Рішення

від 12.11.2015 по справі 910/22610/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2015Справа №910/22610/15 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до За участюПриватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про За зустрічним позовом до За участю прозвернення стягнення на предмет застави Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» визнання недійсним Договору застави від 30.09.2013 року

Представники:

від Позивача: Мельнипк М.В. (представник за Довіреністю);

Беринда О.О. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Заверуха І.Л. (представник за Довіреністю);

від Третьої особи: Старик В.М. (представник за Довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» про звернення стягнення на предмет застави.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 12.05.2006 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», (Банк) та Відкритим акціонерним товариством «Івано - Франківський арматурний завод», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Івано - Франківський арматурний завод» (Позичальник) було укладено Генеральний договір кредитної лінії №2298, відповідно до умов якого банк зобов'язався надавати на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язався отримувати, належним чином використовувати та повернути суму кредиту в передбачені цим Договором строки та сплатити відмотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Заставодержатель) та Приватним акціонерним товариством «С.В.Т.А.» (Заставодавець) було укладено Договір застави, предметом якого є обладнання, а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802. Як зазначає Позивач, станом на 30.07.2015 р. загальна заборгованість Позичальника перед Банком за Кредитним договором становить 336 818 895 грн. 69 коп., у тому числі 141 756,82 доларів США, що еквівалентно 3 124 262 грн. 33 коп. та 342 075 837 грн. 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 166 524 076 грн. 47 коп.; заборгованість по процентам - 27 690 522 грн. 54 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 50 855 195 грн. 42 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 112 644,46 доларів США, що еквівалентно 2 482 637 грн. 83 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 3 730 712 грн. 74 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 5 486,20 доларів США, що еквівалентно 120 913 грн. 60 коп., 3% річних - 3 211 852 грн. 56 коп.; 3% річних - 23 626,16 доларів США, що еквівалентно 520 710 грн. 90 коп.; інфляційні - 73 321 069 грн. 83 коп.; штраф за порушення п.5.1 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.5.2 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.3.1.4 договорів застави - 1 672 240 грн. 76 коп. Таким чином, просить Суд в рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» в сумі 336 818 895 грн. 69 коп. звернути стягнення на предмет застави, що належить на праві власності Приватному акціонерному товариству «С.В.Т.А.», а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, шляхом проведення публічних торгів в рамках процедури виконавчого провадження, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та з дотриманням вимог Закону України "Про заставу", з початковою ціною реалізації предмета застави, визначеною в рішенні суду на підставі оцінки предмета застави, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, на стадії судового розгляду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/22610/15, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Публічне акціонерне товариство "Івано - Франківський арматурний завод", судове засідання призначено на 16.09.2015 р.

15.09.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

16.09.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача та представник третьої особи в судове засідання не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.09.2015 року не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 року відкладено розгляд справи на 30.09.2015 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача, представника третьої особи в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

30.09.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача та представник третьої особи в судове засідання не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.09.2015 року не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 року відкладено розгляд справи на 21.10.2015 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача, представника третьої особи в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

05.10.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.

21.10.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій просить Суд визнати недійсним Договір застави від 30.04.2013 року (в тому числі всі договори про зміну редакції, доповнення, додаткові угоди тощо), укладений між Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А." та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрованим в реєстрі за №524.

21.10.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Представник відповідача та третьої особи вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.09.2015 року не виконали.

В судовому засіданні представник відповідача подав документи для долучення до матеріалів справи.

Суд на місці ухвалив - прийняти зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання Договору застави від 30.04.2013 року недійсним до спільного розгляду з первісним позовом по справі №910/22610/15 та залучити до участі у справі за зустрічним позовом в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство "Івано - Франківський арматурний завод".

Крім того, Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача за первісним позовом надати відзив на зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." та оригінали і належним чином засвідчені копії документів в якості доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень на зустрічну позовну заяву;

2) Третю особу надати письмові пояснення по суті зустрічних позовних вимог Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А.".

Також, в судовому засіданні представники сторін заявили усне клопотання про продовження строків розгляду спору.

Суд, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представників сторін про продовження строків розгляду спору, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів, відкладено розгляд справи на 03.11.2015 року, у зв'язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі, клопотанням про продовження строків розгляду спору.

02.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

03.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі та відкласти розгляд справи.

03.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.11.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача та третьої особи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Представник третьої особи вимоги ухвали суду не виконав.

Суд на місці ухвалив - задовольнити клопотання Відповідача та Третьої особи про відкладення розгляду справи.

Крім того, Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача за первісним позовом надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзиву на первісну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А.";

2) Відповідача за первісним позовом надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзиву на зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк";

3) Третю особу надати письмові пояснення чи заперечення з посиланням на належні докази з урахуванням відзивів Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А.".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року відкладено розгляд справи на 12.11.2015 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі, клопотанням про відкладення розгляду справи.

12.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення по суті спору.

12.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи судової практики.

12.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача за первісним позовом надійшла заява про долучення до матеріалів справи звіту про незалежну оцінку майна.

12.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №909/176/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання недійсним генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року.

12.11.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №909/960/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про стягнення заборгованості за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року.

В судовому засіданні 12.11.2015 року представники Позивача за первісним позовом надали усні пояснення по суті позову, якими підтримали первісні позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю. В судовому засіданні представники Відповідача та Третьої особи надали усні пояснення по суті спору, просили суд відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічні позовні вимоги, підтримали подані клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд, розглянувши клопотання Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №909/176/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання недійсним генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та клопотання Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №909/960/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про стягнення заборгованості за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з'ясовує, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Івано - Франківської області від 13.05.2015 року провадження у справі №909/176/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання недійсним генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 р. зупинено до вирішення пов»язаної з нею іншої справи №909/415/15 за позовом Приватного акціонерного товариства «Енергомашінвест» до позовом Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів оформлених протоколом №1 від 18.04.2013 р. Також, ухвалою Господарського суду Івано - Франківської області від 13.05.2015 року провадження у справі №909/960/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про стягнення заборгованості за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року зупинено до вирішення пов»язаної з нею іншої справи №909/176/15 за позовом про визнання недійсним генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За таких підстав, враховуючи розумні строки вирішення господарської справи, Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» та клопотання Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаних з нею справ №909/176/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання недійсним генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 р. і №909/960/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» про стягнення заборгованості за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, оскільки Заявниками також не наведено належних обґрунтувань неможливості розгляду даної справи до вирішення справ №909/176/15 і №909/960/15.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12 листопада 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

12.05.2006 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», (Банк) та Відкритим акціонерним товариством «Івано - Франківський арматурний завод», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Івано - Франківський арматурний завод» (Позичальник) було укладено Генеральний договір кредитної лінії №2298, відповідно до умов якого банк зобов'язався надавати на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язався отримувати, належним чином використовувати та повернути суму кредиту в передбачені цим Договором строки та сплатити відмотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.1.2 Договору кредит надається у вигляді мультивалютної відкличної поновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 11 травня 2008 року. Сторони погодили суму ліміту кредитування в доларах США та/або євро та/або російських рублях та/або українських гривням таким чином, щоб протягом всього строку дії цього Договору розмір заборгованості Позичальника за кредитом не перевищував суму, еквівалентну 10 000 000 гривень за офіційним курсом НБУ.

Кредитними договорами №2298.01 від 12.05.2006 року, №2298.02 від 22.06.2006 року, №2298.03 від 05.02.2007 року, №2298.04 від 15.02.2007 року до Генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року Банк надав Позичальнику кредит.

Сторонами неодноразово Додатковими угодами до Генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року вносились зміни в частині розміру відсотків за користування кредитом, розміру наданих кредитних коштів, строку повернення кредиту (до 29.04.2019 року), інших умов Договору.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Заставодержатель) та Приватним акціонерним товариством «С.В.Т.А.» (Заставодавець) було укладено Договір застави, предметом якого є обладнання, а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, який посвідчений приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. за реєстровим №524.

Згідно з п.1.1.2, 1.1.3 Договору ринкова вартість предмета застави відповідно до звіту незалежної експертної оцінки від 01.03.2013 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності становить 223 400 грн. 00 коп. Узгоджена Сторонами оціночна вартість предмета застави становить 223 400 грн. 00 коп. Місцезнаходження предмету застави: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229.

Відповідно до п.4.1 Договору Сторони домовились, що Заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави, його реалізацію та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави на свій розсуд (з урахуванням умов цього Договору) у разі настання будь - якого або всіх наступних випадків:

4.1.1. у разі невиконання або неналежного виконання будь -якого із зобов'язань, умов, що випливають з кредитного договору ( втому числі, але не виключно, щодо повернення кредиту або його частини в строк, передбачений Кредитним договором, та/або сплати проценті за користування кредитом, та/або комісійної винагороди, та/або виконання будь - яких інших грошових зобов'язань, передбачених Кредитним договором);

4.1.2. у разі невиконання або неналежного виконання будь - якого із зобов'язань, умов, що випливають з цього Договору, незалежно від настання строку (ів) виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором;

4.1.3. порушення гарантій викладених у цьому Договорі;

4.1.4. у випадку, коли третьою стороною розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави;

4.1.5. якщо Позичальник та/або Заставодавець є юридичними особами, фізичними особами - підприємцями і якщо у відношенні до Позичальника та/або Заставодавця порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом та/або якщо Позичальник та/або Заставодавець реорганізуються;

4.1.6. виникнення обставин, що можуть призвести до загибелі, втрати чи пошкодження предмета застави;

4.1.7. в інших випадках, передбачених цим Договором та/або чинним законодавством України.

Згідно з п.4.2 Договору звернення стягнення на предмет застави може здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду, на підставі обраного Заставодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі предмета застави у власність Заставодержателя в рахунок виконання забезпечених предметом застави боргових зобов'язань.

У випадку, якщо Заставодержатель має намір звернути стягнення в позасудовому порядку, він зобов'язаний надіслати Позичальнику, Заставодавцю та іншим обтяжувачам письмове повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов'язання. (п.4.4. Договору)

30.01.2015 року Банком була надіслана на адресу Відповідача за первісним позовом вимога №19/045іф про усунення порушення зобов'язань за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, а саме погасити заборгованість в розмірі 14 336 000 грн. 00 коп., у разі невиконання якої Банк набуває право звернути стягнення на предмет застави, яка була отримана останнім 03.02.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте залишена без відповіді і виконання.

Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, Позивач зазначає, що станом на 30.07.2015 р. загальна заборгованість Позичальника перед Банком за Кредитним договором становить 336 818 895 грн. 69 коп., у тому числі 141 756,82 доларів США, що еквівалентно 3 124 262 грн. 33 коп. та 342 075 837 грн. 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 166 524 076 грн. 47 коп.; заборгованість по процентам - 27 690 522 грн. 54 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 50 855 195 грн. 42 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 112 644,46 доларів США, що еквівалентно 2 482 637 грн. 83 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 3 730 712 грн. 74 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 5 486,20 доларів США, що еквівалентно 120 913 грн. 60 коп., 3% річних - 3 211 852 грн. 56 коп.; 3% річних - 23 626,16 доларів США, що еквівалентно 520 710 грн. 90 коп.; інфляційні - 73 321 069 грн. 83 коп.; штраф за порушення п.5.1 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.5.2 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.3.1.4 договорів застави - 1 672 240 грн. 76 коп. Таким чином, просить Суд в рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» в сумі 336 818 895 грн. 69 коп. звернути стягнення на предмет застави, що належить на праві власності Приватному акціонерному товариству «С.В.Т.А.», а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, шляхом проведення публічних торгів в рамках процедури виконавчого провадження, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та з дотриманням вимог Закону України "Про заставу", з початковою ціною реалізації предмета застави, визначеною в рішенні суду на підставі оцінки предмета застави, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, на стадії судового розгляду.

Зустрічний позов Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» вмотивовано тим, що Договір застави від 30.04.2013 року є недійсним, як похідний від Генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та додаткових угод до нього, оскільки у Відповідача за зустрічним позовом не було індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення відповідних валютних операцій. Також зазначив, що при укладанні оспорюваного правочину представник Позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності, не мала права на його укладання у зв'язку з тим, що їй було надано право укладати правочини на суму, що не перевищує 1 000 000 грн. 00 коп., а в даному випадку сума договору склала 15 000 000 грн. 00 коп. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним Договір застави від 30.04.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Приватним акціонерним товариством «С.В.Т.А.».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що первісні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Що стосується зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання Договору застави від 30.04.2013 року недійсним, Суд зазначає.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 12.05.2006 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», (Банк) та Відкритим акціонерним товариством «Івано - Франківський арматурний завод», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Івано - Франківський арматурний завод» (Позичальник) було укладено Генеральний договір кредитної лінії №2298, відповідно до умов якого банк зобов'язався надавати на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язався отримувати, належним чином використовувати та повернути суму кредиту в передбачені цим Договором строки та сплатити відмотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Заставодержатель) та Приватним акціонерним товариством «С.В.Т.А.» (Заставодавець) було укладено Договір застави, предметом якого є обладнання, а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, який посвідчений приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. за реєстровим №524.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Позивач за зустрічним позовом зазначає, що Договір застави від 30.04.2013 року є недійсним, як похідний від Генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та додаткових угод до нього, оскільки у Відповідача за зустрічним позовом не було індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення відповідних валютних операцій. Також зазначив, що при укладанні оспорюваного правочину представник Позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності, не мала права на його укладання у зв'язку з тим, що їй було надано право укладати правочини на суму, що не перевищує 1 000 000 грн. 00 коп., а в даному випадку сума договору склала 15 000 000 грн. 00 коп.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до п. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, є банківськими кредитними операціями, які здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено поняття "банківської ліцензії", а саме: це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі за текстом - Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, Суд зазначає, що індивідуальна ліцензія на проведення вказаних банківських операцій необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів в іноземній валюті перевищують встановлені законодавством межі. Однак, станом на дату укладення спірного кредитного договору межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті не були законодавчо визначені.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З огляду на вищевикладене, Господарський суд міста Києва не приймає до уваги вказані доводи Позивача за зустрічним позовом, оскільки операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2001 року Акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» Національним банком України видана банківська ліцензія №138 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також видано дозвіл №138-1 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком №1 до цього дозволу, зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями.

За таких підстав, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» мало право укладати кредитні договори, видавати кредити та, відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті, а тому посилання Заставодавця в цій частині є безпідставними.

Також Судом розглянуті та відхилені доводи Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» щодо перевищення повноважень ОСОБА_6, яка діяла від імені Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» під час укладання Договору застави від 30.04.2013 року на підставі довіреності, у зв'язку з тим, що їй було надано право укладати правочини на суму, що не перевищує 1 000 000 грн. 00 коп., а в даному випадку сума договору склала 15 000 000 грн. 00 коп., з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це скріплюється печаткою.

Статтею 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За положеннями ч.1 ст.58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Відповідно до ч.1 ст.98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. (ч.ч.1, 3 статті 244 Цивільного кодексу України)

Статтею 246 Цивільного кодексу України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням позачергових Загальних зборів Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.», оформленого протоколом №3 від 19.04.2013 року, вирішено передати в заставу АТ «Брокбізнесбанк» належного ПрАТ «С.В.Т.А.» на праві власності компресора 2ВМ10-63/9 шляхом укладення договору застави на умовах, запропонованих АТ «Брокбізнесбанк», для забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «ІФАЗ» перед АТ «Брокбізнесбанк» за Кредитним договором №2298 від 12.05.2006 р.; надано повноваження директору ПрАТ «С.В.Т.А.» ОСОБА_7 на видачу довіреності ОСОБА_6 на укладення договору застави, предметом якого буде компресор 2ВМ10-63/9. Крім того, доводи Заставодавця щодо укладання спірного правочину на суму в розмірі 15 000 000 грн. 00 коп. не приймаються Судом до уваги, оскільки згідно з п.1.1.2, 1.1.3 Договору ринкова вартість предмета застави відповідно до звіту незалежної експертної оцінки від 01.03.2013 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності становить 223 400 грн. 00 коп.; узгоджена Сторонами оціночна вартість предмета застави становить 223 400 грн. 00 коп.

Таким чином, під час укладення Договору застави від 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Приватним акціонерним товариством «С.В.Т.А.», посвідченого приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., зареєстрований в реєстрі за № 524, представник Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» ОСОБА_6 діяла у межах наданих повноважень, а посилання Позивача за зустрічним позовом спростовуються вищенаведеними та оціненими Судом доказами.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду з вимогами про визнання Договору застави від 30.04.2013 року недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що зустрічні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання недійним Договору застави від 30.04.2013 року є необґрунтованими, недоведеними, безпідставними та не підлягають задоволенню.

Що стосується первісного позову Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» про звернення стягнення на предмет застави, Суд зазначає наступне.

Внаслідок укладення Генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та додаткових угод між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

В силу положень статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено Судом, 12.05.2006 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», (Банк) та Відкритим акціонерним товариством «Івано - Франківський арматурний завод», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Івано - Франківський арматурний завод» (Позичальник) було укладено Генеральний договір кредитної лінії №2298, відповідно до умов якого банк зобов'язався надавати на умовах цього Договору, а Позичальник зобов'язався отримувати, належним чином використовувати та повернути суму кредиту в передбачені цим Договором строки та сплатити відмотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (Заставодержатель) та Приватним акціонерним товариством «С.В.Т.А.» (Заставодавець) було укладено Договір застави, предметом якого є обладнання, а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, який посвідчений приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. за реєстровим №524.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Зокрема, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом (ст. 1 Закону України "Про заставу").

Таким чином, застава як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між заставодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та заставодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від заставодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Як передбачено ст. 572 Цивільного кодексу України, Законом України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст.574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ст.576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено Судом, 30.01.2015 року Банком була надіслана на адресу Відповідача за первісним позовом вимога №19/045іф про усунення порушення зобов'язань за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, а саме погасити заборгованість в розмірі 14 336 000 грн. 00 коп., у разі невиконання якої Банк набуває право звернути стягнення на предмет застави, яка була отримана останнім 03.02.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте залишена без відповіді і виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч умов Генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та додаткових угод до нього Публічне акціонерне товариство «Івано - Франківський арматурний завод» неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості Позичальника станом на 30.07.2015 року.

Станом на 30.07.2015 р. загальна заборгованість Позичальника перед Банком за Кредитним договором становить 336 818 895 грн. 69 коп., у тому числі 141 756,82 доларів США, що еквівалентно 3 124 262 грн. 33 коп. та 342 075 837 грн. 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 166 524 076 грн. 47 коп.; заборгованість по процентам - 27 690 522 грн. 54 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 50 855 195 грн. 42 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 112 644,46 доларів США, що еквівалентно 2 482 637 грн. 83 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 3 730 712 грн. 74 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 5 486,20 доларів США, що еквівалентно 120 913 грн. 60 коп., 3% річних - 3 211 852 грн. 56 коп.; 3% річних - 23 626,16 доларів США, що еквівалентно 520 710 грн. 90 коп.; інфляційні - 73 321 069 грн. 83 коп.; штраф за порушення п.5.1 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.5.2 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.3.1.4 договорів застави - 1 672 240 грн. 76 коп., підтверджується детальним розрахунком заборгованості за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати заборгованості Позичальником перед Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» на загальну суму в розмірі 336 818 895 грн. 69 коп.

Частиною 2 статті 23 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з п.4.2 Договору звернення стягнення на предмет застави може здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду, на підставі обраного Заставодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі предмета застави у власність Заставодержателя в рахунок виконання забезпечених предметом застави боргових зобов'язань.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені обставини у справі, Суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про звернення стягнення на предмет застави у судовому порядку в рахунок погашення кредитної заборгованості.

При цьому Суд враховує, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

- опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

- початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Звітом з незалежної оцінки обладнання - компресора 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, місцезнаходження: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229, складеного 14.09.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Ако Експерт» , який наданий Позивачем за первісним позовом, встановлено, що загальна ринкова вартість об'єкту на дату оцінки 11.09.2015 року становить 106 875 грн. 00 коп. без ПДВ, що еквівалентно 4 395,41 євро.

Вказаний звіт 14.09.2015 року виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Ако Експерт» (сертифікат Суб'єкта оціночної діяльності № 16646/14 від 04.07.2014 року, виданий Фондом державного майна України, строк дії з 04.07.2014 р. по 04.07.2017 р.), оцінювач - ОСОБА_8, право експерта-оцінювача на проведення оцінки підтверджується кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача НОМЕР_1 від 31.05.2003 р. за напрямами проведення робіт по оцінці об'єктів нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок, оцінка машин, обладнання та окремих видів транспортних засобів, оцінка автотранспортних засобів.

Звітом про незалежну оцінку майна - компресору 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, місцезнаходження: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229, складеного 10.11.2015 року Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_9, який наданий Відповідачем за первісним позовом, встановлено, що ринкова вартість об'єкту становить 126 414 грн. 71 коп. без ПДВ.

Вказаний звіт виконаний Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_9, право експерта-оцінювача на проведення оцінки підтверджується сертифікатом Суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_2 від 04.07.2008 року, виданим Фондом державного майна України, строк дії з 08.07.2008 р. по 08.07.2011 р. за спеціалізацією в межах оцінки нерухомих речей, машин, обладнання, судноплавних засобів, рухомих речей.

Суд звертає увагу, що звіт виконаний Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 на підставі сертифікату Суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_2 від 04.07.2008 року, виданого Фондом державного майна України, строк дії якого закінчився 08.07.2011 року, доказів видачі нового сертифікату, який діяв на час проведення оцінки, матеріали звіту не містять. Також, як вбачається з розділу 1 Загальних відомостей вказаного звіту дата завершення складання звіту - 17.11.2015 р., в той час як Відповідачем за первісним позовом був наданий зазначений звіт 12.11.2015 року, що викликає сумніви в його дійсності на час розгляду вказаної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності;

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Правова поведінка - це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо - вольового характеру, яка регулюється нормами права та тягне за собою юридичні наслідки.

Протиправна поведінка несе соціально негативні наслідки та суперечить нормам права. Тобто здійснюється не по праву, незаконного, без належних підстав; не відповідає певним нормам права, правил, вимогам. Протиправна поведінка здійснюється особою неправомірно, особою, яка не наділена певними права та повноваженнями.

Враховуючи вищевикладене, а також оскільки в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України Відповідачем за первісним позовом не наведено та не доведено належними та допустимими доказами протиправності звіту, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Ако Експерт», Суд приймає до уваги саме вказаний звіт з незалежної оцінки обладнання - компресора 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, місцезнаходження: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229, складеного 14.09.2015 року, в якості належного та допустимого доказу відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом продажу на публічних торгах у порядку, визначеному законом (ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про заставу" реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Оскільки Позивачем обраний спосіб реалізації предмету застави за Договором застави від 30.04.2013 року шляхом продажу предмету застави на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною в рішенні суду на підставі оцінки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, на стадії судового розгляду, початкова ціна предмета застави має бути визначена з урахуванням звіту з незалежної оцінки майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

Таким чином, розглянувши обставини даної справи, Суд приходить до висновку, що Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» як заставодержатель майна, яким забезпечене виконання простроченого боржником зобов'язання за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, має пріоритетне право перед іншими на майно, передане в заставу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено, а Відповідачем за первісним позовом, в порядку статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України не спростовано, факт наявності заборгованості Позичальника за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року в розмірі 336 818 895 грн. 69 коп., первісні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на Відповідача за первісним позовом та стягуються в доход Державного бюджету України, оскільки на час звернення до суду з вказаною позовною заявою Позивач був звільнений від сплати судового збору; витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом залишаються за Позивачем за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Первісний позов Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» - задовольнити повністю.

2. Звернути стягнення на предмет застави, що належить на праві власності Приватному акціонерному товариству «С.В.Т.А.» (01042, м.Київ, БУЛЬВАР ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 30968849) рухоме майно, а саме: компресор 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний номер 7802, в рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Івано - Франківський арматурний завод» (76014, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 229, Ідентифікаційний код юридичної особи 00218271) за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року в розмірі 336 818 895 (триста тридцять шість мільйонів вісімсот вісімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 69 (шістдесят дев'ять) коп., з яких: заборгованість по кредиту - 166 524 076 грн. 47 коп.; заборгованість по процентам - 27 690 522 грн.54 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 50 855 195 грн. 42 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 112 644,46 доларів США, що еквівалентно 2 482 637 грн. 83 коп.; пеня за прострочення сплати процентів - 3 730 712 грн. 74 коп.; пеня за прострочення сплати процентів - 5 486,20 доларів США, що еквівалентно 120 913 грн. 60 коп.; 3% річних - 3 211 852 грн. 56 коп.; 3% річних - 23 626,16 доларів США, що еквівалентно 520 710 грн. 90 коп.; інфляційні - 73 321 069 грн. 83 коп.; штраф за порушення п.5.1 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.5.2 іпотечних договорів - 3 344 481 грн. 52 коп.; штраф за порушення п.3.1.4 іпотечних договорів - 1 672 240 грн. 76 коп.

Встановити спосіб реалізації предмета застави - шляхом проведення публічних торгів в рамках процедури виконавчого провадження, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та з дотриманням вимог Закону України "Про заставу", з початковою ціною реалізації предмета застави, визначеною на підставі оцінки предмета застави суб'єктом оціночної діяльності, яка складає 106 875 (сто шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять) гривень 00 копійок.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» (01042, м.Київ, БУЛЬВАР ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 30968849) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 137 (дві тисячі сто тридцять сім) грн. 50 (п'ятдесят) коп.

4. У задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «С.В.Т.А.» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання недійним Договору застави від 30.04.2013 року - відмовити повністю.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16 листопада 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин