Постанова

від 17.11.2015 по справі 802/2704/15-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2704/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

17 листопада 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання: Сокольвак Ю.В.,

представника відповідача: Климчук Л.В.

представника відповідача: Бойка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничого підприємства "Промкомплект" (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеннь,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.06.2015 № 0002982202 за формою "Р" про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 68 764 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 17 191 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.06.2015 № 0002992202 за формою "Р" про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76 406 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 19 102 грн.; визнати протиправними дії відповідача щодо визнання узгодженими сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток юридичних осіб, що визначені податковими повідомленнями-рішеннями № 0002982202 та № 0002992202, а також внесення їх до карток особового рахунку позивача; зобов'язати відповідача вилучити з карток особових рахунків позивача інформацію про узгодження сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток юридичних осіб, що визначені податковими повідомленнями-рішеннями № 0002982202 та №0002992202, також скасувати нараховані штрафні санкції та пеню.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.09.2015 адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили колегію суддів її задовольнити.

Представник позивача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що з 19.05.2015 по 25.05.2015 посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ЗМ-Консалтинг" за період з 19.02.2013 по 31.03.2015. Зазначена перевірка проводилася відповідно до наказу Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 19.05.2015 № 1486 та на виконання постанови слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Києво-Святошинському районі лейтенанта податкової міліції Мамчик Д.О. від 20.02.2015.

Результати перевірки знайшли своє відображення у акті від 02.06.2015 № 1445/2202/38585446. Відповідно до висновків зазначеного акта під час перевірки встановлено порушення позивачем:

1) пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 68764 грн.;

2) п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2014 року, на суму 76405 грн.

Позивач не погодившись з вказаними висновками акта перевірки, подав заперечення від 09.06.2015 № 7, які за результатами розгляду відповідачем залишені без змін, (лист від 15.06.2015 № 16818/10/02/-28-22-02).

При цьому, 18.06.2015 відповідач на підставі акта перевірки прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 002982202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток на суму 68 764 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 17 191 грн.;

- № 002992202, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати ПДВ на суму 76 406 гри. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в сумі 19 102 грн.

В ході процедури адміністративного оскарження Головним управлінням ДФС у Вінницькій області рішенням про результати первинної скарги від 06.08.2015 за № 730/10/02-32-10-04 та Державною фіскальною службою України рішенням про результати розгляду скарги від 06.08.2015 за №16541/6/99-99-1001-01-25 було відмовлено у задоволені скарг позивача та залишено без змін вказані податкові повідомлення-рішення.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, наданих позивачем під час перевірки, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та висновку про безтоварність.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Так, перевіркою встановлено, що на порушення п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України №2755-УІ від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) позивачем завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 3 787 177 грн., а саме: до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів, (робіт, послуг) віднесено вартість придбаного товару у ТОВ "ЗМ-Консалтінг" код за ЄДРПОУ 37871477 на загальну суму 382 024 грн., по якому немає доказу реальності здійснення господарської операції.

Позивачем до перевірки надано договір поставки №17-02/14 від 17.02.2014, який укладений між позивачем і ТОВ "ЗМ-Консалтінг". Відповідно до даного договору, ТОВ "ЗМ-Консалтінг", в особі директора Бестаеві Маріне, в подальшому "Продавець", з однієї сторони, та ТОВ "НВКП "Промкомплект" в особі директора Воронюка A.B., в подальшому "Покупець", з іншої сторони, уклали Договір про поставку узгодженими партіями Покупцеві продукцію (запасні частини, "Товар"), зазначені в додатках, специфікаціях, видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію Товару. За умовами цього ж договору, Покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару. Передача Товару проводиться на складі Продавця, або в іншому місці за додатковою домовленістю Сторін. Перевезення продукції зі складу Продавця здійснюється Покупцем самостійно або шляхом замовлення відповідних послуг в спеціалізованому господарюючому об'єкту (п. 3.2 Договору). Оплата здійснюється шляхом перерахування грошей на р/р Продавця.

На виконання умов договору ТОВ "ЗМ-Консалтінг", за період, що перевірявся поставлено на адресу позивача товар на загальну суму 458429 грн., у тому числі ПДВ 76405 грн. (сума без ПДВ - 382024 грн.), відповідно до таких документів:

- договір поставки № 17-02/14 від 17.02.2014, відповідно до якого продавець (ТОВ "ЗМ-Консалтинг") зобов'язується поставити узгодженими партіями покупцеві (позивачеві) продукцію: запасні частини, зазначені у додатках: специфікаціях, видаткових накладних та рахунках фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару.;

- специфікацію № 1 від 17.02.2014;

- видаткові накладні № 203 від 21.02.2014, № 204 від 24.02.2014, № 205 від 25.02.2014;

- податкові накладні від 21.02.2014 № 203, від 24.02.2014 № 204, від 25.02.2014 № 205.

При цьому станом на 31.12.2014 за позивачем рахується кредиторська заборгованість перед TOB "ЗМ-Консалтінг" код за ЄДРПОУ 37871477 на суму 458429 грн.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, до складу витрат не включаються.

З матеріалів перевірки слідує, що листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №611/9/10-36-07-04 від 07.04.2014 повідомлено орган ДФС, що директор ТОВ "ЗМ-Консалтинг" (посадова особа контрагента по якому Позивач сформував податковий кредит та витрати) - Бестаеві Маріне не перетинала держаний кордон України за період з 01.01.2012 по 07.04.2014.

Таким чином фактично із матеріалів справи випливає що вказана особа перебуває за кордоном, на території України у вказаний період не була, а від її іменні підписано документи.

Відповідно висновку експерта Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Науково-дослідного експертно- криміналістичного центру СТКЗ Білоцерківського MB №478 від 04.06.2014, за результатами судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи від імені Бестаеві Маріне (директор ТОВ "ЗМ- Консалтинг") на досліджених документах виконані не Бестаеві Маріне, а іншою особою.

Варто також зазначити, що відповідно до матеріалів справи ТОВ "ЗМ- Консалтинг" не має офісних, виробничих та складських приміщень та автотранспорту, підприємство не здійснювало реальної господарської діяльності, відсутній факт реального вчинення господарських операцій. А враховуючи той факт, що дана особа у спірний період була за кордоном, можна зробити висновок про відсутність не тільки наміру але і реальної можливості для підписання первинних документів від імені ТОВ "ЗМ- Консалтинг".

Окрім цього, відповідно до рапорту ст. о/у відділу ОСА ПДВ ОУ ГУ Міндоходів у Київській області Бойко М.С., останнім було проведено обстеження податкової адреси ТОВ "ЗМ-Консалтінг" Київська область, м. Бровари, вул. Грушевського, 21. За результатами виїзду встановлено відсутність підприємства за адресою реєстрації. За вказаною адресою знаходиться дев'ятиповерховий житловий будинок.

Заступник директора ТОВ "ЖЕК-40" Тарасов В.О. повідомив, що підприємство ТОВ "ЗМ-Консалтінг" код за ЄДРПОУ 37871477 за даною адресою ніколи не знаходилось та договору оренди не укладало.

За вказаним фактом на даний момент проводиться подальше досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32014110200000023 від 15.04.2014.

Разом з тим колегією суддів не враховуються надані позивачем копії договору про відступлення права вимоги від 23.08.2014, а також платіжних доручень від 11.02.2015 та від 23.02.2015, оскільки вказані документи не були надані позивачем ні під час проведення перевірки ні під час розгляду справи в суді першої інстанції. Позивачем не обгрунтовано чому вказані документи не подавались під час проведення перевірки та в ході судового розгляду в суді першої інстанції. Тому суд вважає, що вказані докази не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 70 КАС України.

При цьому виходячи із приписів п. 198.3, 198.6 та п. 201.10 ст. 201 ПК України відображенню у бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинних документів, що підтверджує таку господарську операцію.

Наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту. Податкові накладні є одним із документів, що дає право покупцю, зарєєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Однак, такі накладні не є документами, що підтверджують придбання або виготовлення товарів та послуг.

Принагідно вказати, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законом.

З наданих до перевірки документів не можливо підтвердити отримання позивачем товару від ТОВ "ЗМ-Консалтінг". Водночас ні засобів, ні способів реального виконання угод фактично не було. Директор контрагента не підписував первинні документи, на які посилається позивач, а підприємство у якого куплений товар фактично не здійснювало господарської діяльності та не могло поставляти товар, а отже немає доказу реальності здійснення господарської операції.

Разом з цим неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Надані позивачем податкові накладні містять недостовірні дані, що ставлять під сумнів реальність здійснення господарської операції.

Відтак з урахуванням наведеного, можна зробити висновок про формальність складення первинних документів, що надавались позивачем як доказ правомірності формування звітності, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказана правова позиція зі спірного питання була висловлена Верховним Судом України у постанові від 22.09.2015 у справі № № 21-887а15.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що не проявлення достатньої обережності (обачності) у підприємницькій діяльності може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Вказаний висновок неодноразово було висловлено колегією суддів Вищого адміністративного суду України в ухвалах від 27.03.2014 справа № К/800/7110/14, від 28.01.2014 справа № 891/65099/12, від 12.04.2014 справа № 800/42298/13 та від 26.03.2014 справи № К/9991/26540/11 та № К/9991/28864/11.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року скасувати та прийняти нову.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 24 листопада 2015 року.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Сторчак В. Ю.