. Гончаров