Ухвала

від 21.12.2016 по справі 368/1497/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1497/14-ц Головуючий у І інстанції Закаблук О.В. Провадження № 22-ц/780/5795/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 18 21.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

21 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Верланова С.М., Гуля В.В.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4, державна реєстраційна служба Кагарлицького районного управління юстиції Київської області про визнання недійсним правочину, скасування його реєстрації та визнання права власності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

у липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4, Державна реєстраційна служба Кагарлицького районного управління юстиції Київської області (далі - Державна реєстраційна служба Кагарлицького РУЮ Київської області) про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя серії ВКМ № 957622, укладеного 06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та посвідченого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу ОСОБА_5, скасування його реєстрації та визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3, яке було зареєстровано за ОСОБА_2

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оспорюваний договір був укладений між ним та відповідачем ОСОБА_2 щодо майна, яке не відноситься до спільного майна подружжя, оскільки було набуте ним у 1991 році у шлюбі з першою дружиною ОСОБА_6, яка померла 29 лютого 1999 року.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 03 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір про поділ майна подружжя серії ВКМ № 957622, укладений 06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2О, та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу ОСОБА_5 06 серпня 2008 року та зареєстрований в реєстрі за № 3536. Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Липовець, вул. Перемоги, буд. № 3 за ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини зазначеного житлового будинку, яке було зареєстровано за ОСОБА_2

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2015 року згадане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року рішення апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду справи, з урахуванням висновків, наведених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судами встановлено, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 14 вересня 1991 року було укладено договір купівлі-продажу будинку, розташованого у с. Липовець Кагарлицького району Київської області, загальною жилою площею 30,8 кв.м (а.с. 7).

14 березня 2003 року між ОСОБА_3 та Стасюк (після укладення шлюбу - ОСОБА_3) Т.О. було укладено шлюб (а.с. 17).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Липовецькою сільською радою Кагарлицького району Київської області 20 квітня 2004 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить будинок № 3, розташований по вул. Перемоги у с. Липовець Кагарлицького району Київської області, загальною площею 53,1 кв.м, житловою площею 23,9 кв.м (а.с. 13).

06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ майна подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу ОСОБА_5 та внесений до реєстру за № 3536. Предметом даного договору є житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою, житловою площею 23,9 кв.м, загальною площею 53,2 кв.м, що знаходиться в селі Липовець, вул. Перемоги, 3, Кагарлицького району, Київської області. До будинку примикає: літ. «Б» - погреб, літ. «в» - літній душ, літ. «Г» - літня кухня, літ. «Д» - сарай, літ. «Ж» - убиральня, «3» - сарай, літ. «К» - сарай, літ. «Л» - навіс, літ. «h» - огорожа, літ. «h1» - огорожа, літ. «h2» - огорожа, літ. «h3» - ворота, літ «h4» - ворота, літ. «L» - криниця, літ. «t» - вимощення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції вважав обґрунтованим доводи позову про те, що спірний договір суперечить положенням чинного законодавства, зокрема положенням ст. ст. 203, 215 ЦК України, а також вимогам сімейного законодавства, що регулюють право спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 в 1991 році перебував у шлюбі з його першою дружиною - ОСОБА_6, яка померла 29.02.1999 року. Під час проживання в спільному шлюбі з ОСОБА_6, позивач придбав вищевказаний будинок, на який він 30.04.2004 року отримав свідоцтво про право власності.

Пунктом 4 Перехідних та Прикінцевих положень Цивільного кодексу України передбачено, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до положення ст. 128 ЦК УРСР , який діяв на час укладення договору купівлі-продажу від 14 вересня 1991 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

З огляду на вказане, спірний будинок не являється спільною сумісною власністю подружжя, оскільки шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено 14 березня 2003 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Таким чином, обґрунтованими є доводи позивача щодо невідповідності спірного правочину вимогам чинного законодавства, оскільки предметом договору про поділ майна подружжя був будинок, набутий ОСОБА_3 до шлюбу з відповідачем, який не являється об'єктом спільного сумісного майна даного подружжя.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 зазначає, що з позивачем по справі вони перебували у фактичних шлюбних відносинах з липня 1999 року, вели спільне господарство та жили як одна сім'я.

В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 не заперечувала тієї обставини, що спір у даній справі виник стосовно саме того будинку, який було придбано позивачем у 1991 році у громадянки ОСОБА_7 Однак, зазначила, що за час проживання однією сім'єю з 1999 року вони спільно вкладали кошти в ремонт та перебудову спірного будинку, у зв'язку з чим його площа та відповідно вартість значно збільшилась.

Представник позивача в суді апеляційної інстанції заперечувала проти таких доводів відповідача, зазначивши, що на час знайомства сторін спірний будинок уже було обкладено цеглою та відремонтовано, а після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в будинку було лише проведено газ.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції в порядку ст. 10 ЦПК України було роз'яснено відповідачу ОСОБА_2 її право подати докази в обґрунтування своїх заперечень, а також зміст ч. 1 ст. 62 СК України, відповідно до положень якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 62 СК України).

Однак, відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які б могли бути підставою для визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя, в розумінні зазначеної вище норми закону.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог чинного законодавства при ухваленні рішення, не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо безпідставності поновлення строку позовної давності, також не можуть бути прийняті апеляційними судом, оскільки висновків суду першої інстанції викладених в рішенні не спростовують.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку задоволення позову.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України , колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315, 317, 318, 319 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: