Постанова

від 11.04.2017 по справі 910/18861/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2017 р. Справа№ 910/18861/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Борух А.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Гіневська-Фареник М.О. (дов. від 06.03.2017 р.);

від відповідача: Кожокар М.Ю. (дов. від 02.01.2017 р.);

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Габітус

на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року .

у справі № 910/18861/15 (суддя: Босий В.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Рада 5

до товариства з обмеженою відповідальністю Габітус

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 5" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" про стягнення 129 275,36 грн., з яких 92 040,63 грн. заборгованості, 31 442,64 грн. інфляційних втрат та 5 792,09 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. у справі № 910/18861/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. скасовано, а справу № 910/18861/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2017р. у справі № 910/18861/15 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" заборгованість у розмірі 62 055 грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 2 049 грн. 20 коп., інфляційні у розмірі 16 599 грн. 41 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач, будучи власником нерухомого майна, не маючи з позивачем належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, не може бути автоматично звільнений від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за надані позивачем комунальні послуги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю Габітус звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 р. у справі № 910/18861/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що суд першої інстанції помилково застосував норми ч. 1 ст. 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесенні плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , оскільки відповідач для провадження своєї діяльності не використовує належні йому нежитлові приміщення. Крім того зазначив, що штатний розклад, розрахунково-платіжні відомості, договори та акти виконаних робіт не є і не можуть бути належними і допустимими доказами надання житлово-комунальних послуг, у тому числі і для визначення переліку таких послуг, їх кількості та періоду надання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Габітус прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/18861/15.

07.03.2017 р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 р. у справі № 910/18861/15 залишити без змін, а скаргу відповідача без задоволення.

17.03.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли пояснення.

20.03.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу.

11.04.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли пояснення.

При розгляді справи № 910/18861/15 в судових засіданнях оголошувались перерви.

В судовому засіданні 11.04.2017 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні 11.04.2017 року представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.08.2008 р. між закритим акціонерним товариством "Позняки-жил-буд" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (виконавець) було укладено договір про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території, відповідно до умов якого позивачем прийнято житловий будинок по бул. Л. Українки, 23-А у Печерському районі м. Києва (будівельна адреса: будинок № 2 по бул. Л. Українки, 23) з вбудовано-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією, з метою забезпечення його кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну плату. (том 1, а.с. 72)

Відповідно до акту приймання-передачі від 15.08.2008 р. замовник передав, а виконавець прийняв житловий будинок по бул. Л. Українки, 23-А у Печерському районі м. Києва (будівельна адреса: будинок № 2 по бул. Л. Українки, 23) з вбудовано-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією. (том 1, а.с. 73)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Габітус" є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 342 К від 14.05.2009 року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. (том 1, а.с. 14-15).

Звертаючись з позовом до суду, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг у період з 14 травня 2009 року по лютий 2015 року, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 92 040,63 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач, будучи власником нерухомого майна, не маючи з позивачем належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, не може бути автоматично звільнений від виконання позадоговірного обов'язку щодо сплати заборгованості за надані позивачем комунальні послуги. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду 22.07.2015 р., а тому до вимог про стягнення з відповідача боргу та відповідно інфляційних втрат і 3% річних за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 20.05.2009 р. по 22.07.2012 р. сплив трирічний строк позовної давності та вказав, що правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у період з 23.07.2012 р. по 28.02.2015 р. на загальну суму 62 055,87 грн., а також 3% річних у розмірі 2 049,20 грн. та інфляційних у розмірі 16 599,41 грн.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 р. у справі № 221/515/15-а та від 05.10.2016 р. у справі №753/2526/16-ц.

Відтак, до предмету доказування у даній справі входять обставини фактичного користування відповідачем житлово-комунальними послугами.

Водночас, як видно з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. скасовано, а справу №910/18861/15 передано на новий розгляд.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою, що відповідач є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 342 К від 14.05.2009 року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, а відтак, в силу приписів статті 20 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", у останнього виник обов'язок оплачувати надані позивачем послуги. Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою встановлення відповідних обставин справи щодо конкретного переліку наданих послуг, виходячи з їх кількості та періоду.

За змістом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України" вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції і є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (частина перша статті 111 12 ГПК), повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у прийнятті рішення або постанови господарського суду.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Як вже було зазначено, відповідач є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А.

Позивач вказує, що у період з 2009 року по 2015 рік ним надавались послуги з утримання та технічного обслуговування житлового будинку №23А по бул. Лесі Українки в м. Києві, а відтак всім власникам нерухомого майна (житлових та нежитлових приміщень) були нараховані до сплати експлуатаційні витрати за утримання такого майна.

Позивачем в якості доказів на підтвердження виконання договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008 р. були надані штатний розклад ТОВ "Рада 5", розрахунково-платіжні відомості, які підтверджують, що працівниками для обслуговування будинку є електрики, теслярі, консьєржі, сантехніки, слюсарі, диспетчери, прибиральники. (том 2, а.с. 375-384, том 4, а.с. 90-102)

Окрім цього, в матеріалах справи містяться відповідні акти здачі-прийняття (виконання) робіт (надання послуг) з посиланням на відповідні договори, з яких вбачається, що підприємства, з якими товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 5" укладено договори, залучені як підрядники для обслуговування житлового будинку в місті Києві по вул. Л. Українки 23-А. (том 2, а.с. 4-374, том 4, а.с. 103-124).

При цьому, відповідно до вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підрядниками за укладеними з позивачем договорами упродовж спірного періоду здійснювалось обслуговування будинку за адресою: м. Київ, бульв. Л.Українки, 23-А з наданням таких послуг як: електропостачання, водопостачання та прийняття стічних вод, інженерне забезпечення та проведення робіт, вивіз твердих побутових відходів, обслуговування ІТП та насосних станцій, послуги диспетчеризації, прочищення та ремонт зливної каналізації, дератизація, прибирання майданчиків відпочинку, ремонту та фарбування штукатурки внутрішніх стін, сервісного обслуговування автоматики теплового пункту та насосних станцій та інше.

Згідно з п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (далі - Порядок) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку. Тариф на послуги враховує вартість отриманих послуг з централізованого постачання холодної води (з урахуванням втрат та витрат води у внутрішньобудинкових системах), водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) в обсягах, визначених за приладами обліку або відповідно до Методики розроблення технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами та організаціями, затвердженої в установленому порядку. Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку. З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

За змістом п. 5 Порядку калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загалі площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, нерухоме майно відповідача розміщено на першому поверсі будинку по бул. Лесі Українки, 23-А в м. Києві.

Розпорядженням Київської міської адміністрації "Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для виконавців цих послуг" від 10.04.2012 р. № 579 були встановлені тарифи, окрім інших, для ТОВ Рада-5 в гривні за 1 кв.м. для будинку по бул. Лесі Українки, 23-А в м. Києві, відповідно до яких тариф за 1 кв.м загальної площі квартири першого поверху за місяць, якщо оплата послуг проводиться після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, становить 3,21 грн. та тариф за 1 кв.м загальної площі квартири першого поверху за місяць, якщо оплата послуг проводиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, становить 3,15 грн.

Як вбачається з розрахунку, який доданий до позовної заяви, позивачем при нарахуванні плати за комунальні послуги було використано тариф, встановлений Київською міською адміністрацією для квартир першого поверху, що спростовує твердження відповідача, що позивачем в розрахунок суми заборгованості за комунальні послуги були включені послуги з обслуговування ліфтів.

При цьому, при винесені оскаржуваного рішення суд першої інстанції вказав, що для відповідача є такий тариф на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинків та прибудинкової території: 711,9 кв. м. х 3,21 грн. + ПДВ = 2 285,20 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України

від 21 липня 2005 р. № 630, передбачено, що ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг і фізичною та юридичною особою.

Згідно з п. 18 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, за відсутності укладеного між сторонами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та, відповідно, встановлення в такому договорі іншого строку, ніж передбачено правилами та який можна чітко визначити, колегія суддів дійшла висновку, що до відповідача повинен застосовуватись тариф в розмірі 3,15 грн. за 1 кв.м загальної площі квартири першого поверху в подальшому розрахунку на всю площу спірного приміщення: 711,9 кв. м. х 3,15 грн. з ПДВ = 2 242,49 грн.

Твердження відповідача про нерозповсюдження на нього умов зазначених вище тарифів, оскільки вказані тарифи застосовуються виключно до власників квартир, тоді як відповідач володіє нежитловим приміщенням, колегією суддів відхиляється з огляду на приписи ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", відповідно до умов якої суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території; за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує, а в ст. 322 Цивільного кодексу України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому, будучи власником майна, відповідач зобов'язаний його утримувати.

Згідно зі статтями 11, 16, 177, 360 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, будучи власником нерухомого майна, не маючи з позивачем належним чином укладеного договору у сфері комунальних послуг, не може бути автоматично звільнений від виконання обов'язку щодо сплати заборгованості за надані позивачем комунальні послуги.

При цьому, твердження відповідача про те, що останній не користується спірними приміщеннями, а тому не повинен сплачувати за житлово-комунальні послуги, а саме за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, пропорційно площі приміщень, належної останньому на праві власності, визнаються судом безпідставними в силу приписів наведених норм законодавства.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2016 р. у справі №910/18863/15 між тими ж сторонами в аналогічному спорі.

Крім того, відповідно до ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач має право, окрім іншого, на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача в порядку ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" щодо звільнення його від оплати за надані позивачем послуги у зв'язку з відсутністю відповідача у цьому приміщенні.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за період надання житлово-комунальних послуг з 14.05.2009 р. по лютий 2015 року.

В той же час, відповідно до приписів ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період нарахування основного боргу має починатися з 20.05.2009 р., оскільки державна реєстрація прав власності на спірне нерухоме майно відбулася 20.05.2009 р., що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 20.05.2009 р. по 28.02.2015 р., тобто починаючи саме з моменту набуття у власність нерухомого майна.

Однак, як вбачається з наявного в матеріалах справи відзиву проти позову, поданого до суду першої інстанції 27.08.2015 р., відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами про стягнення заборгованості за період до 20.07.2012 р.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на нежитлові приміщення у будинку за адресою м. Київ, бульв. Л. Українки, № 23-А, виникло у відповідача з 20.05.2009 р. (дата державної реєстрації), що свідчить про об'єктивну можливість позивача бути обізнаним з цієї дати про порушення свого суб'єктивного права у зв'язку із неотриманням оплати від власника відповідних приміщень за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

При цьому, суд враховує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 р., передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 22.07.2015 р., що підтверджується відміткою господарського суду міста Києва, а відтак до вимог про стягнення з відповідача боргу за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 20.05.2009 р. (встановлений судом вірний період початку нарахування основного боргу) по червень 2012 р. сплив трирічний строк позовної давності.

Таким чином, оскільки, як встановлено колегією суддів, плата за послуги повинна була вноситись відповідачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим та з огляду на наявний в матеріалах справи розрахунок вимог позивача, колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 61 543,88 грн. заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з липня 2012 р. по лютий 2015 р.

Контррозрахунку суми основного боргу відповідачем надано не було.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Статтею 266 Цивільного кодексу України унормовано, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Колегія суддів, враховуючи сплив трирічного строку позовної даності, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період з 21.08.2012 р. по 28.02.2015 р. по кожному місяцю окремо, дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 16 185,88 грн. інфляційних втрат та 1 978,74 грн. 3 % річних.

Розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних здійснювався за допомогою системи Ліга Закон .

Контррозрахунку інфляційних та 3 % річних відповідачем до апеляційного господарського суду надано не було.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017р. змінити.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року у справі № 910/18861/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2017 року у справі № 910/18861/15 змінити та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20; ідентифікаційний код 23717829) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (02068, м. Київ, вул. Г. Ахматової, 3; ідентифікаційний код 32070545) заборгованість у сумі 61 543,88 грн., 3% річних у сумі 1 978,74 грн., інфляційні втрати у сумі 16 185,88 грн. та судовий збір за подачу позову у сумі 1 594,17 грн.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (02068, м. Київ, вул. Г. Ахматової, 3; ідентифікаційний код 32070545) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Габітус" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20; ідентифікаційний код 23717829) 34,98 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/18861/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко