Ухвала

від 26.10.2015 по справі 2а-3063/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/58244/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012

у справі № 2а-3063/12/2670

за позовом Приватного підприємства «Кєн Імпекс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування та визнання нечинним (недійсним) податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0001792307 та №0001802307 від 15.11.2011.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинам з ТОВ «Істролін-інвест», ТОВ «Фіндакс», ТОВ «Маркет-техбюро», ТОВ «Гелаксі трейд сервіс», ТОВ «Буд-вест-монтаж», ТОВ «ВВ-Інформ-груп», ТОВ «Техпостач-2002», ТОВ «ТПК «Форфейт», ТОВ «РА «Медіа-максіліана», ТОВ «РА Медіалогія», ТОВ «ТФ Станком-Сервіс»за період з 01.03.2008 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт № 512/1-23-70-34935032 від 27.10.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дані порушення, на думку відповідача, виникли внаслідок того, що правочини, укладені позивачем з його контрагентами ТОВ «Маркет-Техбюро», ТОВ «ВВ-Інформ-Груп», ТОВ «Гелексі Трейд Сервіс» є фіктивними, оскільки, не надано доказів транспортування товару за укладеними договорами.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.11.2011 №0001792307, яким позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 305743,75 грн., в т. ч. основного платежу у розмірі 251302,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 54441,75 грн., та від 15.11.2011 №0001802307, яким позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 446550,00 грн., в т. ч. основного платежу у розмірі 357240,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 89310,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то, відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Маркет-Техбюро», ТОВ «ВВ-Інформ-Груп», ТОВ «Гелексі Трейд Сервіс». Позивачем, на підтвердження реальності здійснених товарно-грошових операцій, було надано копії належно завірених первинних документів, зокрема, копії договорів купівлі-продажу, видаткових накладних, податкових накладних, листів-замовлення, сертифікатів відповідності товару, які є первинними документами в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Виключно відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для позбавлення платника права на формування валових витрат, оскільки товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, тобто є обов'язковими для перевізників, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваними контрагентами, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, були платниками податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача про нікчемність правочину, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун