Ухвала

від 26.11.2015 по справі 2а-13368/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2015 р. м. Київ К/800/30076/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представників позивача Верланова С.О., Маркова О.В.

представника відповідача Фокіної В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014

у справі № 2а-13368/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деснагрейн»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Деснагрейн» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Деснагрейн») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000479220 від 13.07.2012, №0004812220 від 13.07.2012, №0008312220 від 09.10.2012 та №0008322220 від 09.10.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 скасовано рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 08.05.2012 по 20.06.2012 було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Деснагрейн» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт №668/22-20/34003340 від 27.06.2012.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. пп. 5.5.1, 5.5.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 138.1, 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 9737393,00 грн. та порушення пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 941833,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийнятті оскаржуванні податкові повідомлення-рішення.

Підставою прийняття оскаржуваних рішень про збільшення позивачу грошових зобов'язань стали висновки акта перевірки про безтоварність операцій позивача з контрагентами ТОВ «Ділкорн» та ТОВ «Дельта плюс Юг».

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, дійшов висновку про те, що господарські операції, вчинені між позивачем та його контрагентами у спірний період часу, не мають реального характеру.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем було дотримано всі вимоги податкового законодавства, тому прийнятті відповідачем податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Проте, колегія суддів не може погодитися із висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які набуваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як зазначено у пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, виходячи із зазначених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, не можуть бути віднесені до валових витрат та визнаними ті витрати платника податку, які здійснюються для придбання товарів (робіт, послуг), які не мають на меті використання у господарській діяльності платника податку, не є витратами операційної діяльності, а також ті, які підтверджені відповідними документами, а саме первинними.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначено у п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, у тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; а датою такого віднесення ПДВ до податкового кредиту є або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку робіт/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У свою чергу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, з аналізу зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України можна зробити висновок, що платник податку покупець, має право віднести до складу свого податкового кредиту відповідного звітного періоду сплачену у ціні придбання суму ПДВ, у разі, якщо такі придбані підлягатимуть подальшому використанню у його господарській діяльності.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

В даному випадку судом апеляційної інстанції не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні поставлених товарів та наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків суду апеляційної інстанції в цілому по суті спору в частині оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попереднім судовим рішенням, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров