Постанова

від 13.07.2016 по справі 910/18861/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р. Справа№ 910/18861/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участі представників:

від позивача: Зайцев І.Є. представник

Гіневська-Фареник М.О. представник

від відповідача: Кожокар М.Ю. представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 5» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі № 910/18861/15 (суддя - Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 5»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Габітус»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі № 910/18861/15 в задоволенні позовних вимог ТОВ «Рада 5» відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ «Рада 5» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі № 910/18861/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Рада 5» задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин та без належної оцінки наявних у справі доказів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016, апеляційну скаргу було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.05.2016.

Представник відповідача 25.05.2016 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.05.2016 у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючий суддя, судді: Тищенко О.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 апеляційну скаргу ТОВ «Рада 5» прийнято до провадження у складі Тарасенко К.В. - головуючий суддя, судді: Тищенко О.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 розгляд справи відкладено на 15.06.2016.

14.06.2016 від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

Відповідно до ч 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи, що позивачем не надано жодного обґрунтування неможливості подання доказів, долучених до клопотання від 14.06.2016 до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для прийняття додаткових доказів апеляційним судом відсутні.

14.06.2016 представником відповідача подано додаток до відзиву до апеляційної скарги, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

15.06.2016 позивачем подано додаткові письмові пояснення по справі, в яких він підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

У судовому засіданні 15.06.2016 оголошено перерву до 13.07.2016.

13.07.2016 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Габітус» було подано письмові пояснення щодо необґрунтованості позову та апеляційної скарги.

Представники сторін у судове засідання з'явились та надали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

15.08.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Позняки-жил-буд» (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 5» (виконавець) укладено Договір про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 15.08.2008 року, відповідно до умов якого, позивачем прийнято житловий будинок по бул. Л. Українки, 23-А у Печерському районі м. Києва (будівельна адреса: будинок № 2 по бул. Л. Українки, 23) з вбудованими-прибудованими приміщеннями загальноміського користування та прибудинковою територією, з метою забезпечення його кваліфікованого утримання, ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну плату.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Габітус» є власником нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 342 К від 14.05.2009 року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що відповідач, як власник нежилих приміщень з № 1 по № 5, з № 7 по № 13 (групи приміщень № 76) (в літ. А) загальною площею 711,90 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Л.Українки, 23-А зобов'язаний на підставі ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» оплачувати комунальні послуги, які йому були надані, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 92 040,63 грн. основного боргу, 31 442,64 грн. інфляційної складової боргу та 5 792,09 грн. 3% річних.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг.

З огляду на вищевикладене, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди виконавця послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів звернення позивача з вимогою до відповідача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві, як не представлено суду й інших доказів, які свідчили б про вчинення сторонами дій, спрямований на фактичне встановлення договірних відносин, пов'язаних з надання та оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг.

Крім того, доказів надання послуг позивачем та фактичне споживання наданих послуг відповідачем суду не представлено. Доказів виставлення рахунків, як і самих рахунків, за якими здійснювалося нарахування вартості комунальних послуг позивачем не надано.

В свою чергу, лист № 18/11 від 20.11.2014 року, який надійшов позивачу від відповідача не підтверджує надання комунальних послуг першим, а свідчить про узгодження питань, які виникли при експлуатації нерухомого майна за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві, що належить відповідачу.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, оскільки чинним законодавством обов'язок доказування покладено на сторону, яка посилається на певні юридичні факти, однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання відповідачу відповідних послуг.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували надання відповідачу комунальних послуг за адресою: бул. Л. Українки, 23-А в м. Києві, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення 92 040,63 грн. основного боргу задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про стягнення 31 442,64 грн. інфляційної складової боргу, 5 792,09 грн. 3% річних є похідними від вимог про стягнення основного боргу, що зумовлює відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині.

Щодо застосування строку позовної давності суд повідомляє наступне.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Однак, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що судом не встановлено порушення прав позивача, суд дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строків позовної давності правомірно відхилена судом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 5» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 року по справі № 910/18861/15 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/18861/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров