Ухвала

від 09.11.2015 по справі 804/16977/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ К/800/29447/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 року

у справі № 804/16977/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровський авторемонтний завод»

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Верхньодніпровський авторемонтний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.05.2014 року № 0000852203, № 0000822203, № 0000832203.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.05.2014 року № 0000832203 скасовано та прийнято нову постанову про відмову в позові в цій частині. В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015 року замінено Верхньодніпровську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області правонаступником - Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року відповідачем складено акт від 17.04.2014 року № 400/04-16-22-01-05461390, яким встановлено порушення позивачем: - пп.пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.2, 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 922 410, 00 грн.: - п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 185 350, 00 грн.; - ст.ст. 1, 2, 4 Закону України «Про здійснення розрахунків в іноземній валюті», в результаті чого нараховано пеню за порушення термінів розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; - п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15/93, в результаті чого нараховано штрафну санкцію за порушення порядку декларування валютних цінностей; - пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного перерахування (сплати) до бюджету утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.05.2014 року: - № 0000852203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у загальному розмірі 1 293 968, 50 грн., з яких за основним платежем - 922 410, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 371 558, 50 грн.; - № 0000822203, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 278 025, 00 грн., з яких за основним платежем - 185 350, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 92 675, 00 грн.; - № 0000832203, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в сумі 60 940, 76 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства, що ґрунтуються на заниженні доходу, завищенні та заниженні витрат, завищенні податкового кредиту, невірному відображенні окремих граф декларації з податку на прибуток, неправомірному зменшенні податку на прибуток на суму авансових внесків та несвоєчасності розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виходив з того, що податкове повідомлення-рішення від 07.05.2014 року № 0000832203 прийнято відповідачем правомірно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено витрати, які включаються до складу загальновиробничих витрат.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток приватних підприємств на суму 179 293, 00 грн. стало неврахування відповідачем при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2011 року витрат у розмірі 2 250 160, 00 грн.

З даного приводу встановлено, що заниження позивачем витрат у загальній сумі 2 133 147, 00 грн. не підтвердилося під час розгляду справи, оскільки, зокрема, не встановлено подвійного врахування позивачем витрат у розмірі 703 734, 00 грн. по різним рахункам бухгалтерського обліку: по заробітній платі та нарахованим соціальним внескам - 210 015, 00 грн., амортизаційних відрахуваннях - 162 269, 00 грн., витрат з незавершеного виробництва - 131 864, 00 грн., витрат на водопостачання, газифікацію, електроенергію - 165 484, 00 грн., на матеріали - 33 103, 00 грн., на МШП - 999, 00 грн.;

Щодо подвійного врахування собівартості товарів у розмірі 1 436 945, 00 грн. при їх придбанні у 2010 році та реалізації у 4 кварталі 2011 року, судами встановлено, що у 2010 році валові витрати при придбанні товарів формувались наступним чином: по рядку 04.1 податкової декларації відображалась вартість придбання товарів, по рядкам 01.2/04.2 податкової декларації відображався приріст/убуток балансової вартості запасів (товарів).

Отже, при відсутності факту реалізації товару у звітному кварталі, підприємство здійснювало коригування валових витрат, понесених при придбанні товару, шляхом відображення у податковій декларації їх приросту.

Враховуючи те, що, як встановлено судами, зауважень щодо невірного застосування методології формування валових витрат при придбанні товарів за звітний період - 2010 рік за результатами попередньої перевірки не встановлено, судами вірно зазначено, що при перевірці складу податкових витрат 4 кварталу 2011 року у відповідача відсутні підстави для висновку про задвоєння податкових витрат у вигляді собівартості реалізованих товарів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у перевіряємий період, а саме - листопад 2011 року отримав від ТОВ «Елко-ЛТД» зварочну проволоку у кількості 105 кг на загальну суму 2 400, 00 грн., у т.ч. ПДВ 400, 00 грн.

На думку відповідача, витрати у розмірі 2 000, 00 грн. не відносяться до складу витрат, а сума ПДВ 400, 00 грн. не відноситься до складу податкового кредиту з підстав непідтвердження реальності здійснення даних господарських відносин з посиланням на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ «Елко-ЛТД», в результаті чого товар є безоплатно отриманим.

Відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Однак встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачу передавались товари на платній основі, що підтверджується, зокрема, податковою накладною, рахунком фактурою, видатковою накладною, які містяться в матеріалах справи. Крім того, в акті перевірки відповідачем зазначено, що придбаний товар від вказаного контрагента використано позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо витрат у вигляді інших операційних витрат у розмірі 10 275, 00 грн., а саме собівартість реалізованих запасів - 9 534, 00 грн. і втрати від псування матеріальних цінностей - 741, 00 грн., то вказані витрати підтверджені матеріалами справи, а відтак, судами вірно встановлено, що вони підлягають включенню до складу валових витрат.

Щодо витрат за операціями з основними засобами у розмірі 107 051, 00 грн.

Податковий орган визнав балансову вартість списаного основного засобу ліквідаційною, на підставі чого дійшов висновку щодо завищення податкових витрат за зазначеною операцією.

Відповідно до пп. 14.1.19 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Згідно із п. 146.16 ст. 146 Податкового кодексу України у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 27.04.2000 року № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 року за № 288/4509, ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство/установа очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Отже, ліквідаційна вартість основного засобу визначається в момент визнання об'єкта основних засобів активом. Відповідно до облікової політики, прийнятої TOB «Верхньодніпровський авторемонтний завод», ліквідаційна вартість основних засобів визначається на рівні 10 грн.

Таким чином, вартість основного засобу у розмірі 107 051, 00 грн. є балансовою/залишковою, а не ліквідаційною, та відноситься до складу валових витрат, а висновок відповідача про невизнання вказаних витрат податковими є необґрунтованим.

Враховуючи викладене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року у сумі 179 293, 00 грн. відсутні.

Щодо взаємовідносин позивача з Компанією «WITEС GmbH».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доводи відповідача про збитковість господарських операцій з придбання автомобілів і подальшого їх продажу за результатами 1 кварталу 2012 року, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 184 950, 00 грн., не підтверджено.

Так, TOB «Верхньодніпровський авторемонтний завод» укладено низку договорів, пов'язаних з придбанням і реалізацією автомобілів ISUZU NQR -75Р, серед яких: договір з ПП «Богдан-Авто» на придбання платформи автомобілів ISUZU NQR -75Р на загальну суму 1 109 700, 00 грн. з ПДВ (3 шт. за ціною 369 900, 00 грн. з ПДВ кожна); договір з контрагентом - нерезидентом «WITEC GmbH» на поставку товарів, в рамках якого було здійснено переміщення для доустаткування вищезазначені платформи; договір з ТДВ «Конкорд» на поставку цієї техніки в здійсненій комплектації.

Оскільки поставка на ТДВ «Конкорд» придбаної у ПП «Богдан-Авто» техніки була можлива відповідно до укладених договорів в певній комплектації, її було передано для здійснення доустаткування (доукомплектування надбудовою) «WITEC GmbH».

Аргумент податкового органу щодо визнання цієї операції збитковою, оскільки договір з «WITEG GmbH» на поставку товарів, в рамках якого здійснено переміщення для доустаткування платформи, укладено 04.11.2011 року, тобто до операції з придбання платформ 29.02.2012 року, не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки контракт, в рамках якого здійснено вивезення платформ, не є контрактом, який регламентує взаємовідносини між позивачем і «WITEC GmbH» винятково щодо цих платформ, а є набагато ширшим. Тому висновок податкового органу, що позивачем заздалегідь сплановано збиткову операцію, є безпідставним.

Як встановлено судами, після доустаткування, проведеного «WITEC GmbH», відбулась реалізація вищезазначеної техніки ТДВ «Конкорд». При цьому ціноутворення здійснено з урахуванням прибутковості такої поставки.

З приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 184 950, 00 грн., судами встановлено, що у 1 кварталі 2012 року ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» одержано та віднесено до складу податкового кредиту суми на придбання автомобілів ISUZU NQR-75P (3 шт.) від ПП «Богдан-Авто» на загальну суму 1 109 700, 00 грн., в тому числі ПДВ 184 950, 00 грн.

Висновки податкового органу про відсутність у позивача права включати вказані суми ПДВ до складу податкового кредиту ґрунтуються на тому, що, оскільки автомобілі були придбані за ціною 369 900, 00 грн., в т.ч. ПДВ 61 650, 00 грн. за одиницю продукції, а реалізовані на експорт WITEС GmbH (Німеччина) за ціною 10 000, 00 євро за 1 автомобіль, це призвело до збитковості операції на суму 792 508, 01 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що економічна сутність операцій, проведених позивачем щодо реалізації автомобілів, підтверджена наявними в матеріалах справи документами, які свідчать про правильність формування позивачем витрат та податкового кредиту та безпідставність висновків податкового органу про порушення вимог податкового законодавства.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Конкорд», за яким податковим органом встановлено заниження податку на прибуток у розмірі 441 256, 00 грн.

