Постанова

від 19.07.2011 по справі 2а-2029/11/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2011 р. Справа № 2a-2029/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Маковійчук С.М.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: СП ТОВ "Ліссервіс"

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про скасування рішення № 120/152 від 01.06.2011 р. та зобов'язання вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

20.06.2011 року СП у формі ТОВ «Ліссервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про скасування рішення № 120/152 від 01.06.2011 р. та зобов'язання ДПІ в м.Івано-Франківську відновити свідоцтво платника ПДВ №158074 з 01.06.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно із рішенням № 120/152 від 01.06.2011 р. ДПІ в м.Івано-Франківську анульовано реєстрацію платника ПДВ СП у формі ТОВ «Ліссервіс» на підставі пп. «и»п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України, а саме: у зв'язку з тим, що обсяг постачання товарів/послуг позивача як такого, що зареєстрований добровільно платником податку на додану вартість, іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно (з 01.05.2010р. до 01.05.2011р.) становив менше 50 відсотків загального обсягу постачання. З вказаним рішенням позивач категорично не згідний, вважає його таким, що порушує принцип незворотності дії законів в часі, який передбачений статтею 58 Конституції України. Вказував, що оскільки Податковий кодекс України набрав чинності з 01.01.2011 року і не міг мати застосування до податкового періоду, що передував набранню ним законної сили, до спірних правовідносин відповідачу необхідно було застосовувати вимоги п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі «Про ПДВ»), який не містив випадки анулювання реєстрації ПДВ за вказаних підстав. Крім цього зазначив, що оскільки позивач зареєстрований платником податку на додану вартість в 1997 році, тобто на момент дії Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість», не може вважатись таким, що був зареєстрований добровільно, а тому не охоплюється вимогами пп. «и»п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в адміністративному позові, додатково висловив припущення щодо легітимності комісії ДПІ в м.Івано-Франківську, якою прийнято оскаржуване рішення, в частині відповідності процедури її створення та прийняття рішень вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, викладених в письмових запереченнях. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши заявлений адміністративний позов, заслухавши думку представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази , судом встановлено наступне.

СП у формі ТОВ «Ліссервіс»(повна назва -Спільно українсько-чеське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ліссервіс»), надалі -позивач, зареєстровано в ЄДРПОУ 28.02.1995 року, згідно з рішенням №9-П Івано-Франківського міськвиконкому є підприємством з іноземними інвестиціями та взято на облік Державною податковою адміністрацією м.Івано-Франківську як платник податків.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи платником податку на додану вартість позивач зареєструвався 04.08.1997 року, відповідно до поданої 01.08.1997 р., реєстраційної заяви Форми №1-р (а.с.55).

За результатами проведеної камеральної перевірки реєстру поданих податкових декларацій з податку на додану вартість відповідачем складено довідку №107/152 від 01.06.2011 року, згідно з даними якої встановлено, що СП у формі ТзОВ «Ліссервіс»з 01 травня 2010 року по 01 травня 2011 року (протягом останніх дванадцять календарних місяців) надає податковому органу декларації та уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість з показниками, які свідчать про обсяги постачання товарів (послуг), здійснених з метою формування податкового зобов'язання в сумі 143562,00грн., в тому числі експортні операції - 143262,00 грн., обсяг постачання товарів (послуг) на території України платникам податку на додану вартість становив 0,00 грн.. Як висновок, в результаті проведеного аналізу встановлено, що свідоцтво платника податку на додану вартість позивача підлягає анулюванню, за підставами визначеними пп. «и»п. 184.1 ст.184 Податкового кодексу України.

На підставі вищевказаної довідки, у зв'язку з добровільною реєстрацією платником податку на додану вартість при якій обсяг постачання іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу постачання та відповідно до пп. «и»п. 184.1 ст.184 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755- VI спеціальною комісією, створеною відповідно до наказу ДПІ в м.Івано-Франківськ від 12.07.2010 року №1012 прийнято рішення №120/152 від 01.06.2011 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість СП у формі ТзОВ «Ліссервіс»(код 22180221).

