Ухвала

від 02.11.2015 по справі 816/3501/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року м. Київ К/800/66264/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року

у справі №816/3501/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 04 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, задовольнив адміністративний позов, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0000502310 та №0000512310. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Енергосталь», ТОВ «Залізмашбуд-торговий дім НЗЛ», ТОВ «Пром-Альянс ЛТД», ТОВ «Дніпро-Транс-Тревел-Лайн», ТОВ «Веста Дніпро», ТОВ «Регіонпромсервіс», ТОВ «АПК-Співдружність», ТОВ « 2М Груп», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс» за період з 01 березня 2010 року по 01 березня 2013 року, про що склав акт від 11 березня 2013 року №1394/22.4-12/30044094, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 138.1 статті 138, підпунктів 139.1.9 пункту 139.1 Податкового кодексу України та пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0000502310, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 635 925,00 грн. та №0000512310, яким зменшив розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 487 195,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ сплаченої в ціні товарів отриманих від ТОВ «Пром-Альянс ЛТД» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках актів від 08 грудня 2011 року №4952/23-/34885500 та від 14 лютого 2012 року №93/233-3388550 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Пром-Альянс ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин з позивачем за серпень 2011 року та вересень 2011 року, якими встановлено відсутність вказаного контрагента за місцезнаходженням та як наслідок, відсутність реальності здійснення господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанцій виходив з реальності здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Пром-Альянс ЛТД» та відсутності в діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні валових вират та податкового кредиту спірного періоду. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, зазначив про неправомірність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки перевірка позивача була призначена відповідно до кримінально - процесуального закону, за відсутності судового рішення у кримінальній справі в рамках якої проведено перевірку позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договорів від 26 серпня 2011 року №070ВДс, від 16 вересня 2011 року №084ВДс, від 20 вересня 2011 року №092ВДс, від 03 жовтня 2011 року №101 ВДс, від 14 жовтня 2011 року №112 ВДс, ТОВ «Пром-Альянс ЛТД» поставило позивачу сою.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, видаткових накладних та податкових накладних.

Розрахунок між суб'єктами господарських відносин здійснений у безготівковій формі на підставі рахунків-фактур ТОВ «Пром-Альянс ЛТД», що підтверджується копіями банківських виписок наявних у матеріалах справи.

Транспортування придбаного позивачем товару здійснювалось на склад ТОВ «Агро Ком», про що свідчать копії товарно-транспортних накладних та реєстрів накладних на прийнятий товар.

Як встановлено судом першої інстанції, придбаний позивачем товар (соя) на підставі договору від 30 грудня 2010 року №30/12/10 з ТОВ «Агро Ком» використано як сировину для виготовлення комбікорму.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Пром-Альянс ЛТД».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з ТОВ «Пром-Альянс ЛТД».

За приписами підпунктів 200.1 , 200.2 , 200.3 статті 200 Податкового кодексу України , сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції відносно відсутності правових підстав для прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, зважаючи на призначення перевірки в рамках кримінально-процесуального закону та за відсутності доказів набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі, оскільки в основу даного висновку покладено тлумачення попередньої редакції пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, яка вже не діяла на час призначення та проведення податкової перевірки позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій перевірка позивача проведена у відповідності до приписів підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі постави слідчого з ОВС СУ ДПС у Житомирській області старшого лейтенанта податкової міліції Коцюбко Н.В. від 24 липня 2012 року в рамках кримінальної справи №109006/12 порушеної відносно ПП ОСОБА_5., за підозрою у вчиненні злочинів передбачених частиною 3 статті 212, частинами 1,3,4 статті 358 Кримінального кодексу України та ОСОБА_6, за підозрою у вчиненні злочинів передбачених частиною 2 статті 366, частинами 1-3 статті 358, частиною 2 статті 205, частиною 53 статті 212 Кримінального кодексу України.

На підставі постанови слідчого від 24 липня 2012 року, відповідач наказом від 14 лютого 2013 року №441 призначив документальну позапланову виїзну перевірку позивача та видав направлення від 18 лютого 2013 року №253 на проведення такої перевірки.

При прийнятті спірного рішення, суд апеляційної інстанції керувався положеннями пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла до 04 січня 2013 року та не конкретизувала коло осіб, щодо яких може бути призначено документальну позапланову перевірку за наявності відповідної постанови компетентної особи, прийнятої в порядку кримінально-процесуального законодавства, що давало підстави для поширення передбаченою цією нормою заборони відносно прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили рішенням суду у кримінальній справі у разі проведення податкової перевірки щодо будь-яких осіб на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та в межах кримінально-процесуального законодавства чи законодавства про оперативно-розшукову діяльність.

У свою чергу, пунктом 8 Закону України від 20 листопада 2012 року №5503 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів», який набрав чинності 04 січня 2013 року, пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, за змістом якої у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Таким чином, наведене у вказаній нормі обмеження щодо прийняття податкового повідомлення-рішення після отримання судового рішення у кримінальній справі стосується лише випадків порушення кримінального провадження відносно посадових осіб платника податків щодо якого призначено перевірку, що свідчить про відсутність підстав для поширення на спірні правовідносини заборони, передбаченої пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, оскільки перевірка позивача призначена в рамках кримінальної справи відносно посадових осіб його контрагента.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано до спірних відносин приписи підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у нечинній редакції.

Водночас, помилковість висновків суду апеляційної інстанції не призвела до прийняття ним невірного по суті спору рішення, а отже підстави для скасування прийнятого ним спірного рішення - відсутні.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2013 року №0000502310 та №0000512310.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №816/3501/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.