Рішення

від 11.06.2015 по справі 368/1497/14-ц

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1497/14-ц

Провадження № 2-п/368/5/15

Рішення

іменем України

"11" червня 2015 р. Кагарлицький районний суд Київської області

В складі:

Головуючий: суддя Закаблук О.В.

При секретарі: Гембар В.В.

Представника позивача: ОСОБА_1

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик Київської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, - ОСОБА_4, державна реєстраційна служба Кагарлицького РУЮ Київської області, про визнання недійсним правочину, скасування його реєстрації та визнання права власності , суд, -

В С Т А Н О В И В :

28.07.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, - державна реєстраційна служба Кагарлицького РУЮ Київської області, про поділ спільного майна подружжя, ( а.с., 2 - 4), в якій позивач просить суд винести рішення, яким:

- визнати недійсним Договір про поділ майна подружжя серії ВКМ № 957622, що укладений між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького нотаріального округу ОСОБА_5 від 06 серпня 2008 року та який зареєстровано в реєстрі за № 3536.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує в позовній заяві наступним.

Він, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає у власному житловому будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3.

14.09.1991 року він придбав цей житловий будинок на підставі договору купівлі - продажу.

14.03.2006 року, між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, яке видано відділом реєстрації актів громадянського стану Солом»янського РУЮ від 14.03.2003 року.

06.08.2008 року, між ним та ОСОБА_3 було укладено письмовий правочин, а саме, договір про поділ майна подружжя, за яким було розподілено її житловий будинок, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3.

Вважає, що договір про поділ майна подружжя від 06.08.2008 року є таким, що вчинено безпідставно і незаконно, оскільки, даний житловий будинок він набув за 17 років до укладення шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3

Даний житловий будинок не може бути об»єктом права спільної сумісної власності за законом.

Відповідач ОСОБА_3 не мала жодного права на поділ його майна, а саме, на розподіл житлового будинку, так як у 1991 році він перебував у шлюбі з його першою дружиною ОСОБА_6 і саме під час проживання з нею, він придбав цей будинок, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3.

Згідно свідоцтва про смерть від 01.03.1999 року, його перша дружина ОСОБА_6 померла.

Отже, даний будинок є спадковим.

Так сталося, що право власності на придбаний ним 1991 році будинок, він оформив шляхом оформлення свідоцтва про право власності, виданого Липовецькою сільською радою Кагарлицького району Київської області від 30.04.2004 року.

Згідно ст. 57 ЦК України, зазначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є:

-майно, набуте нею, ним до шлюбу.

- Даний правочин суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України, зокрема, договір про поділ майна суперечить Сімейному Кодексу України.

Згідно ст. 215 ЦК України, зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України, ( суперечить актам цивільного законодавства).

Разом з цим, під час укладання договору про поділ майна, відповідачка ввела його в оману, запевнивши, що будинок не приватизований, а для його приватизації, йому необхідно підписати якісь документи і він їй повірив.

Відповідачці ОСОБА_3 на момент підписання договору про поділ майна виповнилося 50 років, а йому 73 роки.

В цей період його життя у нього погіршилася пам»ять, він вже став забувати і часто перепитував її щодо приватизації його будинку.

І за таких обставин він підписав цей договір, не знаючи його природи і не розуміючи його дійсних наслідків.

Пізніше він звернувся до адвоката, який роз»яснив йому, що він віддав ОСОБА_3 1\2 частину свого будинку.

В зв»язку з чим у нього постала необхідність звернутися до суду на предмет визнання не дійсним правочину, а саме договору про поділ майна.

Згідно п. 1 ст. 64 ЦПК України зазначено, що письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

01.08.2014 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 122, 127 ЦПК України відкрито провадження у справі та призначено справу до слухання на 08.08.2014 року, ( а.с., 19).

08.08.2014 року слухання справи відкладено на 19.08.2014 року в зв»язку з неявкою сторін по справі, ( а.с., 22).

19.08.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла заява про уточнення позову, ( а.с., 27), в якій зазначено наступне.

В зв»язку з тим, що в позові є помилка в частині укладення шлюбу сторін, тому постала необхідність уточнити позов, а саме:

- 14.03.2003 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії 1 - БК № 234124, виданого 14 травня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Солом»янського районного управління юстиції в м. Києві.

19.08.2014 року слухання справи відкладено на 12.09.2014 року в зв»язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті, ( а.с., 28).

12.09.2014 року слухання справи відкладено на 16.09.2014 року в зв»язку з неявкою сторін по справі.

16.09.2014 року слухання справи було відкладено на 09.10.2014 року в зв»язку з неявкою відповідачки, ( а.с., 33).

06.10.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява - заперечення відповідачки ОСОБА_3, ( а.с., 36 - 38), в якій остання зазначила наступне.

Просить розглянути цивільну справу ОСОБА_3, проживаючої в с. Липовець, Перемоги, 3, Київської області, Кагарлицького району, без її присутності, в тім, що вона на даний час проживає в будинку своєї матері за адресою: Рівненська область, Корецького району, в с. Межиричі по вул. Коцюбинського, 20.

На даний час вона ніде не працює, не на пенсії, хворіє, тому грошей, щоб приїхати на суд, у неї немає.

З ОСОБА_2 в травні місяці 1999 року, вони вирішили створити сім»ю. Переїхавши до нього у липні місяці 1999 року, вона стала з ним проживати як подружжя.

Проживши спільно майже чотири роки, вони вирішили зареєструвати шлюб 14 травня 2003 року.

Коли вони розписувалися, вони повідомили його дочку, що квартира, в якій він прописаний, буде його дочці, а дачний будинок їй.

Проживаючи на дачі з ним, вона вела все господарство, ніде не працюючи, так як він не хотів, щоб вона йшла на роботу. Вона обробляла 24 сотки городу, тримали гуси, качки, кури, кролі, свині.

Коли вона з ним проживала в хаті, не було ні газу, ні води. У спільному проживанні вони разом провели газ, воду. Робили поточні ремонти, поставили новий забор, поцеменетували дорожки, облицювали плиткою кухню, купили нову мебель.

Коли він приватизував хату і квартиру у 2006 році, між ними сталося непорозуміння, тому що він став дуже часто пити, за гроші, які він отримував від здачі квартири. З дочкою вони домовилися, що поки батько буде жити, вони ту квартиру будуть здавати і за те будуть жити.

Він дуже часто ображався не неї, докоряв тим, що він її кормить, але ж вона працювала на городі, тримала велике господарство і вела його сама.

Він отримані гроші за все це ложив собі на книжку. Для покупки їй одягу і взуття, грошей він їй не давав, а якщо і куплять, то разом то, що найдешевше. Тому і в них часто були скандали через його жадібність і п»янки. Так як вона не могла витримати, вона вирішила його залишити.

Переїхавши до мами в село, вона знайшла собі роботу. Деякий час вона працювала, він дуже часто до неї дзвонив, просив, щоб вона повернулася назад і що у них буде все добре..

Вона повернулася, повірила йому. ОСОБА_7 на службу зайнятості у Кагарлику, щоб мати якусь копійку. Але це її не спасло. Він продовжував далі пити, ображати її. Вдень вона працювала по господарству, а по ночам не могла спати, тому, що він пив і дебоширив. Вона вирішила знову покинути його. Вона знову вирішила знайти роботу, але він постійно дзвонив, просив вибачення.

Так як вона була зареєстрована з ним в шлюбі, вона повернулася, думала, що може щось змінитися. Коли вона виїжджала від матері, мати її прокляла. Коли вона приїхала до нього, вона стала плакати, що через нього її мати вигнала її з хати. Тоді він їй сказав, що ідемо до нотаріуса, і що він перепише на неї хату.

Коли вони прийшли до нотаріуса, то там відповіли, що так і так, половина хати належить їй, поділіть хату пополам, а свою частину перепишете на жінку.

Так вони і зробили, але життя у них не склалося. Він так само пив, ображав її і тримав її як наймичку. Тому вона його в жовтні місяці 2010 року залишила. Пройшло два роки, він знову почав до неї телефонувати і перепрошувати. Вона дурна подумала, що може змінився на старості літ і поїхала, але нічого доброго не стало, а стало ще гірше. Втрутилася стороння молода жінка, з якою він тягається до цих пір. Вона їй не однократно угрожала, що закопає її, і тому вона не може на даний час там жити. На даний час вона не на пенсії, її доглядає її рідна сестра, так як її мати померла.

Тому вона просить прийняти правильне рішення, а ні, то вона буде звертатися на програму «стосується кожного».

Вона до них дзвонила, але вони сказали зачекати рішення суду, щоб установити свої права.

09.10.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла заява про поновлення строків давності наступного змісту, ( а.с., 44).

В провадженні судді Кагарлицького районного суду Київської області Закаблука О. В. знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину.

В зв'язку з тим, що строк позовної давності у даній справі минув в 2013 році, постала необхідність у його поновленні.

Повідомляю суд. про те, що ОСОБА_2 проїм строк позовної давності через хворобу.

Згідно Консультативного висновку № 4/5609 від 12.03.2001 р., що виданий ОСОБА_2 йдеться про те, що останній перебував на консультації в Інституті отоларингології ім. проф.. ОСОБА_8 стосовно ракової хвороби, за діагнозом «Базалиома спинки носа с права» (рак шкіри ).

Також, з 2001 року, ОСОБА_2 хворіє на інше онкологічне захворювання, в зв'язку з чим йому встановлено діагноз «Хондробластома».

Згідно довідки Київської онкологічної лікарні МОЗ України, ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні онкологічної лікарні з 03.06.2012 до 11.06.2002 р.

За період перебування на стаціонарному лікуванні в онкологічній лікарні - 04.06.2002 р. ОСОБА_2 була виконана операція по видаленню другого пальця правої руки.

17.09.2009 року, ОСОБА_2 був на прийомі у лікаря онколога. Вказане підтверджується відповідним консультативним заключенням.

Згідно даного Консультативного заключення, підтверджується, що ОСОБА_9 отримав курс променевої терапії з 28.10.2003 р. по 14.11.2003 р. (консультативне заключення від 17.09.2009 - додається)

В даному висновку йдеться про те, що 17.04.2006 р. по 04.05,2006 ОСОБА_2 було здійснено повторний курс променевої терапії, в зв'язку з онкологічним захворюванням. (Консультативне заключення від 17.09.2009 - додається)

Отже, як видно з медичних документів, ОСОБА_2 дійсно, тяжко хворіє на рак шкіри з 2001 року.

ОСОБА_2, неодноразово, переніс променеву терапію.

Як відомо, онкологічні захворювання та інші ракові захворювання повністю не піддаються лікуванню в Україні.

На жаль, ОСОБА_2, тяжко хворіє з 2001 року по сьогоднішній день.

Таким чином, причиною пропуску строку позовної давності є саме тяжка хвороба ОСОБА_2, який 06.08.2008 р. підписав договір поділу майна, що оспорюється.

Виснажений хворобою 73 (семи десяти трьохлітній) ОСОБА_2 підписав договір поділу майна подружжя на користь молодшої на 23 роки ОСОБА_3, яка схилила його до розподілу майна, що було набуто ним за час шлюбу з першою дружиною, ще у 1994 році.

Після підписання договору про поділ майна ОСОБА_2 продовжує хворіти.

До лікарні не звертається, оскільки через свій похилий віку чергову операцію може не витримати.

Строки позовної давності пропустив через низку об'єктивних обставин, а саме, через поганий стан здоров'я. Грошей на лікування не вистачало. Грошей на адвоката не мав.

Тому, строк для пред'явлення позову пропущений.

В зв'язку з викладеним вище, просить суд визнати причини пропуску строку позовної давності, поважними поновити ОСОБА_2 строк для пред'явлення позову на предмет визнання правочину недійсним.

09.10.2014 року слухання справи було відкладено на 22.10.2014 року в зв»язку з неявкою сторін, ( а.с., 50).

11.10.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, ( а.с., 53), наступного змісту.

В зв»язку з тим, що постала необхідність у збільшенні позовних вимог, просить суд:

- доповнити позовну заяву про визнання правочину недійсним пунктом 3 (три) та викласти його наступним чином:

«3. Скасувати державну реєстрацію права власності на 1\2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3, що належить ОСОБА_3».

21.10.2014 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове клопотання позивача про залучення третьої особи, ( а.с., 54), в якій позивач зазначив наступне.

В зв»язку з тим, що позивач ОСОБА_2 заявив вимогу про скасування державної реєстрації права власності на 1\2 ч. житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3, що належить ОСОБА_3, постала необхідність у залученні до участі в справі третю особу без заявлення самостійних вимог щодо предмета спору, а саме: Державну реєстраційну службу Кагарлицького РУЮ.

Участь третьої особи необхідна в зв»язку з тим, що рішення суду може вплинути на її права та обов»язки, зокрема, щодо обов»язку вчинення реєстраційних дій, що пов»язані зі скасуванням державної реєстрації права власності на нерухоме майно та стосовно внесення реєстраційних змін до правовстановлюючих документів на житло позивача.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд залучити до участі в справі Державну реєстраційну службу Кагарлицького РУЮ в Київській області, як третю особу без заявлення самостійних вимог щодо предмета спору ( адреса: 09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 19).

22.10.2014 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу про залучення до участі в справі в якості третьої особи Державної реєстраційної служби Кагарлицького РУЮ в Київській області, ( а.с., 57 - 58).

22.10.2014 року слухання справи було відкладено на 03.11.2014 року в зв»язку з залученням до справи третьої особи, неявкою відповідачки, (а.с., 55).

22.10.2014 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, якою залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну реєстраційну службу Кагарлицького РУЮ в Київській області., ( а.с., 57 - 58).

03.11.2014 року слухання справи було відкладено на 18.11.2014 року в зв»язку з не явкою відповідачки ОСОБА_3, ( а.с., 66).

18.11.2014 року слухання справи було відкладено на 03.12.2014 року в зв»язку з неявкою відповідачки ОСОБА_3 та її клопотанням про перенесення слухання справи, ( а.с., 73).

03.12.2015 року Кагарлицьким районним судом винесено рішення, ( а.с., 80 - 89), яким:

Уточнений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, -державна реєстраційна служба Кагарлицького РУЮ Київської області, про поділ спільного майна подружжя, - задоволено.

Визнано недійсним Договір про поділ майна подружжя серії ВКМ № 957622, який укладений між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького нотаріального округу ОСОБА_10 від 06 серпня 2008 року, та який зареєстровано в реєстрі за № 3536.

Скасувати державну реєстрацію права власності на 1\2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3 за ОСОБА_3.

08.01.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява відповідачки ОСОБА_3, ( а.с., 96), в якій остання просить скасувати заочне рішення Кагарлицького районного суду від 03.12.2014 року та призначити справу дор слухання в загальному порядку.

22.01.2015 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, ( а.с., 108 - 109), якою заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, - призначено до розгляду на 12 год. 03.02.2015 року.

03.02.2015 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, ( а.с., 115 - 116), якою:

- заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, - задоволено;

- заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03.12.2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, - скасовано.

- призначено слухання справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину до розгляду в загальному порядку на 17.02.2015 року.

17.02.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення відповідачки наступного змісту:

Викладені в позовній заяві доводи позивача не тільки не відповідають дійсності, а й обурюють її. Вона не визнає повністю позовні вимоги та вважає, що немає жодних юридичних підстав для того, щоб укладений Договір про поділ майна подружжя Серії ВКМ № 957622 укладений між ОСОБА_2 та нею і посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького нотаріального округу ОСОБА_10 від 06 серпня 2008 року та зареєстрованого в реєстрі за № 3536 визнавати недійсним.

Так, у позові ОСОБА_2 посилається на ту обставину, що при укладанні оспорюваного договору він переживав такий період життя, коли в нього погіршилась пам»ять, оскільки він на той час вже мав 73 роки і почав забувати певні події життя. Однак, вона має гарну пам»ять і тепер вже в його 78 років вона нагадає йому і пояснить суду як розгорталися події.

Дійсно, 14.03.2003 року вона з позивачем уклали шлюб, в якому перебували до 10.09.2009 року, проте у фактичних шлюбних відносинах вони знаходилися з липня 1999 року, вели спільне господарство та жили, як одна сім»я.

Маючи похилий вік, бувший чоловік ОСОБА_2 запропонував їй в 2008 році укласти письмовий правочин, а саме договір про поділ майна подружжя, щоб у випадку його смерті діти від попередніх шлюбів чоловіка не мали до неї жодних претензій, щодо майна.

Оскільки вони перебували в дуже гарних відносинах з чоловіком, він дуже цінував її та дбав про неї, то вона погодилась на його пропозицію, вона вважала за доцільне укласти даний договір, оскільки вона залишила доньку, матір та покинула роботу за для того, щоб ввесь свій час присвятити чоловікові і тому вона погодилась на такий варіант, бо знала що вразі чого не буде кому відстоювати її права. Перекручуючи обставини та маючи до мене неприязні відносини в зв»язку з тим, що вони розлучилися, ОСОБА_2 хоче переконати суд в тому, що вона ввела його в оману. Однак, права, обов»язки, наслідки та суть договору ОСОБА_2 пояснював нотаріус, а не вона, так само як і перевіряв його дієздатність.

Крім того, в позовній заяві позивач вказує, що даний правочин суперечить ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, яка зокрема вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також Інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

То виникає питання, яким саме нормам суперечить даний договір. Посилання позивача на ст.. 57 Цивільний кодекс України, де зазначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

- майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Житловий будинок, що знаходиться за адресою: Київська область, Кагарлицький район с. Липовець вул.. Перемоги, буд. № 3 . належить до майна, що є їхньою спільною власністю.

Оскільки, відповідно до положень ч. 1 ст. 182 Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а ч. 4 ст. 334 Цивільного Кодексу України передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як вбачається з самої позовної заяви, свідоцтво про право власності на вищезгаданий житловий будинок вони з ОСОБА_2 отримали 30.04.2004 року, тобто перебуваючи в шлюбі.

Ч. 1 ст. 69 Сімейного Кодексу України, вказує, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Ч. 2 цієї ж статті передбачає, що дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

За таких обставин вважає позов, пред»явлений ОСОБА_2 до неї, безпідставним та

просить суд в задоволенні позову ОСОБА_2 до неї ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину відмовити.

17.02.2015 року слухання саправи було відкладено на 17.03.2015 року в зв»язку з неявкою позивача та його представника.

17.03.2015 року відбулося судове засідання, оголошено перерву до 31.03.2015 року в зв»язку з клопотанням позивача про залучення до участі в справі в якості третьої особи дочки позивача.

31.03.2015 року слухання справи було відкладено на 10.04.2015 року в зв»язку з неявкою відповідачки та представника позивача.

10.04.2015 року слухання справи відкладено на 28.04.2015 року в зв»язку з неявкою сторін по справі.

28.04.2015 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу про залучення до участі в даній справі в якості третьої особи на стороні позивача дочки позивача, - ОСОБА_4, оголошено перерву до 13.05.2015 року.

13.05.2015 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, а саме, представник позивача просив суд доповнити позовні вимоги наступним:

- визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 (паспорт: СН 755332, виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в місті Києві від 02.04.1998 р.) право власності на 1\2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, село Липовець, вул. Перемоги, буд. 3.

В зв»язку з чим оголошено перерву до 26.05.2015 року.

26.05.2015 року слухання справи було відкладено на 11.06.2015 року в зв»язку з неявкою сторін по справі на 11.06.2015 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 11.06.2015 року, представник позивача ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги уточнив, посилаючись на обставини, які вказані в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведено вище.

В судове засідання, яке відбулося 11.06.2015 року, позивач ОСОБА_2 не з»явився, проте, в матеріалах справи міститься його письмова заява, в якій він просить суд слухати справу без його участі, крім того в попередніх судових засіданнях позивач уточнений позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви.

В судове засідання, яке відбулося 11.06.2015 року, відповідачка ОСОБА_3 не з»явилася, хоча була повідомлена судом належним чином про день, час та місце слухання справи, крім того, в попередньому судовому засіданні, в якому вона була присутня, відповідачка заперечувала проти уточненого позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в її письмовому запереченні, та які судом наведені вище.

Крім того, зазначила, що вона має право на даний житловий будинок в зв»язку з тим, що витратила свою молодість на позивача по справі, - ОСОБА_2.

Окремо суд зазначає, що відповідачка ОСОБА_3 після проведеного засідання та оголошення перерви ще до закінчення судового засідання покинула залу судового засідання, та відмовилася отримувати повістку на слухання справи.

В судове засідання, яке відбулося 11.06.2015 року , третя особа, - ОСОБА_4 не з»явилася, проте, в матеріалах справи міститься її письмова заява, в якій вона просить суд слухати справу без її участі, крім того, в попередньому судовому засіданні, в якому вона була присутня, третя особа позов підтримала в повному обсязі, зазначивши при цьому, що відповідачка ОСОБА_3 ніякого відношення до спірного житлового будинку немає, так як останній був придбаний її батьком, позивачем по справі, задовго до того моменту, як її батько почав спів мешкати та в подальшому проживати з відповідачкою ОСОБА_3

Представник третьої особи, - державної реєстраційної служби Кагарлицького РУЮ Київської області в судове засідання не з»явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Суд, вислухавши позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_1, третю особу ОСОБА_4, які підтримали уточнений позов, вислухавши відповідачку ОСОБА_3, яка заперечувала проти уточненого позову, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення позову, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред»являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Фактичні обставини справи та застосування до них норм матеріального права.

Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_7, паспорт серії СН 755332, виданий 02 квітня 1998 року Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ( а.с., 5), фактично проживає у житловому будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3, хоча фактично зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_8, з 19.01.1999 року.

14.09.1991 року позивач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу придбав житловий будинок, який розміщено за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3, в якому на даний час постійно проживає, без реєстрації.

Даний факт підтверджується договором купівлі - продажу будинку, ( а.с., 7), який укладено 14.09.1991 року в с. Липовець Кагарлицького району.

Згідно вищевказаного договору, ОСОБА_11, житель ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_2, який на той час проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10, кімн. № 26, склали цей договір про те, що ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_2 купив належний продавцю ОСОБА_11 житловий будинок, який розташовано в с. Липовець і розташований на присадибній ділянці розміром 0, 06 кв. м.

Вищевказаний житловий будинок належав продавцю ОСОБА_11 на підставі запису в по господарській книзі виконавчого комітету за № 97.

14 вересня 1991 року цей договір посвідчено ОСОБА_12, секретарем виконавчого комітету Липовецької сільської ради Кагарлицького району Київської області, та зареєстровано в реєстрі за № 59.

В даному випадку суд застосовує п. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦПК України від 01 січня 2004 року, в якому вказано, що даний Цивільний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно п. 2. Прикінцевих та Перехідних Положень ЦПК України від 01 січня 2004 року визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року Цивільний Кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними, до нього.

Отже, на час придбання ОСОБА_2 спірного житлового будинку діяв Цивільний Кодекс Української РСР, відповідно, право власності, зокрема, підстави та порядок його набуття регулювався вищевказаним Кодексом.

Згідно ст. 66 ЦК України ( в редакції 1963 року), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом.

Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, ко лективна, державна.

Усі форми власності є рівноправними.

Відносини власності регулюються Законом України "Про влас ність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно ч. 1 ст. 128 ЦК України ( в редакції 1963 року) право власності ( право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

Отже, суд вважає, що право власності на житловий будинок позивач ОСОБА_2 набув ще 14 вресня 1991 року, з моменту кладення договору купівлі - продажу та посвідчення його секретарем сільської ради.

Далі, судом встановлено, що Позивач ОСОБА_2 в 1991 році перебував у шлюбі з його першою дружиною, - ОСОБА_6, відповідно, саме під час проживання в спільному шлюбі з ОСОБА_6 Позивач ОСОБА_2 придбав вищевказаний будинок, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3.

Проте, в 1991 році перша дружина позивача по справі, - ОСОБА_6 померла.

Даний факт підтверджується копією свідоцтва про смерть серії і - БК № 265924, яке видане 01 березня 1999 року Липовецькою сільською радою Кагарлицького району Київської області, з якого видно, що ОСОБА_6 померла 29.02.1999 року у віці 69 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 01.03.1999 року зроблено запис за № 01.

Місце смерті, - с. Липовець Кагарлицького району Київської області.

В подальшому, позивач ОСОБА_2 14.03.2003 року одружився з відповідачкою по даній справі, - ОСОБА_2 (дівоче прізвище, - Стасюк) ОСОБА_13.

Даний факт підтверджується свідоцтвом про одруження серії 1 - БК № 234124, ( а.с., 17), яке видане 14 травня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Солом»янського районного управління юстиції у м. Києві, з якого видно, що ОСОБА_2, який народився 10 серпня 1935 року в с. Липовець Кагарлицького району Київської області, громадянин України, та ОСОБА_7, яка народилася 16 квітня 1958 року в с. Світанок Корецького району Рівненської області, громадянка України, одружилися 14 березня 2003 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження 14.03.2003 року зроблено запис за № 415.

Прізвище після одруження:

чоловіка - ОСОБА_2.

дружини - ОСОБА_2.

В зв»язку з тим, що спільне сімейне життя в сторін не склалося, 10.09.2009 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано.

Даний факт підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1 - БК № 091826, видена 10 вересня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Солом»янського районного управління юстиції в м. Києві, з якого видно, що шлюб між чоловіком ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_3 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 712 від 10 вересня 2009 року.

Ще до розірвання шлюбу між сторонами виник майновий спір, який, на думку сторін, вони врегулювали укладенням договору про подвл майна подружжя.

Так, 06.08.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ майна подружжя, ( а.с., 14), наступного змісту.

Ми, що нижче підписалися: гр. ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11 (далі - "ЧОЛОВІК") та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_12 (далі - "ДРУЖИНА"), разом "СТОРОНИ", (перебуваємо у шлюбі, зареєстрованому ВРАГС Солом'янського району в м. Києві 14 травня 2003 року (актовий запис №415), ознайомлені з загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке відповідає нашій внутрішній волі як учасників цього правочину, розуміючи його природу, а також свої права та обов'язки за договором, уклали цей договір про таке:

1. Маючи намір урегулювати свої майнові відносини щодо зазначеного нижче об'єкту права спільної сумісної власності подружжя (а саме- жилий будинок та земельну ділянку), ми, СТОРОНИ, дійшли згоди про поділ такого майна в натурі.

2. Предметом цього договору нами визначено:

Житловий будинок дерев, обкл. цегл., житловою площею 23,9 кв.м, загальна площа 53,2 кв.м, що знаходиться в селі Липовець, вул. Перемого,3(ОСОБА_14), Кагарлицького району, Київської області,

До будинку примикає: Б потреб, в л.душ, Г л. кухня, Д сарай, Ж убиральня, 3 сарай, К сарай, Л навіс, h огорожа, Ь1 огорожа, h2 огорожа, hЗ ворота, h4 ворота, L криниця, t вимощення.

У результаті укладення цього договору зазаначений жилий будинок вважатиметься таким, що належить нам ОСОБА_2 - 1\2 частина жилого будинку на праві особистої приватної власності, та ОСОБА_3 - 1\2 частина жилого будинку на праві особистої приватної власності.

Земельна ділянка розташована в с. Липовець, вул. Перемоги, № 3, Кагарлицького району, Київської області, належну нам згідно Державного акту на право приватної власності на землю ЯЕ №603016, виданого Кагарлицьким районним відділом земельних ресурсів 08.06.2007 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №010701400097, виданого на підставі Рішення Липовецької сільської ради від 10.01.2007 року (8/8/5). Цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку - 0,2392 га. Кількісна характеристика земель переданих у приватну власність: всього земель - 0,2392 га , в тому числі рілля-0,1220 га, б\р насадження - 0,0597 га, під забудовою-0,0575 га., інше-0,0 га, згідно витягу №1870 від 27.06.2008 року, виданого Управлінням земельних ресурсів у Кагарлицькому районі.

У результаті укладення цього договору зазначена земельна ділянка вважатиметься такою, що належить нам ОСОБА_2 - 1\2 частина земельної ділянки на праві особистої приватної власності, та ОСОБА_3 - 1\2 частина земельної ділянки на праві особистої приватної власності.

3. Майно, щодо якого укладається цей договір, є нашою спільною сумісною власністю як таке, що набувалося нами за час шлюбу.

При цьому правовстановлювальні документи на житловий будинок, значаться за мною, ОСОБА_2, і є: Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, виданого Липовецькою сільською радою 30.04.2004 року та зареєстрованого Кагарлицьким бюро технічної інвентаризації 30.04.2004 року реєстраційний номер 5696771, номер запису 192 в книзі: 3.

При цьому правовстановлювальні документи на земельну ділянку, значаться за мною, ОСОБА_2, і є: Державний акт на право приватної власності на землю ЯЕ №603016, виданого Кагарлицьким районним відділом земельних ресурсів 08.06.2007 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №010701400097, виданого на підставі Рішення Липовецької сільської ради від 10.01.2007 року (8/8/5).

4. Узгоджена нами СТОРОНАМИ, загальна вартість майна, яке підлягає поділу за цим договором, становить 994169 (Дев'яносто дев'ять тисяч чотириста шістнадцять) грн.

При цьому відповідно до відомостей, викладених у ОСОБА_10 з реєстру прав власності на нерухоме майно, вартість жилого будинку становить 95010(Дев'яносто п'ять тисяч десять) грн.

При цьому відповідно до відомостей, викладених у ОСОБА_10 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки вартість земельної ділянки становить 4406(Чотири тисячі чотириста шість) грн.

5. Ми, СТОРОНИ,

а) стверджуємо, що:

- зазначене у договорі майно не продане, не відчужене, іншим способом, під заставою (у тому числі податковою), у спорі, під забороною відчуження чи під арештом не перебуває, до статутного фонду (капіталу) юридичних осіб не внесене;

- на момент укладення цього договору усвідомлюємо значення своїх дій і можемо керувати ними;

- розуміємо природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором;

- при укладенні договору відсутній будь - який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані нами;

- договір укладається нами згідно із справжньою нашою волею, без будь якого застосування фізичного чи психічного тиску;

- договір укладається на вигідних для нас умовах і не є результатом впливу важких обставин;

- володіємо українською мовою, що дало нам можливість прочитати та правильно зрозуміти суть цього договору;

б) домовилися, що:

- умови цього договору не поширюються на інше майно , що набувалося нами у шлюбі, та яке ми вважаємо спільною сумісною власністю.

6. Питання, не урегульовані у цьому договорі, вирішуються відповідно до чинного цивільного законодавства.

7.Витрати, пов'язані з нотаріальним оформленням цього договору, сплачують сторони порівну.

8. З згодою сторін зміни та доповнення до договору вносяться шляхом вчинення додаткового правочину, посвідченого нотаріально.

9. Цей договір є підставою для відведення земельної ділянки на місцевості, видачі державного акта на право приватної власності на землю та реєстрації останнього в Липовецькій сільській раді, Кагарлицького району, Київської області.

10. Про зміст прав та обов'язів за цим договором, про правові наслідки вчиненого нами правочину ( в тому числі, але не обмежуючись ст. ст. 215-236 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону; ст. 319 Цивільного кодексу України щодо здійснення права власності; ст.331 Цивільного кодексу України про необхідність реєстрації права власності на нерухоме майно в органах технічної інвентаризації; ст. ст. 57-74 Сімейного кодексу України щодо підставу виникнення особистої та спільної власності на майно, особливостей розпорядження таким майном, право на поділ майна подружжя, способи та порядок такого поділу) нам , СТОРОНАМ, нотаріусом роз'яснено.

Зглядаючись на зміст правочину, в якому, до речі, містяться чисельні арифметичні помилки та орфографічні описки, суд, вважає, що договір про поділ майна подружжя від 06.08.2008 року є таким, що вчинено безпідставно і незаконно, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Перш за все слід зазначити, що в даному випадку слід було залучити до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідачки ОСОБА_10, приватного нотаріуса Кагарлицького районного нотаріального округу, який посвідчував даний правочин в силу своїх повноважень, для дачі пояснень стосовно обставин укладення даного правочину, та юридичних підстав для його укладання, проте, дану процесуальну дію суд не може здійснити, так як, на жаль, ОСОБА_10 на даний час є покійним.

Далі, слід зазначити, що даний спірний будинок не міг бути предметом укладення даного договору, так як він, як було судом доведено вище, був набутий позивачем ще в 1991 році, шляхом укладення договору купівлі - продажу, в порядку та на умовах, які на той час ставилися ЦК 1963 року редакції, та, відповідно, позивач набув право власності ще за 12 років до укладання шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3

Відповідно, даний житловий будинок не може бути об»єктом права спільної сумісної власності за законом.

Так, відповідач ОСОБА_3 не мала жодного права на поділ його майна, а саме, на розподіл житлового будинку, так як у 1991 році він перебував у шлюбі з його першою дружиною ОСОБА_6 і саме під час проживання з нею, позивач ОСОБА_2 придбав цей будинок, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3.

Дійсно, право власності на придбаний ним 1991 році будинок, позивач ОСОБА_2 оформив шляхом оформлення свідоцтва про право власності, виданого Липовецькою сільською радою Кагарлицького району Київської області від 30.04.2004 року.

Проте, слід зазначити, що згідно ст. 57 ЦК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є:

- майно, набуте нею, ним до шлюбу;

- майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Отже, за загальним правилом реєстрація шлюбу є підставою виникнення права спільної власності подружжя на майно. Проте, слід зазначити, що положення шлюбного договору можуть встановлювати інший правовий режим майна, набутого за час шлюбу.

Термін «особиста приватна власність» і досі викликає суперечки, проте, це не змінює його суті. У Кодексі про шлюб на сім'ю України від 20 червня 1969 року йшлося про роздільне майно подружжя.

У той же час це не означає зміну правового режиму майна, набутого кожним з по дружжя до реєстрації шлюбу.

Чітке розмежування правового режиму майна, набутого до та після реєстрації шлюбу дає можливість не лише максимально уникнути суперечок у разі розірвання шлюбу та поділу майна, але і забезпечує певну майнову незалежність кожного з подружжя в шлюбі.

Режим особистої приватної власності розповсюджується не лише на майно, набуте кожним з подружжя до реєстрації шлюбу, а й на деяке майно, набуте під час шлюбу. Найчастіше умови набуття такого майна міцно пов'язані з особою набувача. Це, напри клад, майно набуте на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Особистою приватною власністю є також майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Наприклад, особі було подарова но гроші, за які потім куплено автомобіль.

Отже, слід зазначити, що даний спірний житловий будинок позивачем ОСОБА_2 був придбаний за кошти його та його покійної дружини, причому, придбав з дотриманням вимог, які на той час ставив ЦК України, а тому є всі підстави суду вважати, що дане майно не могло бути предметом оскаржуваного договору.

Слід також зазначити, що правовий режим майна подружжя може бути змінений судом у наступних випадках:

1. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, на буте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

2. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної влас ності подружжя.

Відповідно, на думку суду, приватний нотаріус засвідчив оспорюваний правочин без належного з»ясування правового режиму майна, поклавшись лише на час юридичного оформлення правового режиму майна, не врахувавши всих обставин, які вказані судом вище.

Зглядаючись на норми права, відповідачці ОСОБА_3 слід було подати позовну заяву про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю на підставі ст. 62 СК України, а потім ділити спірний житловий будинок в натурі.

Оспорюваний правочин суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України, зокрема, договір про поділ майна суперечить Сімейному Кодексу України.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визна ний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, в даному випадку має місце оспорюваний правочин у виді договору про поділ майна подружжя, так як позивач по справі, - ОСОБА_2 заперечує його дійсність, тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодер жання сторонами в момент вчинення правочину таких вимог:

1) Відповідності правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 ЦК Украї ни).

2) Наявності в особи, яка вчинила правочин необхідного обсягу дієздатності (частина 2 статті 203 ЦК України).

Слівд зазначити, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то цивільна дієздатність фізичної особи є її зда тність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Ключовим тут видається аспект, що поняття цивільної дієздатності характеризує саме персоніфікований аспект дії фізичної особи щодо набуття для себе цивільних прав, їх здійснення, створення цивільних обов'язків, їх вико нання та несення відповідальності у разі невиконання цивільних обов'язків. У зв'язку з та кою персоніфікованою характеристикою, особа, яка вчиняє правочин повинна мати сукуп ність таких «здатностей», якими характеризується цивільна дієздатність.

Вільності волевиявлення учасника правочину, відповідність його внутрішній волі. Ві льність волевиявлення характеризує зовнішній аспект і означає вчинення правочину його сторонами без будь-якого стороннього впливу (тиску, погрози, обману, тощо).

Відповід ність внутрішній волі сторони правочину характеризує внутрішній аспект і означає, що во ля особи, яка вчинила правочин повністю кореспондується з умовами правочину.

Проте, суд в даному випадку вважає, що внутрішня воля однієї із сторін правочину, а саме позивача ОСОБА_2 не була направлена на відчуження його майна, на що і був направлений оспорюваний правочин.

Також має значення спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В іншому випадку, правочин є фіктивним, проте, в даному випадку даний правочин не може бути визнаний судом фіктивним, так як для фіктивності правочину необхідний умисел обох його сторін на його завідоме невиконання.

Отже, оспорюваний правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Відповідно, суд вважає, що ст. 215 ЦК України є відсильною до ст. 203 ЦК України.

Так, згідно ст. 203 ЦК України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внут рішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 р. N 2756-УІ)

Отже, Положення частини 1 статті 203 ЦК України передбачають необхідність відповідності правочину вимогам не лише ЦК України, а і іншим актам цивільного законодавства.

Під актами цивільного законодавства в ст. 203 ЦК України розуміються не лише закони України, а і інші нормативно правові акти , що регулюють цивільні правовідносини.

При цьому не лише власне акти цивільного законодавства можуть містити вимоги, яким має відповідати правочин (зокрема, якщо правочин вчиняється у площині правовідносин, що є складними, комплексними).

Так, Сі мейний кодекс України - щодо шлюбного договору, договір про сплату аліментів на ди тину, поділ спільного майна подружжя, ( як в даному випадку).

Вільність волевиявлення учасника правочину та відповідність правочину внутрішній волі учасника правочину передбачає кореспондування з однією з ґрунтованих засад цивіль но-правових відносин - вільного волевиявлення сторін щодо такого правовідношення.

Спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумов лені передбачає направленість правочину саме на виникнення, зміну, припинення і саме тих цивільних прав та обов'язків, які передбачені правочином.

Суд ще раз наголошує на тій обставині, що в судовому засіданні ним встановлено, що волевиявлення позивача ОСОБА_2 ніяким чином не було направлено на відчуження свого майна, а саме, - 1\2 частини власного житлового будинку.

Відповідно, в даному випадку слід застосувати положення ст. 216 ЦК України.

Так, згідно ст. 216 ЦК України:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, ви конаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за ціна ми, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосо вуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціа тиви.

Отже, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Але, оскільки непоодинокими є випадки, коли сторо ни або одні зі сторін недійсного правочину фактично виконують (виконує) його умови, саме вчинення дій на виконання такого правочину виявляється таким, що позбавлене правової підстави.

У зв'язку з чим необхідним є повернення сторонами одна одній всього отримано го за недійсним правочином, а якщо таке повернення в натурі є неможливим, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном.

Постанова Пленуму № 9 від 06.11.2009 р. Про визнання стор 229 ЦК України.

Окрім того, суд наголошує про застосування до даного спору положення ст. 3, 15 ЦПК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Конституційне право громадян на судовий захист закріплюється насамперед у ст. 3 ЦПК.

Отже, зглядаючись на норму ч. 1 ст. 3 ЦПК України, можливість особистого звернення в суд залежить від наявності у того, хто зверта ється, цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

Так, в даному випадку у позивача ОСОБА_2, який звертається до суду за захистом свого права, є як правоздатність в даній справі.

Отже, позивач ОСОБА_2 вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом свого порушеного права, так як позивач вважає, що його суб»єктивне право порушено.

Отже, в даному випадку об»єктом захисту даного позовного провадження є порушене право позивача на право приватної власності, яке порушено внаслідок укладення угоди про розподіл спільного майна подружжя.

Крім того, судом також в даному випадку застосовуються положення ст. 15 ЦПК України.

Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, вданому випадку суд першої інстанції розглядає в порядку цивільного судочинства справу щодо захисту порушених прав позивача ОСОБА_2, що виникають із цивільних відносин, зокрема, з права власності.

Відповідно, в даному випадку суд застосовує положення ст. 4 ЦПК України, де, зокрема, зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений Законом України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначе ний законами України.

1. Захист порушених прав та інтересів можливий кількома способами. Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їхніх по садових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений до говором або законом.

Згідно п. 4 ППВС України «про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року:

- судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно п. 6 ППВС України «про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року:

- вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні

Враховуючи положення ст. 218 ЦПК України суд приходить до висновку щодо необхідності скасування права власності на 1\2 частину житлового будинку за відповідачкою, та, відповідно, реєстрацію такого права власності за позивачем ОСОБА_2

Крім того, слід зазначити, суд враховує ту обставину, що відповідачці ОСОБА_3 на момент підписання договору про поділ майна виповнилося 50 років, а позивачу ОСОБА_2 виповнилося 73 роки.

Крім того, суд критично відноситься до твердження відповідачки ОСОБА_14 проте, що вона має право на даний житловий будинок лише навіть з тієї підстави, що вона віддала позивачу ОСОБА_2 свою молодість.

Свою критичність суд обґрунтовує тим, що згідно законодавства України молоддю визнаються фізичні особи віком до 27 років.

Крім того, відповідачка одружилася в 2003 році, тобто, у віці 45 років, тому судом вік в 45 років не розглядається як молодість, так як вважає, що такий вік є досить зрілим.

Окрім того, суд ще раз наголошує на тій обставині, що проживання у спільному шлюбі ще не дає підстав визнавати майно, яке набуте до шлюбу спільною сумісною власністю, окрім випадків, які чітко передбачені Законом.

Суд вважає, що в той період життя у позивача ОСОБА_2 внаслідок тяжкої хвороби та інтенсивного лікування погіршилася пам»ять, погіршилося об»активне сприйняття навколишнього середовища, за таких обставин він підписав цей договір, не знаючи його природи і не розуміючи його дійсних наслідків.

Пізніше позивач ОСОБА_2 звернувся до адвоката, який роз»яснив йому, що він віддав ОСОБА_3 1\2 частину свого будинку.

В зв»язку з чим, на думку суду, позивач ОСОБА_2 правомірно звернувся до суду за захистом свого порушеного права на підставах та умовах які передбачені ст.ст. 3, 15 ЦПК України, а саме, звернувся до суду на предмет визнання не дійсним правочину, а саме договору про поділ майна, так як даним договором порушено його право власності на житловий будинок.

Крім того, слід зазначити, що сторонами були порушені істотні умови оспорюваного правочину, а саме:

- пункту 3, в якому вказано, що майно, щодо якого укладається цей договір, є їхньою спільною сумісною власністю, як таке, що набувалося ними за час шлюбу.

Відповідно, як судом встановлено вище, дане майно було набуте позивачем ОСОБА_2 задовго до укладення шлюбу.

- пункту, який міститься розділі 5 договору, - при укладенні договору відсутній будь - який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними, так, на думку суду сторонами, зокрема, відповідачкою ОСОБА_3 було приховано той факт, що спірне майно було придбане ОСОБА_2 ще задовго, за більше, ніж 10 років, до укладення шлюбу.

Що стосується повнолення строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

В зв'язку з тим, що строк позовної давності у даній справі минув в 2013 році, постала необхідність у його поновленні.

Суд вважає, що ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності через хворобу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Так, згідно Консультативного висновку № 4/5609 від 12.03.2001 р., що виданий ОСОБА_2 йдеться про те, що останній перебував на консультації в Інституті отоларингології ім. проф.. ОСОБА_8 стосовно ракової хвороби, за діагнозом «Базалиома спинки носа справа» (рак шкіри ).

Також, з 2001 року, ОСОБА_2 хворіє на інше онкологічне захворювання, в зв'язку з чим йому встановлено діагноз «Хондробластома».

Згідно довідки Київської онкологічної лікарні МОЗ України. ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні онкологічної лікарні з 03.06.2012 до 11.06.2012 р.

За період перебування на стаціонарному лікуванні в онкологічній лікарні - 04.06.2012 р. ОСОБА_2 була виконана операція по видаленню другого пальця правої руки.

17.09.2009 року, ОСОБА_2 був на прийомі у лікаря онколога. Вказане підтверджується відповідним консультативним заключенням.

Згідно даного Консультативного заключення, підтверджується, що ОСОБА_9 отримав курс променевої терапії з 28.10.2003 р. по 14.11.2003 р. (консультативне заключення від 17.09.2009 - додається)

В даному висновку йдеться про те, що 17.04.2006 р. по 04.05.2006 ОСОБА_2 було здійснено повторний курс променевої терапії, в зв'язку з онкологічним захворюванням. (Консультативне заключення від 17.09.2009 - додається)

Отже, як видно з медичних документів, ОСОБА_2 дійсно, тяжко хворіє на рак шкіри з 2001 року.

ОСОБА_2, неодноразово, переніс променеву терапію.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_2, тяжко хворіє з 2001 року по сьогоднішній день.

Таким чином, на думку суду, поважною причиною пропуску строку позовної давності є саме тяжка хвороба ОСОБА_2, який 06.08.2008 р. підписав договір поділу майна, що оспорюється.

Окрім того, суд вважає, що тривалий процес лікування, який передбачає вживання сильнодіючих препаратів, міг вплинути на свідомість особи похилого віку, на його об»активне сприйняття світу та навколишнього середовища.

Виснажений хворобою 73 (семи десяти трьохлітній) ОСОБА_2 підписав договір поділу майна подружжя на користь молодшої на 23 роки ОСОБА_3, яка схилила його до розподілу майна, що було набуто ним за час шлюбу з першою дружиною, ще у 1991 році.

Після підписання договору про поділ майна ОСОБА_2 продовжує хворіти.

До лікарні не звертається, оскільки через свій похилий вік чергову операцію може не витримати, крім того, продовження лікування вимагає значних коштів, що, зглядаючись на розмір пенсійного утримання, на думку суду є проблематичним.

Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_2 строки позовної давності пропустив через низку об'єктивних обставин, а саме, через поганий стан здоров'я, крім того, бракувало коштів для звернення за юридичною допомогою.

В зв'язку з викладеним вище, суд визнає причини пропуску строку позовної давності, поважними, та приходить до висновку щодо поновлення ОСОБА_2 строку для пред'явлення позову на предмет визнання правочину недійсним.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1 ст. 57 СК України, ст.ст. 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Уточнений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, -державна реєстраційна служба Кагарлицького РУЮ Київської області, про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.

Визнати недійсним Договір про поділ майна подружжя серії ВКМ № 957622, який укладений місто Кагарлик, Київської області, дві тисячі восьмого року, шостого серпня, між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_7, паспорт серії СН 755332, виданий 02 квітня 1998 року Залізничним РУ ГУ МВС України в місті Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_13, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_14, паспорт серії СР 970844, виданий 30 липня 2003 року Коцьким РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького нотаріального округу ОСОБА_10 від 06 серпня 2008 року, та який зареєстровано в реєстрі за № 3536.

Скасувати державну реєстрацію права власності на 1\2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3 за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_13, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_14, паспорт серії СР 970844, виданий 30 липня 2003 року Коцьким РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_7, паспорт серії СН 755332, виданий 02 квітня 1998 року Залізничним РУ ГУ МВС України в місті Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 1\2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, село Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3 яке було зареєстровано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_13, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_14, паспорт серії СР 970844, виданий 30 липня 2003 року Коцьким РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст.223 ЦПК України.

Суддя: О.В. Закаблук