Постанова

від 26.11.2015 по справі 922/2042/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р. Справа № 922/2042/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (директор), ОСОБА_2 (дов. б/н від 02.01.2015 р.)

відповідача - ОСОБА_3 (дов. б/н від 28.07.2014 р.), ОСОБА_4 (дов. б/н від 16.06.2014 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3809Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 01 липня 2015 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Студія дизайну В«ВалсВ» , м. Харків,

до Приватного підприємства В«Глазго-08В» , м. Харків,

про розірвання договору та стягнення 140838,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ В«Студія дизайну В«ВалсВ» , звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з ПП В«Глазго-08В» 119 238,00 грн. грошової суми, сплаченої за обладнання та 21600,00 грн. завданих збитків, розірвати договір поставки обладнання №30/04/13 від 30.05.2013 р., судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.2015 року у справі №922/2042/14 (головуючий суддя Сальникова Г.І., суддя Лаврова Л.С., суддя Макаренко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП В«Глазго-08В» на користь ТОВ В«Студія дизайну В«ВалсВ» 119 238,00 грн. грошової суми та 2 384,13 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог про розірвання договору поставки обладнання №30/04/13 від 30.05.2013 р. відмовлено. У стягненні 21600,00 грн. збитків та витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн. відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Від сторін до початку судового засідання 26.11.2015 р. надійшли додаткові письмові пояснення, які колегією суддів долучені до матеріалів справи.

Позивач в додаткових поясненнях (вх. №15961), зокрема, зазначає, що відповідачем були грубо порушені умови договору поставки №30/04/13 від 30.05.2013 р., через що ТОВ В«Студія дизайну В«ВалсВ» було вимушено подати позов про його розірвання і, фактично відмовившись від обладнання, яке не відповідає цільовому призначенню та є товаром неналежної якості, позивач тим самим відмовився і від самого договору, у зв'язку з порушенням апелянтом п.п. 4.5, 4.6 договору, про що постачальника було повідомлено у письмовому вигляді листом №4 від 23.04.2015 р. Таким чином, позивач наполягає на своїй правовій позиції та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення за необґрунтованістю викладених у ній вимог.

В додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги (вх. №15950) відповідач, зокрема, стверджує, що висновок суду першої інстанції про досудове розірвання спірного договору у зв'язку з відмовою позивача від обладнання з посиланням на лист №4 від 23.04.2015 р., не відповідає вимогам чинного законодавства та п. 12.2 договору, згідно якого даний договір може бути розірваний лише за письмовою згодою сторін або в судовому порядку. Просить задовольнити апеляційну скаргу з урахуванням додаткових пояснень до неї.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та додаткових пояснень, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2013 р. між ТОВ "Студія дизайну "ВАЛС" (покупець) та ПП "Глазго-08" (постачальник) був укладений договір № 30/04/13 на поставку обладнання, у відповідності до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця працездатне обладнання, найменування, кількість, характеристика, комплектація якого вказані в специфікації № 1(додаток № 1 до цього договору), яка є невід'ємною частиною цього договору, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити в порядку та в строки, встановлені цим договором (т. 1 а.с. 16-19).

Відповідно до п. 2.1 договору, ціна обладнання на день підписання даного договору складає 119 238,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 19873 грн., але не менше суми, еквівалентній 14280 USD.

Пунктом 3.1 договору сторонами передбачені умови оплати: першочерговий внесок у розмірі 60000 грн., у тому числі ПДВ 20% - 10000 грн. - на протязі 2-х днів з моменту підписання договору; суму у розмірі 47400 грн., у тому числі ПДВ 20% - 7900 грн. - на протязі 2-х днів з моменту повідомлення про прибуття обладнання у порт м. Одеси; суму у розмірі 11838 грн., у тому числі ПДВ 20% 1973 грн. - на протязі 2-х днів з моменту підписання акту прийому-передачі працездатного обладнання.

Згідно п. 3.3 договору, покупець має право дострокової оплати, як кожного з етапів, так і всього договору в цілому.

Відповідно до п. 4.2 договору, доставка обладнання на територію покупця, визначену в п. 4.1 договору, здійснюється постачальником не пізніше 20 вересня 2013 року з урахуванням своєчасної оплати п. 3.1.1 - 3.1.2 та буде підготовлено місце та умови розвантаження обладнання.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що строк здійснення пусконалагоджувальних робіт (інсталяція) та інструктаж експлуатації даного обладнання спеціалістами постачальника складає 10 робочих днів з моменту доставки обладнання на територію позивача, визначену в п. 4.1 договору. Прийомка-передача працездатного обладнання здійснюється на території покупця, визначеній в п. 4.1 договору після його доставки, розвантаження та повної перевірки працездатності обладнання шляхом оформлення акту прийому- передачі працездатного обладнання. Обладнання вважається переданим покупцю в момент підписання акту прийомки-передачі сторонами, який підтверджує передачу працездатного обладнання від постачальника покупцю. Покупець, у разі відсутності зауважень до роботи обладнання, зобов'язується підписати акт приймання-передачі в той же день, коли обладнання буде встановлено, працездатне та проведений інструктаж оператора на території покупця, визначеній в п. 4.1 договору.

Згідно п. 12.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Сторони до вказаного договору уклали специфікацію № 1 від 30.05.2013 р., в якій зазначили найменування обладнання та технічні характеристики (т. 1 а.с. 22).

На виконання умов договору покупець, здійснив дострокову оплату, перерахувавши постачальнику грошові кошти у розмірі 119238,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 6710 від 31.05.2013 р., № 736 від 30.07.2013 р., № 775 від 30.08.2013 р. (т. 1 а.с. 23-25).

Постачальник згідно видаткової накладної № 84 від 13.09.2013 р. (т. 1 а.с. 20) здійснив поставку обладнання на суму 119238,00 грн., проте в порушення п. 4.5 договору пусконалагоджувальні роботи (інсталяція) та інструктаж експлуатації даного обладнання спеціалістами постачальника на протязі 10 робочих днів з моменту доставки обладнання здійснені не були, у зв'язку з чим акт прийому- передачі обладнання підписаний не був.

Листом № 24 від 25.11.2013 р. покупець звернувся до постачальника з вимогою надати спеціаліста по настроюванню обладнання в 1-денний строк (т. 1 а.с. 26).

Постачальник на звернення покупця не відреагував, свого спеціаліста не направив.

Згодом покупець звернувся до постачальника з листом № 25 від 18.12.2013 р., в якому повідомив про відмову від даного обладнання та вимагав компенсацію вартості обладнання та відшкодування збитків (т. 1 а.с. 27).

Постачальник вказані вимоги проігнорував, компенсацію поставленого обладнання не здійснив, збитки не відшкодував, що стало підставою для звернення ТОВ В«Студія дизайну В«ВалсВ» до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ПП В«Глазго-08В» 119 238,00 грн. грошової суми, сплаченої за обладнання та 21 600,00 грн. завданих збитків. Крім того, просив розірвати договір поставки обладнання №30/04/13 від 30.05.2013 р.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, встановивши, що відповідач суттєво порушив умови договору щодо поставки товару належної якості, а позивач своїм листом повідомив відповідача про відмову від договору, визнав договір поставки №30/04/13 від 30.05.2013 р. розірваним та задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми авансу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками господарського суду Харківської області, виходячи з наступного.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивач, у відповідності до умов договору, здійснив дострокову оплату за товар в розмірі 119 238,00 грн., а ПП В«Глазго-08В» у вересні 2013 року здійснило поставку обладнання.

ТОВ В«Студія дизайну В«ВалсВ» стверджує, що здійснивши поставку, відповідач порушив умови договору щодо проведення пусконалагоджувальних робіт. В обґрунтування позовних вимог, зокрема, зазначає, що сторонами пунктом 4.5 договору передбачено: обладнання вважається переданим позивачу в момент підписання акту прийомки-передачі сторонами, який підтверджує передачу працездатного обладнання від відповідача позивачу. Відсутність підписаного сторонами акту прийому-передачі, на думку позивача, свідчить про те, що позивачу було поставлено непрацездатне обладнання.

На підтвердження своєї позиції до позовної заяви ТОВ В«Студія дизайну В«ВалсВ» надано акт, направлений ФОП ОСОБА_5 на адресу позивача, де зазначається про негативні наслідки контрольної обробки продукції, поставленої підприємством позивача (т. 1 а.с. 45). Враховуючи, що вказана продукція була виготовлена на обладнанні, поставленому за спірним договором, позивач дійшов висновку про його непрацездатність.

Колегія суддів не приймає в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту непрацездатності поставленого за договором № 30/04/13 обладнання вищезазначений акт, та вважає наведені твердження позивача безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, постачальник направив до покупця свого співробітника для виконання пусконалагоджувальних робіт, після чого позивачу був наданий для підписання акт приймання-передачі.

Позивач на момент закінчення пусконалагоджувальних робіт претензій щодо виготовлених на поставленому обладнанні зразків продукції не заявив, акт приймання-передачі не підписав, використання обладнання розпочав.

Згідно п.п. 9, 16 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № П-7 від 25.04.1966 р., акт про приховані недоліки повинен бути складений протягом 5 днів з моменту виявлення недоліків, однак, не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад отримувача, що виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов'язковими для сторін правилами. Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які неможливо було виявити під час звичайної для даного типу продукції перевірці та виявлені в момент обробки, підготовки до монтажу, в процесі монтажу, випробування, використання та зберігання продукції.

В разі виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування поставленої продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, вказаним в маркуванні та супроводжувальних документах, засвідчуючи якість продукції (п. 14 Інструкції), отримувач призупиняє подальше приймання продукції та складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених під час приймання дефектів.

В разі нез'явлення представника виробника (отправника) по виклику отримувача (покупця) у встановлений строк та у випадках, коли виклик представника іногороднього виробника (отправника) не є обов'язковим, перевірка якості продукції здійснюється представником відповідної галузевої інспекції з якості продукції, а перевірка якості товарів - експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції з якості.

Матеріалів справи свідчать, що недоліки поставленого відповідачем обладнання були виявлені лише після поставки виготовленої на ньому продукції на замовлення третьої особи. Однак, позивач акт прихованих недоліків у встановлені строки не склав та не направив його для погодження з відповідачем, в односторонньому порядку перевірку якості обладнання із залученням відповідних кваліфікованих спеціалістів та складанням за результатом такої перевірки відповідних висновків чи актів не здійснив.

Проте, матеріали справи містять декларацію про відповідність поставленого за спірним договором обладнання, зареєстрована в органі з оцінки відповідності В«Міжнародні стандарти і системиВ« ТОВ В«Міжнародні стандарти і системиВ« 19.11.2013 р. за реєстраційним номером №UA.060.D.5907-13 (т. 1 а.с. 21).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що обладнання є працездатним, тобто виконує покладену на нього функцію - формування паперових форм.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на лист №24 від 25.11.2013 р., як на доказ в підтвердження непрацездатності обладнання, оскільки в зазначеному листі йдеться про те, що під час здійснення пусконалагоджувальних робіт обладнання не було налаштовано на роботу з формування паперових форм (тарталеток) на зразках паперу, наданих покупцем; обладнання формує тарталетки виключно на зразках китайського паперу, що покупця категорично не влаштовує.

Колегія суддів встановила, що відповідач не є постачальником паперу та немає обов'язку перед позивачем щодо постачання йому китайського чи будь-якого іншого паперу. Налаштування обладнання було здійснено ним на зразках паперу наданого та рекомендованого заводом-виробником обладнання, зразки якого надійшли разом з самим обладнанням, що не заперечується сторонами. Налаштування обладнання, під час його виробництва, на роботу з В«китайською сировиноюВ« зумовлено тим, що саме обладнання було виготовлено в Китаї, про що зазначено у специфікації і кінцеві випробування заводом-виробником здійснювались також на папері китайського виробництва.

Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що договір поставки №30/04/13 від 30.05.2013 р. є розірваним, колегія суддів вважає зазначити про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно приписів ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання, договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до п. 12.2. договору поставки №30/04/13 від 30.05.2013 р. даний договір може бути розірваний лише за письмовою згодою сторін або в судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження існування між сторонами письмової згоди про розірвання спірного договору.

Колегія суддів зазначає, що господарський суд Харківської області дійшов помилки, вказавши, що листом № 25 від 18.12.2013 р. (т. 1, а.с. 27) позивач фактично відмовився від договору № 30/04/13 від 30.05.2013 р. оскільки, як вбачається зі змісту вказаного листа, він містить лише повідомлення покупця про відмову від обладнання та вимогу здійснити компенсацію його вартості та відшкодування збитків.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про досудове розірвання договору у зв'язку з відмовою позивача від обладнання не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмова від договору та відмова від товару є різними юридично значимими діями, які відповідно мають різні правові наслідки.

Наслідком відмови від договору - є розірвання договору. Наслідком відмови від товару - є заміна поставленого обладнання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.

Таким чином, діюче законодавство надає стороні можливість або відмовитись від договору і вимагати повернення сплачених коштів або вимагати заміни товару, і пов'язує таке право з наявністю істотного порушення вимог щодо якості товару, зокрема: виявлені недоліки, які не можна усунути; недоліки, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу; недоліки, які виявились неодноразово чи з'явились знову після їх усунення.

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів наявності з боку відповідача таких істотних порушень. Доказів на підтвердження поставки обладнання неналежної якості матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про розірвання договору поставки обладнання №30/04/13 від 30.05.2013 р. та стягнення з відповідача суми авансу в розмірі 119238,00 грн. є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 21600,00 грн. збитків, враховуючи наступне.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Згідно ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Згідно ч.1, ч.2 ст.226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку, якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоча б одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

З огляду на наведене та матеріали справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивачем не доведено жодного з елементів складу правопорушення, тому позовні вимоги про стягнення збитків в сумі 21600,00 грн. задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою юридичних послуг в розмірі 2000,00 грн., колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В пункті 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Отже, у разі неподання до суду вищезазначених документів у господарського суду відсутні підстави для покладення зазначених сум на іншу сторону.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2015 р. між ТОВ В«Студія дизайну В«ВалсВ» (замовник) та ТОВ "Юридична компанія "Делькредере" (виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт, відповідно до якого виконавець зобов'язується надати юридичні послуги та юридичні роботи ,передбачені цим договором, а замовник прийняти та оплатити їх (т. 1 а.с. 53-56).

Відповідно до п. 1.3 договору, юридичні послуги вважаються наданими, а юридичні роботи виконаними з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі-приймання виконаних робіт.

Платіжним дорученням № 163 від 07.05.2014 р. позивач перерахував на рахунок ТОВ "Юридична компанія "Делькредере" грошову суму в розмірі 2000,00 грн., де у призначенні платежу зазначено: "оплата за абонентські юридичні послуги зг. договору про надання абонентських юридичних послуг від 07.05.2014 р. (т. 1 а.с. 57).

Отже, у даному випадку договір укладений позивачем не з адвокатом, а з юридичною фірмою. Акт на підтвердження надання юридичних послуг в матеріалах справи відсутній, грошові кошти перераховані позивачем юридичній компанії.

Враховуючи наведене, беручи до уваги, що судом відшкодовуються лише витрати на оплату послуг адвоката, позовна вимога про стягнення з відповідача 2000,00 грн. витрат на оплату юридичних послуг є необґрунтованою, та задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення від 01 липня 2015 року у справі №922/2042/14 господарський суд Харківської області в частині стягнення 119 238,00 грн., неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 2, 4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2015 року у справі №922/2042/14 в частині стягнення 119 238,00 грн. скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2015 року у справі №922/2042/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 01.12.2015 р.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.