Рішення

від 12.10.2015 по справі 910/18861/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015Справа №910/18861/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Дементьєв - за довіреністю від 03.04.2015р.

Лепех О.Л. - за довіреністю 30.07.2015р.

від відповідача: Осипчук Н.О. - за довіреністю від 03.08.015р.

В судовому засіданні 12 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В липні 2015 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" про стягнення 92 040,63 грн. основного боргу, 31 442,64 грн. інфляційної складової боргу, 5 792,09 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань з оплати наданих комунальних послуг.

Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому заперечував проти задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2015р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/18861/15. Розгляд справи призначено на 02.09.2015р.

В судовому засіданні 02.09.2015р. у справі було оголошено перерву до 21.09.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів. В судовому засіданні оголошено перерву до 12.10.2015р.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

ВСТАНОВИВ:

15.08.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Позняки-жил-буд» (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (виконавець) укладено Договір про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008 року, відповідно до умов якого, позивачем прийнято житловий будинок по бул. Л. Українки, 23-А у Печерському районі м. Києва (будівельна адреса: будинок № 2 по бул. Л. Українки, 23) з вбудованими-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією, з метою забезпечення його кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну плату.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Габітус» є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 342 К від 14.05.2009 року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Позивач стверджує, що відповідач, як власник нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А зобов'язаний на підставі ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» оплачувати комунальні послуги, які йому були надані, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 92 040,63 грн. основного боргу, 31 442,64 грн. інфляційної складової боргу та 5 792,09 грн. 3% річних.

Відповідач у відзиві зазначив, що договір про надання комунальних послуг з позивачем не укладався, рахунки на оплату комунальних послуг останнім не виставлялись. Крім того, просив застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення вартості наданих комунальних послуг, 3% річних та інфляційних втрат за період з 14.09.2009 року та 20.07.2012 року.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі ст. 13 зазначеного Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг.

З огляду на вищевикладене, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди виконавця послуг.

Втім, до матеріалів справи не надано доказів звернення позивача з вимогою до відповідача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві, як не представлено суду й інших доказів, які свідчили б про вчинення сторонами дій, спрямований на фактичне встановлення договірних відносин, пов'язаних з надання та оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг.

Крім того, доказів надання послуг позивачем та фактичне споживання наданих послуг відповідачем суду не представлено. Доказів виставлення рахунків, як і самих рахунків, за якими здійснювалося нарахування вартості комунальних послуг позивачем не надано.

Суд відзначає, що лист № 18/11 від 20.11.2014 року, який надійшов позивачу від відповідача не підтверджує надання комунальних послуг першим, а свідчить про узгодження питань, які виникли при експлуатації нерухомого майна за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві, що належить відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи викладене, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували надання відповідачу комунальних послуг за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення 92 040,63 грн. основного боргу підлягають залишенню без задоволення.

Позовні вимоги про стягнення 31 442,64 грн. інфляційної складової боргу, 5 792,09 грн. 3% річних є похідними від вимог про стягнення основного боргу, що зумовлює відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо застосування строку позовної давності суд повідомляє наступне.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Однак, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що судом не встановлено порушення прав позивача, суд дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строків позовної давності підлягає відхиленню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 16.11.2015.

Суддя Цюкало Ю.В.