Рішення

від 16.01.2017 по справі 910/18861/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017Справа №910/18861/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Рада 5 доТовариства з обмеженою відповідальністю Габітус простягнення грошових коштів Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Зайцев І.Є. від відповідача:Кожокар М.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа №910/18861/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5 (надалі - ТОВ Рада 5 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Габітус (надалі - ТОВ Габітус ) про стягнення грошових коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. у справі №910/18861/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. скасовано, а справу №910/18861/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/2310 від 03.11.2016 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2016 р. справу №910/18861/15 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2016 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду на 30.11.2016 р.

В судових засіданнях 30.11.2016 р. та 12.12.2016 р. судом оголошувались перерви на 12.12.2016 р. та 16.01.2017 р. відповідно.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав пояснення по справ, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на недоведеність позивачем факту надання комунальних послуг на заявлену до стягнення суму.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2008 р. між Закритим акціонерним товариством Позняки-жил-буд (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рада 5 (виконавець) було укладено договір про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008 р., відповідно до умов якого, позивачем прийнято житловий будинок по бул. Л. Українки, 23-А у Печерському районі м. Києва (будівельна адреса: будинок № 2 по бул. Л. Українки, 23) з вбудованими-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією, з метою забезпечення його кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну плату.

Товариство з обмеженою відповідальністю Габітус є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 342 К від 14.05.2009 року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг у період з травня 2009 року по лютий 2015 року, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 92 040,63 грн.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 р. у справі № 221/515/15-а та від 05.10.2016 р. у справі №753/2526/16-ц

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 342 К від 14.05.2009 р. та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Позивач вказує, що у період з 2009 року по 2015 рік ним надавались послуги з утримання та технічного обслуговування житлового будинку №23А по бул. Лесі Українки в м. Києві, а відтак всім власникам нерухомого майна (житлових та нежитлових приміщень) були нараховані до сплати експлуатаційні витрати за утримання такого майна.

Згідно з п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (далі - Порядок) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку. Тариф на послуги враховує вартість отриманих послуг з централізованого постачання холодної води (з урахуванням втрат та витрат води у внутрішньобудинкових системах), водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) в обсягах, визначених за приладами обліку або відповідно до Методики розроблення технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами та організаціями, затвердженої в установленому порядку. Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку. З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

За змістом п. 5 Порядку калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загалі площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до Розпорядження Київської міської адміністрації Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг від 10.04.2012 р. №579, тариф в гривні за 1 кв.м. для будинку по бул. Лесі Українки, 23-А в м. Києві становить 3,21 грн. (тариф за 1 кв.м загальної площі квартири першого поверху за місяць).

Таким чином, для відповідача є такий тариф на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинків та прибудинкової території: 711,9 кв. м. х 3,21 грн. + ПДВ = 2 285,20 грн..

Твердження відповідача про нерозповсюдження на нього умов вказаних тарифів, оскільки вказані тарифи застосовуються виключно до власників квартир, а він володіє нежитловим приміщенням, судом відхиляється з огляду на приписи ч. 1 ст. 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , відповідно до умов якої суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами , які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території; за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008 р., позивачем у якості доказів були надані до суду штатний розклад ТОВ Рада 5 , розрахунково-платіжні відомості, які підтверджують, що працівниками для обслуговування будинку є електрики, теслярі, консьєржі, сантехніки, слюсарі, диспетчери, прибиральники.

Окрім цього, в матеріалах справи містяться відповідні договори, з яких вбачається, що підприємства, з якими ТОВ Рада 5 укладено договори, залучені як підрядники для обслуговування житлового будинку в місті Києві по вул. Л. Українки 23-А.

При цьому, відповідно до вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підрядниками за укладеними з позивачем договорами упродовж спірного періоду здійснювалось обслуговування будинку за адресою: м. Київ, бульв. Л.Українки, 23-А з наданням таких послуг як: електропостачання, водопостачання та прийняття стічних вод, інженерне забезпечення та проведення робіт, вивіз твердих побутових відходів, обслуговування ІТП та насосних станцій, послуги диспетчеризації, прочищення та ремонт зливної каналізації, дератизація, прибирання майданчиків відпочинку, ремонту та фарбування штукатурки внутрішніх стін, сервісного обслуговування автоматики теплового пункту та насосних станцій та інше.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує, а в ст. 322 Цивільного кодексу України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому, будучи власником майна, відповідач зобов'язаний його утримувати.

Згідно зі статтями 11, 16, 177, 360 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи із наведеного, відповідач будучи власником нерухомого майна, не маючи з позивачем належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, не може бути автоматично звільнений від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за надані позивачем комунальні послуги.

Відтак, твердження відповідача про те, що останній не користується спірними приміщеннями, а тому не повинен сплачувати за житлово-комунальні послуги, а саме за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, пропорційно площі приміщень, належної останньому на праві власності, визнаються судом безпідставними в силу приписів наведених норм законодавства.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2016 р. у справі №910/18863/15 між тими ж сторонами в аналогічному спорі.

Більш того суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача в порядку ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги щодо звільнення його від оплати за надані позивачем послуги у зв'язку з відсутністю відповідача у цьому приміщенні.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача 92 040,63 грн. основного боргу за період надання житлово-комунальних послуг з 14.05.2009 р. по лютий 2015 року.

В той же час, відповідно до приписів ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що період нарахування основного боргу має починатися з 20.05.2009 р., оскільки державна реєстрація прав власності на спірне нерухоме майно відбулася 20.05.2009 р., що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі.

За таких обставин, позивачем правомірно нараховано до сплати вартість житлово-комунальних послуг, наданих відповідачу у період з 20.05.2009 р. по 28.02.2015 р. на загальну суму 91 889,06 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, позивачем правомірно реалізовано право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

В той же час, згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 266 Цивільного кодексу України унормовано, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

У наданому відзиві на позовну заяву від 29.11.2016 р. відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами про стягнення заборгованості за період до 20.07.2012 р.

При цьому норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на нежитлові приміщення у будинку за адресою м. Київ, бульв. Л. Українки, № 23-А, виникло у відповідача з 20.05.2009 р. (дата державної реєстрації), що свідчить про об'єктивну можливість позивача бути обізнаним з цієї дати про порушення свого суб'єктивного права у зв'язку із неотриманням оплати від власника відповідних приміщень за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

При цьому, суд враховує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11.09.1997 р., передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 22.07.2015 р., а відтак до вимог про стягнення з відповідача боргу та відповідно інфляційних втрат і 3% річних за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 20.05.2009 р. по 22.07.2012 р. сплив трирічний строк позовної давності.

З огляду на викладене, правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у період з 23.07.2012 р. по 28.02.2015 р. на загальну суму 62 055,87 грн., а також 3% річних у розмірі 2 049,20 грн. та інфляційних у розмірі 16 599,41 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (заборгованість у розмірі 29 984,76 грн., 3% річних у розмірі 3 742,89 грн. та інфляційні у розмірі 14 843,23 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Габітус (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20; ідентифікаційний код 23717829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5 (02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, 3; ідентифікаційний код 32070545) заборгованість у розмірі 62 055 (шістдесят дві тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 2 049 (дві тисячі сорок дев'ять) грн. 20 коп., інфляційні у розмірі 16 599 (шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 41 коп. та судовий збір у розмірі 1 614 (одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн. 09 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.01.2017 р.

Суддя В.П. Босий