Встановлено, що взаємовідносини між позивачем та ТДВ «Конкорд» здійснювалися на підставі договорів, укладених у 2012 році, відповідно до яких ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» здійснював роботи по систематичному виробництву продукції, проведенню випробовування техніки, здійснення її сертифікації, розробки технічних установ, конструкторської та сервісної документації, які виконувались на підставі конструкторських креслень.

При цьому всі вказані роботи виконуються виключно на підставі конструкторських креслень. Обсяг матеріалів (виробничих запасів) на виконання робіт планується на підставі відповідних калькуляцій, матеріали виділяються зі складу згідно з лімітними картками. Списання у виробництво використаних матеріалів здійснюється на підставі матеріальних звітів і накладних на передачу матеріалів у виробництво.

Встановлено, що списання матеріалів у собівартість проведених робіт здійснювалось позивачем з дотриманням Податкового кодексу України в частині вимог щодо документального оформлення податкових витрат та підтверджується первинними документами, оформленими відповідно до вимог наказів Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88 та «Про затвердження типових первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» від 21.06.1996 року №193.

Відповідачем не доведено, що ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» віднесло до складу витрат собівартість матеріалів, які фактично не пов'язані з виробництвом надбудов та автомобілів спецпризначення, у зв'язку з чим, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про неправомірність донарахування позивачу податку на прибуток за 2-4 квартал 2012 року у розмірі 441 256, 00 грн.

Щодо донарахованого податку на прибуток в розмірі 107 664, 00 грн. внаслідок невірного відображеним окремих граф декларації з податку на прибуток встановлено, що при формуванні декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2013 року позивачем зменшено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму сплачених авансових внесків за січень-березень 2013 року в розмірі 393 127, 00 грн., оскілки у відповідний період діяльності збитки перевищили прибуток.

Згідно із п. 2 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні - лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до абз. 7 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до органу державної податкової служби в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, судами вірно зазначено про необґрунтованість доводів податкового органу щодо відсутності права у позивача на припинення сплати авансових внесків у 2-4 кварталах 2013 року, оскільки як, підтверджено платіжними дорученнями, спірні суми вже були сплачені позивачем, та, відповідно, податок на прибуток занижено не було.

Щодо несвоєчасності розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності, за що нараховано пеню у розмірі 60 940, 76 грн., слід зазначити таке.

Статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно з ст. 2 цього Закону імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

В силу ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» до видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належить, зокрема, імпорт товарів, капіталів та робочої сили.

При цьому моментом здійснення імпорту відповідно до абз. 38 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Виходячи з аналізу вказаних вище правових норм, моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Встановлено, що на виконання умов імпортного контракту, укладеного 24.02.2012 року ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» з ТОВ «Osman Koc Otomotiv Dingin San ve Tic A.S.» за №ОК20120224, на адресу нерезидента перераховано кошти в сумі 56 400, 00 дол. США (еквівалентно 450 498, 88 грн.). Продукції отримано на суму 56 190, 00 дол. США (еквівалентно 448 678, 73 грн.) без порушень термінів розрахунків.

З огляду на те, що товар на суму 210, 00 дол. США на адресу ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» надійшов з порушенням законодавчо встановленого строку, суд апеляційної інстанції вірно дійшов до висновку про те, що відповідач правомірно за порушення термінів розрахунків нарахував штрафну санкцію у розмірі 0,03% від суми неодержаної виручки за 322 дні прострочення - 1 621, 50 грн.

Стосовно нарахованої контролюючим органом пені в сумі 59 319, 26 грн. за зовнішньоекономічним контрактом між ТОВ «Верхньодніпровський авторемонтний завод» та «WITEC GmbH» від 04.09.2011 року за №21/11 на загальну суму 1 000 000 євро, встановлено, що 05.01.2012 року відвантажено товар на загальну суму 43 876, 58 євро, граничний термін розрахунків між сторонами за цим контрактом сплив 03.07.2012 року.

Згідно із домовленостями між сторонами контракту розрахунки за цей товар було здійснено шляхом заліку зустрічних однорідних вимог у червні 2012 року та залік був оформлений відповідними актами 02.07.2012 року у сумі 9 955, 04 євро та 30.08.2012 року у сумі 33 961, 54 євро.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість доводів відповідача щодо порушення позивачем законодавчо встановленого строку розрахунків щодо зазначеної імпортної операції та правомірним нарахування відповідачем пені у розмірі 59 319, 26 грн., оскільки взаємозалік у сумі 33 961, 54 євро відбувся 30.08.2012 року, тобто з простроченням 58 днів, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд першої інстанції, скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 07.05.2014 року № 0000832203, порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 року у справі № 804/16977/14 у нескасованій частині залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук