Ухвала

від 25.11.2015 по справі 811/2747/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2015 р. м. Київ К/800/53335/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі№ 811/2747/13-а за позовомПриватного підприємства «Компанія Оптима» доОлександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, Олександрійського управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Олександрійського управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Компанія Оптима» (далі - ПП «Компанія Оптима») звернулось в суд з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходівв Кіровоградській області (далі - Олександрійська ОДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області (далі - ГУДКС України в Кіровоградській області), Олександрійського управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області ( далі - Олександрійське УДКС України в Кіровоградській області), в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Олександрійської ОДПІ, яка полягає в неподанні до органу Державної казначейської служби України висновків про відшкодування ПП «Компанія Оптіма» з державного бюджету податку на додану вартість за березень 2011 року;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 302 201,00 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «Компанія Оптіма» пеню в розмірі 30 158,83 грн.;

- зобов'язати ГУ ДКС України в Кіровоградській області перерахувати 302 201,00 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість на банківський рахунок ПП «Компанія Оптіма»

- стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «Компанія Оптіма» пені в розмірі 30 158,83 грн.;

- зобов'язати ГУ ДКС України у Кіровоградській області перерахувати пеню в розмірі 30 158,83 грн. на банківський рахунок ПП «Компанія Оптіма».

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Олександрійської ОДПІ, яка полягає в неподанні до органу Державної казначейської служби України висновків про відшкодування приватному підприємству «Компанія Оптіма» з Державного бюджету податку на додану вартість за березень 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Компанія Оптіма» 302 201,00 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Компанія Оптіма» пеню в розмірі 30 158,83 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року апеляційні скарги Олександрійської ОДПІ, ГУДКС України в Кіровоградській області, Олександрійського УДКС України в Кіровоградській області залишено без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Олександрійська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 13 квітня 2011 року до Олександрійської ОДПІ було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2011 року, в якій було визначено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 302201,00 грн. Разом з декларацією позивачем подано розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення бюджетного відшкодування.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення від 6 липня 2011 року № 0000142330, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ( в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 302 201, 00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмір 1, 00 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року по справі № 1170/2а-2951/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2012 року, позов ПП «Компанія Оптіма» до Олександрійської ОДПІ задоволений частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 6 липня 2011 року № 0000142330. В задоволенні позовної вимоги про зобов'язання податкового органу прийняти суму податку на додану вартість до відшкодування з Державного бюджету відмовлено.

Олександрійською ОДПІ на підставі листа від 27 липня 2013 року № 447/1520 повідомлено позивача про те, що підстави для надання висновку до органів Державного казначейства про відшкодування суми податку на додану вартість в розмірі 302 201,00 грн. відсутні, у зв'язку з тим, що згідно рішень судів лише скасовано податкове повідомлення - рішення, а в задоволенні позовної вимоги про відшкодування сум податку на додану вартість з Державного бюджету України відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності, стягнення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що податковим органом в порушення вимог податкового законодавства не подано до органу державної казначейської служби висновку із зазначенням суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Так, алгоритм дій державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) податку на додану вартість визначений статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 200.7 наведеної статті платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Відповідно до пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За змістом пункту 9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39 (далі - Порядок), на підставі висновку та узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку, протягом п'яти операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку не має права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Вказаний порядок не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.

При цьому відшкодування з Державного бюджету України сум податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Наведеному суди першої та апеляційної інстанції оцінки не надали, що призвело до прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, у випадку встановлення адміністративним судом обставин порушень суб'єктами владних повноважень прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин він має прийняти справедливе рішення, тобто таке рішення, яке б гарантувало дотримання і захист прав, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. З метою дотримання наведених вимог, адміністративному суду надано повноваження виходу за межі позовних вимог з метою повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (частина 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, задовольняючи позовну вимогу про стягнення пені суди попередніх інстанцій також допустили порушення вимог матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Отже, нормами Податкового кодексу України прямо закріплена відповідальність держави за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість. Зазначена норма є імперативною та не має будь-яких виключень.

З аналізу пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України слідує, що з набранням чинності Податковим кодексом України у платника податку, який не отримує бюджетне відшкодування в порядку та строки, визначені статтею 200 Податкового кодексу України, виникає право на нарахування пені на суму такої заборгованості на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Разом з тим, задовольняючи позовну вимогу про стягнення пені в розмірі 30 158,83 грн., суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо початку перебігу строку заборгованості бюджету з відшкодування позивачу податку на додану вартість, не встановили, з якого моменту виникла така заборгованість та, відповідно, у позивача виникло право на нарахування та стягнення пені на підставі пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України. Крім того, в матеріалах справи відсутній будь-який розрахунок суми пені, яка підлягає сплаті внаслідок не здійснення податковим органом заходів щодо бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення пені, суди виходили із наведеного позивачем в позовній заяві розміру пені, однак і не перевірили чи ґрунтується обрахований позивачем розмір пені на вимогах чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що для правильного вирішення справи судам першої та апеляційної інстанцій необхідно встановити дату початку перебігу строку заборгованості та на підставі належних доказів обрахувати розмір пені з врахування облікової ставки Національного банку України.

Як зазначалось вище, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4 та 5 статті 11 названого Кодексу, зобов'язує суд вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Наведені вимоги норм процесуального права, які є гарантією прийняття законного і обґрунтованого судового рішення, судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень у даній справі дотриманні не були. Адже суди не вжили необхідних заходів для належної перевірки обставин, що є предметом доказування у даній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам з врахуванням позиції, що наведена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі № 2а/0570/17001/2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53361436), та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є. Маринчак