Ухвала

від 12.11.2015 по справі 813/1365/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/14114/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ Меблісервіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ Меблісервіс» (далі - позивач, ТОВ «Компанія ВЕЕМ Меблісервіс»), звернулось до суду першої інстанції з позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 23.04.2012 року № 0002532300/3128 та від 15.01.2013 року № 0000061630/606.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанції мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби замінено правонаступником на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, а тому оскаржувані податкової повідомлення рішення винесені правомірно.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС у період з 26.03.2012 року по 30.03.2012 року було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Компанія ВЕЕМ Меблісервіс» (код ЄДРПОУ 30582851) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 06.04.2012 року №234/41/22-1009/30582851, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- вимог пп.198.6 ст. 198, п. 201.4 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VI (із внесеними змінами та доповненнями), внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 48287, 95 грн., в т.ч. за листопад 2011 року у сумі 21008, 53 грн. та грудень 2011 року у сумі 27279, 42 грн.;

- вимог пп.164.2.17 п.164.2, п.164.3, п.164.5 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, п.177.8 ст.177, п.178.5 ст.178 Податкового Кодексу України №2755-VІ зі змінами та доповненими в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2011 року в сумі 1371,63 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки від 06.04.2012 року № 234/41/22-1009/30582851 податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 23.04.2012 року №0002532300/3128, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 60360 грн., в тому числі за основним платежем - 48288 грн. та 12072 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Крім того, 25.12.2012 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено Акт від 25.12.2012 року № 473/15-2/30582851.

Згідно зазначеного Акта перевірки, в порушення п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 розділу V Податкового Кодексу України, ТОВ «Компанія ВЕЕМ-Меблісервіс» неправомірно віднесено до податкового кредиту червня 2012 року суму ПДВ 48287,95 грн. (а.с.34).

Зокрема, як зазначено в Акті перевірки №473/15-2/30582851, згідно реєстру отриманих і виданих податкових накладних ТОВ «Компанія ВЕЕМ-Меблісервіс» включено до складу податкового кредиту за червень 2012 року наступні податкові накладні: від 05.11.2011 року №928 по ТОВ «РОСТ» сума ПДВ - 4 611, 92 грн., від 07.11.2011 року №927 по ТОВ «РОСТ» сума ПДВ - 4 583, 33 грн., від 15.11.2011 року №661 по ТОВ «Свиспан Лімітед» сума ПДВ - 11 813, 27 грн., від 01.12.2011 року №18 по ТОВ «Кроно-України» сума ПДВ - 12714,37 грн., від 21.12.2011 року № 817 по ТОВ «Кроно-України» сума ПДВ - 14565,06 грн.

Перевіркою встановлено, що вищевказані податкові накладні підприємством до складу податкового кредиту за червень 2012 року віднесено повторно, оскільки:

- податкові накладні № 928 від 05.11.2011 року на суму ПДВ 4611, 92 грн. та №927 від 07.11.2011 року на суму ПДВ 4583,33 грн., виписані постачальником ТОВ «РОСТ» (303818026503), включені до складу податкового кредиту згідно податкової декларації з ПДВ за листопад 2011 року;

- податкова накладна № 661 від 15.11.2011 року виписана постачальником ТОВ «Свиспан Лімітед» (323588017094) на суму ПДВ 11813,27 грн. включена до складу податкового кредиту згідно податкової декларації з ПДВ за листопад 2011 року;

- податкові накладні № 18 від 01.12.2011 року на суму ПДВ - 12714, 37 грн. та № 817 від 21.12.2011 року на суму ПДВ 14565,06 грн. виписані постачальником ТОВ «Кроно-Україна» (311479913208), включені до складу податкового кредиту згідно податкової декларації з ПДВ за грудень 2011 року.

На підставі акту перевірки від 25.12.2012 року №473/15-2/30582851 податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 15.01.2013 року №0000061630, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 48287,95 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів, судовим інстанціям слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами поставок як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари (послуги/роботи) отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Крім того, з наданої позивачем не чіткої копії виписки по банківському рахунку (а.с. 129-131) не можливо встановити які саме кошти, на виконання яких договорів та чи саме на користь ТОВ «РОСТ», ТОВ «Свиспан Лімітед», ТОВ «Кроно-України», сплачені позивачем. Тобто, судам попередніх інстанцій необхідно належним чином з'ясувати рух коштів по рахунку позивача та первинні документи, якими підтверджено придбання позивачем товару по господарських операціях з ТОВ «РОСТ», ТОВ «Свиспан Лімітед», ТОВ «Кроно-України».

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Крім того, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів (послуг) та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності.

Також, судами попередніх інстанцій не досліджувалось дотрмання чи порушення позивачем вимог пп.164.2.17 п.164.2, п.164.3, п.164.5 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, п.177.8 ст.177, п.178.5 ст.178 ПК України, в результаті чого позивачу донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2011 рік у сумі 1371,63 грн.

Не дослідженими також залишились доводи відповідача про те, що податкові накладні № 928 від 05.11.2011 року, №927 від 07.11.2011 року, № 661 від 15.11.2011 року, № 18 від 01.12.2011 року, № 817 від 21.12.2011 року позивачем включено до складу податкового кредиту за червень 2012 року повторно, оскільки такі вже були включені до складу податкового кредиту згідно податкових декларацій з ПДВ за листопад-грудень 2011 року.

Більш того, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення відповідача від 23.04.2012 року № 0002532300/3128. В свою чергу, за захистом своїх прав позивач звернувся лише 21.02.2013 року, тобто з пропуском строку встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи позивач не просив про поновлення строків звернення до суду, однак суди попередніх інстанцій не надали цим обставинам жодної оцінки та не дослідили питання поважності пропуску цього строку, не прийняли та не мотивували з приводу цього своїх рішень та всупереч вимог ст. 100 КАС України судом першої інстанції, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, не було постановлено ухвалу про поновлення чи відмову у поновленні строків звернення до суду.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не дослідили доказів та не встановили обставин пов'язаних з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду та чи наявні підстави для визнання таких поважними чи не поважними.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом, не встановили обставин щодо предмету позову, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення..

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2015 року у справі № 813/1365/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко