Ухвала

від 04.11.2015 по справі 2а-10823/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/800/42002/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Іськова Н.П.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Інспекція)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014

у справі № 2а-10823/12/1370

за позовом колективного виробничого підприємства "Енергомонтаж" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 № 0003642320 та від 30.10.2012 № 0003602320.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014, позов задоволено.

Названі судові акти мотивовано тим, що платником доведено належними засобами доказування реальність виконання операцій з придбання товарів у рамках господарських правовідносин із задекларованими контрагентами та подальше використання придбаних товарів у господарській діяльності Підприємства.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що дії Підприємства мали недобросовісний характер, були спрямовані на ухилення від виконання обов'язку зі сплати податків до бюджету; операції із заявленими контрагентами мали формальний характер, оформлені штучним документообігом; грошові потоки являють собою схему виведення грошових коштів з ділового обороту для їх переведення у готівку та одержання необґрунтованої податкової вигоди.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій і просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань взаємовідносин з приватним підприємством «Аеромакс-Сервіс» за період з 01.07.2010 по 31.12.2010, з приватним підприємством «Екоенергобуд» за липень-серпень, жовтень 2010 року та з приватним підприємством «Галичторг» за період з 01.07.2009 по 30.11.2011, оформлену актом від 28.08.2012 № 234/22-10/01018671.

Під час цієї перевірки Інспекцією зроблено висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між Підприємством та цими контрагентами, що виключає правомірність формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання у названих постачальників товарно-матеріальних цінностей.

Наведений висновок слугував підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 10.10.2012 № 0003642320, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 132 013,19 грн. за основним платежем та 329 907,79 грн. за штрафними санкціями, та податкового повідомлення-рішення від 30.10.2012 № 0003602320 про збільшення Підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 051 092,90 грн. за основним платежем та на 262 773,23 грн. за штрафними санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Інспекцією не представлено належних доказів вчинення Підприємством дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди, під час виконання спірних операцій.

Судова колегія вважає, що такий висновок відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом приписи наведені й у Податковому кодексі України (далі - ПК).

Так, пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат у податковому обліку регулювався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

За правилами пункту 138.4 цієї ж статті ПК витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

А відтак за умови дотримання наведених вимог податкового законодавства платник вправі претендувати на одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та витрат при обчисленні сум ПДВ та податку на прибуток, що підлягають сплаті до бюджету. Подання платником усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, є підставою для отримання податкової вигоди, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у таких документах, є неповними, недостовірними та (або) суперечливими; податкова вигода не може бути визнана добросовісною, якщо одержана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження факту одержання від заявлених контрагентів (приватного підприємства «Аеромакс-Сервіс», приватного підприємства «Екоенергобуд», приватного підприємства «Галичторг») товарно-матеріальних цінностей позивачем подано договори поставки, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки про оплату Підприємством придбаної продукції у безготівковому порядку

Суди також встановили, що придбані товари були використані Підприємством у господарській діяльності під час виконання своїх договірних зобов'язань з ремонту та будівництва об'єктів перед третіми особами.

Вказані обставини Інспекцією не спростовані; доказів того, що грошові кошти перераховувалися платником спірним контрагентам з метою їх подальшого переведення у готівку, відповідачем не представлено.

Доводи Інспекції про неподання платником товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товарів у процесі виконання розглядуваних поставок, а також про участь спірних постачальників у схемах конвертації безготівкових коштів у готівку, - були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій.

Так, суди обґрунтовано виходили з того, що товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. У даному разі позивач не укладав договір перевезення та не оплачував таке перевезення, у зв'язку з чим відсутність у таких випадках у Підприємства товарно-транспортних накладних не може спростовувати реальності виконання операцій з придбання товарів.

Інспекцією не доведено транзитного порядку розрахунків Підприємства зі спірними постачальниками, а також того, що названі контрагенти не є реальними суб'єктами господарської діяльності.

Самі по собі факти розрахунків постачальників з іншими особами з подальшим зняттям останніми грошових коштів з рахунків не може свідчити про фіктивність операцій між Підприємством та його безпосередніми постачальниками; доказів участі самого позивача у схемах виведення грошових коштів з обороту на підставі штучно складеного документообігу з подальшим переведенням цих коштів у готівку Інспекцією не подано.

За таких обставин суди на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів, а фактично свідчать про незгоду скаржника з установленими судами обставинами та з наданою ними юридичною оцінкою доказам. Втім перевстановлення фактичних обставин спору та переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що виключає можливість скасування ухвалених у справі судових рішень з таких підстав.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі № 2а-10823/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько