Ухвала

від 11.11.2015 по справі 802/2189/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ К/800/56481/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року

у справі № 802/2189/14-а

за позовом Приватного підприємства «Метал Холдинг»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Метал Холдинг» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004982201 від 04 червня 2014 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства і правильності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при проведенні господарських операцій з ТОВ "АТЗ-Сервіс" за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року. За наслідками вказаної перевірки складено акт № 1039/2201/36364939 від 22 квітня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 590423,00 грн.

Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність реального виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем з ТОВ "АТЗ-Сервіс" правочином.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2014 року № 0004982201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 586256,00 грн. за основним платежем та на 146564,00 грн. за штрафними санкціями.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наданими первинними документами підтверджується реальність укладеного правочину.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "АТЗ-Сервіс" укладено договір купівлі-продажу № 0705/12-1 від 07 травня 2012 року. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, докази оплати, рахунки-фактури, оборотно-сальдові відомості, інвентаризаційний опис.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на вирок Бориспільського міськрайонного суду від 13 вересня 2013 року у справі №1КП/359/261/2013, яким директора ТОВ "АТЗ-Сервіс" ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів до уваги вказані доводи не бере, оскільки вказаним судом рішення не встановлено відсутності реального виконання укладеного позивачем з контрагентом правочину. Крім того, у вказаній кримінальній справі взагалі не досліджувались господарські відносини позивача з ТОВ "АТЗ-Сервіс".

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої та апеляційної інстанцій, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі № 802/2189/14-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Л.В. Ланченко