Рішення

від 30.07.2010 по справі 2-9337/10

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 2-9234/10/2011

2010 рік

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2010 року м.Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого, судді РУДНЄВОЇ О.О.

При секретарі КУЧЕРЯВЕНКО А.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про зобов’язання здійснити перерахунок, нарахування та стягнення щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України « Про соціальний захист дітей війни»

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду в Дзержинському районі м. Харкова 10.06.2010 року у зв'язку з перехідними положеннями вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних з соціальними виплатами» від 18.02.2010 року, який набув чинності з 10.03.2010 року справа розглядається у порядку цивільного судочинства.

В позовній заяві позивач просив суд про покладення зобов'язання на відповідача здійснення перерахунку пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком та проведення відповідних нарахувань за період з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року, також позивач просив стягнути недоплачені, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за вказаний період в сумі 1917,19 гривень, судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком, а відповідачем всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, позивач звернувся до суду з письмовою заявою про розгляд справи в його відсутність, відповідач про причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

На підставі рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось. Таким чином, на думку відповідачів рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється.

Суд приходить до висновку, що невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не є правомірними, але має місце невизначеність на законодавчому рівні щодо органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни і за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому, суд вважає що має місце необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуванняВ» , оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

Судом встановлено, що позивач має статус «Дитини війни», що також підтверджується пенсійним посвідченням № 131622 від 22.03.1993 року.

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав :

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рікВ» від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рікВ» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті ПО Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рікВ» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» запроваджені не були.

Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рікВ» від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рікВ» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» , оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік В» від

20.12.2005року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік В» від

19.01.2006року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.З мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі ранішеВ» .

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

За період з 22.05.2008 року позовні вимоги суд вважає такими, що підлягають задоволенню, а саме за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року сплата державної соціальної допомоги передбачена ст..58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» за травень 2008 року в сумі 144,30 гривень, за червень 2008 року в сумі 144,30 гривень, за липень, серпень, вересень 2008 року по 144,60 гривень, за жовтень, листопад, грудень 2008 року по 149,40 гривень щомісячно. Разом за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року підлягало сплаті державної соціальної допомоги 1170,6 гривень, а фактично сплачено 390,2 гривень. Тобто, за вказаний період слід донарахувати позивачу 780,4 гривень

До такого висновку суд приходить у зв»язку з тим, що:

Рішенням Конституційного Суду України №10рп від 22.05.2008 року положення пп..2-4,6-8,10-18 підпункту 7 пункту 19,пунктів 20-22,24-34, підпунктів 1-6,8-12,пунктів 34-100 розділу 2 Внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Таким чином, положення ст.41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» набирають чинності з 22 травня 2008року.

П.41 другого розділу Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції «дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у вигляді надбавки, встановленої для учасників війни».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет УкраїниВ» , ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» , нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ст. З ЦПК України звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відмова відправа на звернення за захистом права до суду є недійсною.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуванняВ» , суд зазначає наступне.

На підставі вимог ч.З ст. 10 ЦПК України кожна сторона винна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд вважає, що позивач довів ті обставини, що відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а також довів той факт, що відповідачем безпідставно сума державної соціальної допомоги йому не сплачена.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуванняВ» , іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.З ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війниВ» .

Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

При вирішенні питання, виходячи з вимог ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки. На підставі вимог ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності, передбаченого діючим цивільним законодавством України.

На підставі вимог ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року з подальшими змінами та доповненнями «нарахування суми пенсії не отриманої пенсіонером своєчасно виплачується за минулий час але не більш як за три роки перед зверненням за отримання пенсії», згідно ч 2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року з подальшими змінами та доповненнями «суми пенсії не отримані своєчасно з вини органу, що призначає або сплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком».

При розгляді позовних вимог за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року суд виходить з наступного:

Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету міністрів України надано право в 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах

асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Відповідно з названою нормою передбачено встановлення в абсолютних сумах лише тих виплат, критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, суд приходить до висновку, що дія ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не поширюється на спірні відносини між позивачем та відповідачем, бо згідно з ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком, тобто розмір зазначених соціальних виплат залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати .

В ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» вказано «установити у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних и демографічних груп населення в розмірах, що діяли у грудні 2008 року». Таким чином мінімальна пенсія за віком в 2009 році визначена в сумі 498 гривень. Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" N 1715-VI від 06.11.2009 року розмір мінімальної пенсії з

01.11.2009року встановлено в сумі 573 гривні.Тобто, виходячи з розрахунку 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно позивачеві підлягало нарахуванню 149,4 гривень щомісячно за період з 01.01.2009 року по

31.10.2009року, разом за цей період 1494 гривень та за період з 01.11.2009 року по 31.12.2009 року 171,9 гривень щомісячно, разом за цей період 343,8 гривень. Оскільки фактично було сплачено 597,6 гривень підлягає донарахуванню та сплаті 1240,2 гривень.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення суми щомісячної доплати за вказаний період, то вони не підлягають задоволенню, оскільки зазначені суми не були нараховані, обов’язок їх нарахування лежить на органах Пенсійного Фонду України, тому питання про стягнення вказаних сум не відноситься до компетенції суду.

Судом позовні вимоги розглядаються тільки в межах пред’явленого позову.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що Позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На підставі ст.16 Цивільного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним з способів захисту цивільних прав та

інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до правопорушення і інше.

Судові витрати піддягають розподілу відповідно до положень ст..88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.22, 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. З, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.10,11,60,88,209,212,214,215,218 ЦПК України, -

СУД ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 визнати частково обгрунтованим та задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно з урахуванням сплаченої за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року суми 390,20 гривень, донарахувавши за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року суму до сплати відповідним чином, за період з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року щомісячно в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням сплаченої за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року в сумі 597,6 гривень.

Стягнути з Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Харкова на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені сплатою судового збору в сумі 51,50 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37,00 гривень, усього стягнувши судових витрат в сумі 88 (вісімдесят вісім) гривень 50 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення можливо оскаржити до Апеляційного Суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10- ти днів з дня проголошення та шляхом подачі апеляційної скарги у 20-ти денний термін після цього у порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення з мотивувальною частиною виготовлено 04 серпня 2010 року.

Головуючий, суддя: О.О. РУДНЄВА