Судом встановлено, що на третій день після анулювання реєстрації платника податку відповідач супровідним листом №13731/10/15-217/3344 від 03.06.2011 року направив позивачу рішення про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, однак, у зв'язку із незнаходженням останнього за адресою, яка міститься в даних ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, поштове відправлення повернулось і лиш 08.06.2011 року було вручено представнику СП у формі ТОВ «Ліссервіс».

Відповідно до пп. 7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного в період з 01.05.2010 року по 31.12.2010 року, а також статті 202 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755- VI, із змінами і доповненнями, (надалі -ПКУ) податковим періодом для подання декларації з податку на додану вартість вважається один календарний місяць.

Згідно із п.3.4 ст.3 наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 9 липня 1997 р. за №250/2054 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», із змінами та доповненнями, чинного в період, що охоплений камеральною перевіркою, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством. Аналогічний зміст передбачений частинами 8, 9 наказу ДПА України №41 від 25.01.2011 року «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 р. за N 197/18935.

Пунктом 184.1 статті 184 ПКУ передбачено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі, якщо, зокрема, згідно з підпунктом «и», обсяг постачання товарів/послуг платниками податку, зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу постачання.

Крім цього, в пункті 184.2 зазначено зокрема, що анулювання реєстрації на підставах, визначених у пунктах «б»- «и»пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватись також за самостійним рішенням відповідного органу державної податкової служби. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи (а.с.56-71) позивач подавав до ДПІ в м.Івано-Франківську декларації з податку на додану вартість протягом останніх 12 календарних місяців (за період з 01.05.2010 р. по 01.05.2011 р.) з показниками, які свідчать, що обсяги постачання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкових зобов'язань складають 143562,00грн., в тому числі постачання платникам ПДВ - 0,00 грн. Тобто, податкові декларації з податку на додану вартість позивача протягом 12 послідовних податкових періодів не містили показників, які б свідчили про постачання товарів /послуг платникам ПДВ.

Відповідно до пункту 5.1. частини 5 наказу ДПА України від 22.12.2010 року №978, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010р. за №1400/18695 «Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість»для цілей оподаткування платником податку на додану вартість (далі - платник ПДВ) є, зокрема, будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 розділу V Кодексу (ПКУ).

Пунктом 5.2 цього Положення передбачено, що платником податку на додану вартість також є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

В судовому засіданні представник позивача неодноразово звертав увагу суду на те, що позивач не може вважатись таким, що зареєстрований добровільно платником податку на додану вартість, оскільки зареєстрований в 1997 році, тобто в період коли самого поняття «добровільної реєстрації»не існувало, відтак застосування до нього приписів підпункту «и»пункту 184.1 статті 184 ПКУ є неправомірним.

Суд не погоджується з твердженнями позивача і вважає їх помилковими, оскільки сам зміст терміну «добровільно»знайшов правове закріплення в статті 183 ПКУ і полягає у самостійному волевиявленні господарюючого суб'єкта зареєструватись платником податку на додану вартість шляхом подання відповідної заяви до контролюючого органу.

Як зазначалось вище, позивачем 01.08.1997 року було подану реєстраційну заяву Форми №1-р до ДПА м.Івано-Франківська, що послужило підставою для його реєстрації платником ПДВ 04.08.1997 року і трактується судом як «добровільна реєстрація»в розмінні п.183.1 статті 183 ПКУ.

Що стосується посилань позивача на порушення принципу незворотності дії законів в часі, закріпленого в статті 58 Конституції України, слід зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Окрім цього, суд вважає, що приписи пп.ґ п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: "реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду , а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання" за своїм правовим змістом та наслідками є тотожною пп. «и»п. 184.1 ст. 184 ПКУ, що в свою чергу спростовує твердження позивача та підтверджує правомірність оскаржуваного рішення.

Суд також погоджується з думкою відповідача, викладеною в доповненнях до заперечення проти позовної заяви та вважає, що наказ ДПІ в м.Івано-Франківську від 12.07.2010 року №1012 про створення комісії з анулювання платників ПДВ не є і не може бути регуляторним актом відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», відтак відсутні підстави ставити під сумнів легітимність комісії та як наслідок - легітимність прийнятого нею оскаржуваного рішення.

За наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення та відсутність обгрунтованих підстав для задоволення позову.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ ОСОБА_4

Постанова складена в повному обсязі 25.07.2011 року.