Постанова

від 01.12.2015 по справі 910/14968/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р. Справа№ 910/14968/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

прокуратури: Вакулюк Д.С., посвідчення № 018332 від 16.07.13,

позивача: Тетерятник О.В., довіреність № 225-КР-124 від 28.01.15,

відповідача: Хурсевич С.В., довіреність б/н від 24.11.15.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2015 р.

у справі № 910/14968/14 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства "Сім - Альянс"

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Сім - Альянс" про визнання права власності на наступні об'єкти нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "а"; нежитлову будівлю загальною площею 131,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "б"; нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "в", нежитлову будівлю загальною площею 127,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера "г" у Деснянському районі м. Києва.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що за позивачем зареєстроване право власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1, які є самовільно збудованими, оскільки земельна ділянка під будівництво не відводилась. А тому, з урахуванням того, що перебування земельної ділянки в незаконному користуванні відповідача порушує майнові інтереси держави, позбавляє можливості здійснювати повноваження щодо користування та розпорядження майном, на підставі ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, прокурор просив визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2015 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Чорної Л.В., суддів: Кропивної Л.В., Пашкіної С.А.), позов задоволено, визнано за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради право власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2015 рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 скасовано, а справу № 910/14968/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.09.2015 року у справі №910/14968/14 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва подав апеляційну скаргу, в якій просив відстрочити прокуратурі м. Києва сплату судового збору до ухвалення судового рішення, скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.09.215 року у справі №910/14968/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Прокурор зазначив, що відмовляючи у позові, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для визнання за Київрадою права власності на об'єкти самочинного будівництва на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Суд безпідставно застосував вимоги ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не врахував п.п. 1.4, 2.1 «Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, ст.ст. 26, 34, 36, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», внаслідок чого невірно застосував до спірних правовідносин приписи ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України, що є підставою для скасування рішення згідно зі ст. 104 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року у справі №910/14968/14 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.11.2015 року, крім того було відстрочено заступнику прокурора м. Києва сплату судового збору у розмірі 1 339,80 грн. до винесення постанови у справі.

04.11.2015 року через відділ документального забезпечення КАГС від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду від 14.09.2015 року залишити без зміню.

10.11.2015 року через відділ документального забезпечення КАГС від представника Київської міської ради надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи.

10.11.2015 року в судове засідання не з'явився представник позивача. Розгляд справи було відкладено на 01.12.2015 року.

В судовому засідання, яке відбулось 01.12.2015 року були присутні всі представники сторін, які надали усні пояснення по апеляційній скарзі. Представники прокуратури та позивача підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.02.14 у справі № 754/729/14Ц позов ПП "Сім-Альянс" до ОСОБА_6 задоволено частково, визнано за вказаним підприємством право власності на нежитлові будівлі площею 123 кв.м. літ. "а", площею 131 кв.м літ. "б", площею 123 кв.м. літ. "в", площею 127 кв.м. літ. "г", за адресою: АДРЕСА_1. На підставі зазначеного судового рішення за ПП "Сім-Альянс" зареєстровано право власності на вказані об'єкти, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.14 за №24151114.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва № 22-ц/796/10329/2014 від 11.11.14 відмовлено ПП "Сім-Альянс" у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_6 про визнання права власності на спірні нежитлові приміщення відмовлено. Вказане рішення обґрунтоване тим, що позивачем не подано доказів введення спірних об'єктів в експлуатацію.

Разом з цим, із листа Департаменту земельних ресурсів КМДА №057023-6780 від 18.07.14 вбачається, що земельна ділянка на АДРЕСА_1, на якій розміщені нежитлові будівлі, у власність чи користування відповідачу не передавалась та за цією юридичною особою не обліковується. Вказана земельна ділянка на АДРЕСА_1 у м. Києві належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. Будь-які рішення про передачу вказаної земельної ділянки відповідачу Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування нею, у підприємства відсутні.

Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Частиною третьою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11 №461 затверджений Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відповідно до ч. 2 якого, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація). Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації (ч.11 цього порядку).

Як вбачається з постанови Вищого господарського суду від 23.04.2015 року у даній справі, суд зазначив, по-перше, що при прийнятті судових актів суди не проаналізували ні декларацій про початок робіт, ні декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які зареєстровані Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 30.04.14, ні інформаційній довідці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.14 за №24151114, не дали їм належної правової оцінки в контексті виникнення права власності на новостворене майно, по-друге, судами не перевірялося питання про те, чи звертався відповідач до позивача із заявою про надання земельної ділянки в орендне користування чи у власність, а у випадку відмови - чи є законною така відмова.

Відповідно до рішення господарського суду м. Києва від 14.09.2015 року, судом було встановлено, що згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення до Київської міської ради для отримання рішення про передачу (надання) земельної ділянки у користування відповідача, тобто не доведено існування у відповідача прав на земельну ділянку у встановленому Земельним кодексом України порядку, оскільки рішення Київської міської ради про затвердження проекту землеустрою та надання відповідачу земельної ділянки у власність чи користування в установленому Земельним кодексом України порядку не приймалося, відповідний договір оренди земельної ділянки з відповідачем не укладено.

Тобто, суд першої інстанції визнав, що спірні об'єкти є самочинним будівництвом, оскільки земельна ділянка під будівництво підприємству не відводилась. Також судом першої інстанції було встановлено, що підприємство користується земельною ділянкою, на якій розташовані спірні об'єкти, незаконно.

Разом з тим, за змістом положень розділу ІІІ Земельного кодексу України, правами на землю є: право власності; право користування землею (право постійного користування і право оренди); право земельного сервітуту; право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови.

Підстави набуття права на землю визначені ст. 116 Земельного кодексу України, згідно із якою громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до п.п. 1.4, 2.1, 2.2 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, тимчасові споруди поділяються на пересувні, які не мають закритого приміщення для тимчасового перебування людей та стаціонарні, які мають закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м. Підставою для розміщення тимчасових споруд є паспорт прив'язки тимчасової споруди. Згідно ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 36 Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до І-ІІІ категорій складності. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 39 Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно будівельного контролю декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Тобто, за змістом вказаних норм Закону та Порядку ознаками тимчасової споруди є наявність закритого приміщення для розміщення людей площею до 30 кв.м або взагалі відсутність будь-якого закритого приміщення та дозвільним документом на розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки.

Водночас, для будівництва або реконструкції нерухомого майна зокрема І-ІІІ категорій складності, застосовується процедура визначена ч. 5 ст. 26 Закону, а документами, які підтверджують початок та завершення будівництва об'єктів нерухомого майна є декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації.

Тобто, реєстрація підприємством 24.03.2014 в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових будівель літ. А, Б, В, Г під магазини по АДРЕСА_1 та 30.04.2015 декларації про готовність об'єкта до експлуатації є доказом здійснення підприємством реконструкції саме об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності.

Частиною першою статті 36 Закону визначено, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I - III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

При цьому судом не було враховано, що площа спірних приміщень складає 123 кв.м, 131 кв.м, 127 кв.м та 123 кв.м, що значно перевищує площу передбачену для тимчасових споруд (30 кв.м). Підприємством посвідчено реконструкцію спірних приміщень деклараціями, які реєструються при будівництві об'єктів нерухомості І-ІІІ категорій складності, а не паспортом прив'язки тимчасової споруди.

За таких обставин необґрунтованими є висновки суду про наявність у спірних приміщень ознак тимчасових споруд та про відсутність доказів реконструкції саме об'єктів нерухомості.

Відповідно до частини 5 статті 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Судом першої інстанції в рішенні було зазначено, що доказів на підтвердження здійснення реконструкції саме об'єктів нерухомості на АДРЕСА_1 у м. Києві сторонами не надано. Однак, як вже було зазначено, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.14 за №24151114 щодо об'єкту нерухомого майна, нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1 були визначені саме, як об'єкти нерухомості на АДРЕСА_1.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 14.09.2015 року у справі №910/14968/14 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) право власності на наступні об'єкти нерухомого майна:

- нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера «а» у Деснянському районі м. Києва;

- нежитлову будівлю загальною площею 131,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера «б» у Деснянському районі м. Києва;

- нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера «в» у Деснянському районі м. Києва;

- нежитлову будівлю загальною площею 127,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 літера «г» у Деснянському районі м. Києва.

Стягнути з Приватного підприємства "Сім - Альянс" (04074, м.Київ, пр.-т. Правди, 3-А, код ЄДРПОУ 35556894), на користь Державного бюджету України (отримувач платежу: ГУ ДКСУ у м. Києві, код отримувача: 37993783, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, р/о 31216206782001) 1339,80 грн. судових витрат за розгляд справи апеляційною інстанцією.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду м. Києва.

Матеріали справи №910/14968/14 повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран