Постанова

від 02.12.2015 по справі 925/1922/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 925/1922/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Савчук І.С., дов. від 01.09.2015 б/н,

від відповідача Шульгін Є.Г., дов. від 25.05.2015 №4,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос Авто»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.07.2015 (підписане 23.07.2015)

у справі №925/1922/14 (суддя Пащенко А.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос Авто»

про стягнення 993 958,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина» (позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос Авто» (відповідач) про стягнення 658 045, 65 грн основного боргу, 176 945, 46 грн інфляційних втрат, 93 081, 91 грн 3% річних та 65 885, 69 грн пені.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.07.2015 у справі №925/1922/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 515 005, 51 грн боргу, 86 932, 93 грн інфляційних втрат, 45 572, 28 грн 3% річних, 12 949, 83 грн витрат на сплату судового збору та 1 831, 74 грн витрат на оплату судової експертизи.

У решті позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за товар, отриманий по видатковій накладній від 22.10.2009 №НШ-0001690 за договором поставки зимових шин від 03.08.2009 №ДПЗ/09-014, пені, індексу інфляції та 3% річних на залишок боргу по вказаній вище видатковій накладній заявлені з пропуском строку позовної давності, а відтак суд відмовив в цій частині вимог.

Щодо вимог про стягнення заборгованості в сумі 515 005, 51 грн за товар, отриманий по видатковій накладній від 23.09.2009 №НШ-0001288 за договором, суд встановив, що в цій частині позовна давність не пропущена, оскільки відповідачем вчинено дії, що свідчать про визнання боргу. В частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних по видатковій накладній від 23.09.2009 №НШ-0001288, суд першої інстанції також вимоги задовольнив, оскільки до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% застосовується загальна позовна давність. В задоволенні вимог про стягнення пені суд першої

інстанції відмовив з огляду на те, що заявлений позивачем період знаходиться поза межами строку позовної давності.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 16.07.2015 скасувати в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині оскаржуване рішення апелянт просив залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено строк позовної давності за видатковою накладною від 23.09.2009 №НШ-0001288, з огляду на те, що оплата за цією видатковою накладною відбулась з врахуванням розстрочення платежу. При цьому, за твердженнями апелянта, операції щодо повернення товару є новацією, а тому, суму первинного зобов'язання необхідно зменшити на суму повернення товару. Крім того, на думку відповідача, місцевий господарський суд безпідставно не взяв до уваги факт повернення товару за видатковою накладною (повернення) від 14.07.2010 №КА-0000955.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 №09-52/1312/15 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ» відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50, пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 925/1922/14 у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Чорної Л.В. у відпустці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2015 колегією суддів у складі: головуючого судді Рябухи В.І., суддів Калатай Н.Ф., Ропій Л.М. прийнято апеляційну скаргу до свого провадження, розгляд скарги призначено на 02.12.2015.

У судовому засіданні 02.12.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 16.07.2015 в частині задоволених позовних вимог скасувати, в іншій частині - залишити без змін.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.08.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос Авто» (покупець) укладено договір №ДПЗ/09-014 (далі - договір), за умовами якого постачальник на умовах, передбачених цим договором, зобов'язується передавати (поставляти) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати в порядку, встановленому цим договором, шини для легкових автомобілів (товар).

У п.1.4 договору вказано, що конкретні кількість, ціна (вартість), асортимент, номенклатура товару, його часткове співвідношення за видами, марками визначаються специфікаціями у вигляді додатків до цього договору, що підписуються сторонами, скріплюються їх печатками та становлять невід'ємну частину цього договору.

Згідно п.п.2.1, 2.2 договору товар поставляється партіями. Поставка кожної партії здійснюється на підставі цього договору, а також специфікації, яка складається на кожну окрему партію та оформляється у вигляді додатку до цього договору, підписаного сторонами.

Ціна одиниці кожного артикулу товару, загальна вартість партії, що поставляється, встановлюються у специфікаціях (п.п.3.1-3.3 договору).

Оплата покупцем партії товару здійснюється на підставі відповідної специфікації за рахунком, який постачальник виписує на кожну партію та передає покупцю у день підписання сторонами специфікації на відповідну партію.

Партії підлягають оплаті у наступному порядку (розраховується у відсотках від вартості партій, поставлених станом на нижче вказаний термін):

25% повинні бути сплачені до 15 жовтня 2009 (п.4.2.1);

50% повинні бути сплачені до 15 листопада 2009 (п.4.2.2);

75% повинні бути сплачені до 15 грудня 2009 (п.4.2.3);

100% повинні бути сплачені до 15 січня 2010 (п.п.4.2.4).

Відповідно до п.10.2 договору останній вступає в дію з моменту підписання сторонами і діє до 15.01.2010 включно, але не раніше моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Оскаржуючи прийняте 16.07.2015 Господарським судом Черкаської області рішення у справі №925/1922/14, відповідач вказував на те, що умови договору передбачають строк виконання зобов'язання платежами в чотири етапи, а тому позовну давність необхідно застосовувати до кожного платежу окремо.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями апелянта та виходить з наступного.

Згідно зі ст.253 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Відтак, враховуючи те, що строк виконання зобов'язання за договором визначений сторонами до 15.01.2010, перебіг строку позовної давності починається з 15.01.2010.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі №914/1202/14.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Частинами 1, 2 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов вказаного вище правочину позивачем поставлено відповідачу товар:

по видатковій накладній від 23.09.2009 №НШ-0001288 (рахунок-фактура від 23.09.2009 №НШ-0001825) на суму 1 573 205,38 грн,

по видатковій накладній від 22.10.2009 №НШ-0001690 (рахунок-фактура від 20.10.2009 №НШ-0001228) на суму 562 800,19 грн.

Підписанням видаткових накладних, які є первинними обліковими документами, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», сторони зафіксували факт здійснення господарських операцій, які є підставою виникнення обов'язку щодо розрахунків за отриманий товар.

Судом першої інстанції встановлено, що після отримання товару відповідач повернув його частину за накладними на повернення: від 14.07.2010 №КА-0000950 на суму 493 500,26 грн, від 19.01.2011 №КА-0000004 на суму 188 141,71 грн, від 11.07.2011 №КА-0000239 на суму 70 352,69 грн з посиланням на видаткову накладну від 23.09.2009 №НШ-0001288 та за накладними на повернення від 14.07.2010 №КА-0000951 на суму 210 479,93 грн і від 19.01.2011 №КА-0000007 на суму 209 280,12 грн з посиланням в них на видаткову накладну від 22.10.2009 №НШ-0001690, тому правомірним є зменшення суми боргу на суми видаткових накладних на повернення.

Враховуючи наявність між сторонами спору по видатковій накладній на повернення від 14.07.2010 №КА-0000955, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 08.12.2014 призначено у справі №925/1922/14 судову криміналістичну технічну експертизу.

Згідно висновку судової експертизи відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина» у видатковій накладній (повернення) від 14.07.2010 №КА-0000955 (за видатковою накладною від 23.09.2009 №НШ-0001288) нанесений печаткою, рельєфне кліше якої виготовлено фотополімерним способом, з використанням штемпельної фарби. Відтиск печатки нанесений не печатками, якими нанесені відтиски печаток Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина» у 511-ти документах, наданих для порівняльного дослідження разом із клопотанням позивача.

Відтак, судом першої інстанції правомірно не прийнято як належний та допустимий доказ видаткову накладну (повернення) від 14.07.2010 №КА-0000955 на повернення товару на суму 285 744,14 грн.

Стосовно тверджень апелянта, що повернення частини товару є новацією, колегія суддів зазначає наступне.

У п.8.2 договору встановлено, що за прострочення строків оплати партії, визначеної п.4.2 цього договору, постачальник має право повернути неоплачений товар від покупця.

Матеріали справи свідчать, що з метою зменшення заборгованості за поставлений позивачем в рамках договору товар, частину його відповідач повернув.

Частина 2 ст.604 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Виходячи з системного аналізу ч. 2 ст. 604 ЦК України, характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами (висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014).

Відтак, враховуючи, що повернення товару відбулось в межах договору, що в свою чергу свідчить лише про зміну частини зобов'язання, твердження відповідача є безпідставними.

Частину товару, отриманого від позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос Авто» оплатило за платіжними дорученнями:

1) від 26.12.2011 №408, призначення платежу «за автошини зг.рах. від 27.08.2009 №НШ-0001483, від 23.09.2009 №НШ-0001825, у т.ч. ПДВ 61 666,67 грн, всього - 370 000 грн;

2) від 26.12.2011 №410, призначення платежу «за автошини зг. рах. від 23.09.2009 №НШ-0001825, у т.ч. ПДВ 12 700 грн., всього - 76 200 грн;

3) від 29.12.2011 №419 призначення платежу «за автошини зг. рах. від 23.09.2009 №НШ-0001825, у т.ч. ПДВ 25 000 грн, всього - 150 000 грн;

4) від 29.12.2011 №420 призначення платежу «за автошини зг. рах. від 23.09.2009 №НШ-0001825, у т.ч. ПДВ 7629,45 грн, всього - 45 776,68 грн.

З огляду на викладене вище, залишок боргу відповідача складає 515 005,51 грн за товар, отриманий по видатковій накладній від 23.09.2009 №НШ-0001288 та 143 040, 41 грн за товар, отриманий по видатковій накладній від 22.10.2009 №НШ-0001690.

В апеляційній скарзі відповідач вказував на те, що суд першої інстанції безпідставно зрахував оплату по платіжному дорученню від 26.12.2011 №408.

Враховуючи, що на спростування вказаного відповідачем не надано належних обґрунтувань, підстави приймати такі твердження у суду апеляційної інстанції відсутні.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос Авто» у відзиві на позовну заяву від 20.11.2014 заявлено про пропуск позовної давності по вимогах позивача, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ст.264 ЦК України).

У статті 4 договору викладені умови оплати товару та вказані розміри і строки оплати партії отриманого товару.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року (п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Виходячи зі змісту договору, кінцевою датою сплати всієї вартості товару є 14.01.2010.

Тобто, встановлений законом трирічний строк позовної давності закінчується 15.01.2013. Протягом цього часу відповідач не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним боргу по видатковій накладній від 22.10.2009 №НШ-0001690.

При цьому колегія суддів відзначає, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (п.п.4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).

Наданий позивачем акт звірки не приймається як доказ вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним боргу або іншого обов'язку, з огляду на те, що акт не містить посилань на докази наявності заборгованості за договором, як і не містить доказів підписання його уповноваженою на це посадовою особою відповідача.

Відтак, оскільки матеріалами справи доведено факт наявності простроченої заборгованості відповідача перед позивачем за товар, отриманий по видатковій накладній від 22.10.2009 №НШ-0001690, однак, строк позовної давності по ній пропущено, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в цій частині позову у зв'язку з пропуском позовної давності.

За змістом ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення пені, індексу інфляції та 3% річних на залишок боргу по видатковій накладній від 22.10.2009 №НШ-0001690 є додатковими вимогами, суд першої інстанції відмовив і в цій частині позовних вимог у зв'язку із спливом позовної давності, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Стосовно вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в сумі 515 005, 51 грн за товар, отриманий по видатковій накладній від 23.09.2009 №НШ-0001288, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цій частині позивачем позовна давність не пропущена, оскільки 26.12.2012 та 29.12.2012 відповідач перерахував на рахунок позивача кошти із посиланням на рахунок від 23.09.2009 №НШ-0001825, який зазначено у видатковій накладній від 23.09.2009 №НШ-0001288 як підстава платежу.

Виходячи з припису статей 257, 264 ЦК України, перебіг позовної давності до вимог про сплату коштів за видатковою накладною від 23.09.2009 №НШ-0001288 перервався вчиненням відповідачем дій, що свідчить про визнання боргу за вказаною вище видатковою накладною.

У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості у відповідача в сумі 515 005, 51 грн за товар, отриманий по видатковій накладній від 23.09.2009 №НШ-0001288, та, враховуючи факт переривання строку позовної давності в цій частині, Господарський суд Черкаської області правомірно стягнув з відповідача 515 005,51 грн.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (п.п.3.4, 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати з 16.01.2010 по 02.10.2014.

Враховуючи, що у зв'язку із перерахуванням частини суми основного боргу перервався перебіг позовної давності до вимог про його сплату, суд визнав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 45 572,28 грн 3% річних за прострочення сплати коштів в сумі 515 005, 51 грн з 22.10.2011 по 02.10.2014 та 86 932,93 грн інфляційних втрат за прострочення сплати вказаної суми боргу з листопада 2011 по вересень 2014.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, то останні не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відтак, приймаючи до уваги, що позов місцевим господарським судом задоволено частково, судові витрати, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладені на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Решта доводів відповідача колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують висновків суду, що наведені вище.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 16.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос Авто» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 16.07.2015 у справі №925/1922/14 - без змін.

2. Матеріали справи №925/1922/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай